“Не зачаровуйся, щоб не розчаровуватись”, – каже народна мудрість. “Не сотвори собі кумира”, – стверджує Біблія.
Нинішньою владою ніхто особливо не зачаровувався. Якщо не пішло голосувати близько 50 відсотків виборців, то це означає, що наші люди не вірять в ефективність нової влади. Набравши 10-15 відсотків від загальної кількості голосів виборців, влада фактично відстоює інтереси меншості населення, а не більшості, як це передбачено демократією. Нині ми не говоримо про владу народу, а про владу тих, хто дорвався до корита.
Але навіть на цьому тлі розчарування владою росте не по днях, а по годинах. Не є виключенням і Дрогобиччина.
Якщо судити з загальних оцінок і настроїв людей, то найбільше розчарування викликала влада Дрогобицького району. Щоправда, тут слід внести суттєву поправку. Мешканці критично оцінюють діяльність насамперед голови Дрогобицької райдержадміністрації Михайла Сендака, а не Дрогобицької районної ради та її керівників, хоча й на їхню адресу лунають критичні нотки.
Не будемо торкатися морального чи, вірніше, аморального боку діяльності Михайла Сендака, який від нашоукраїнця-бютівця перейшов до прихильників Партії регіонів. З цим усе ясно: не має значення з ким, аби бути лише при кориті. Але глянемо на так звані господарські успіхи Михайла Сендака, якому доручили керувати сільськогосподарським районом.
Почнемо з того, що колишній автомобіліст не розбирається в питаннях агропромислового комплексу. Амбітність не дозволяє йому прислуховуватися до порад висококваліфікованих спеціалістів у цій галузі. Вникнувши в ситуацію, вони вже не поспішають це робити, аби не стати жертвою переслідувань з його боку.
Михайло Сендак вирішив не винаходити велосипед і пішов шляхом свого попередника Михайла Кравця. Оскільки, крім деяких господарств, на кшталт “Першого Травня” сільське виробництво в районі загнане в глухий кут, на перше місце випливає статистика. Державна районна адміністрація у звітах приписує собі в заслугу те, що вироблено мешканцями району, а не лише сільськогосподарськими утвореннями, які в абсолютній більшості своїй показали свою неефективність.
Луснула як мильна булька теза про те, що Партія регіонів кине купу грошей на сільськогосподарське виробництво, на розв’язання інших нагальних проблем Дрогобицького району. Крім того, обіцянки Михайла Сендака, які він давав виборцям, залишилися цяцянками. Я можу зрозуміти людей, які хотіли краще жити й проголосували за перекінчика, але не збираюся виправдовувати їх: бачили очі, що купували, тепер терпіть цього хреня-хруня.
На другому місці за кількістю народних антипатій іде міський голова Борислава Володимир Фірман. Типовим показником є реакція людей у маршрутках на керівництво, вірніше, антикерівництво цієї людини. Якщо ще місяць-два тому з Володимиром Фірманом пов’язували свої надії на краще, то тепер відверто говорять про його невміння по-господарськи розв’язувати насущні проблеми.
Під час передвиборчої кампанії Володимир Фірман обіцяв цілодобове водопостачання Борислава. Натомість уже через місяць після приходу до влади урізав подачу води мешканцям міста. Нині вона складає лише 37 годин на тиждень (зі 168 годин, як би мало бути). І просвітку в цьому питанні не видно, хоча мер і його заступники (а вслід за ними й газети) малюють райдужні перспективи “Бориславводоканалу”.
Я не зачаровувався у Володимирові Фірману, але навіть для мене стала прикрою несподіванкою його поведінка на цьому підприємстві напередодні Різдвяних свят, коли він матюкав робітників і погрожував продати з молотка “Бориславводоканал”. Декларуючи на людях християнські цінності, насправді бориславський міський голова виявився звичайнісіньким керівником совєтського типу, який не здатний керувати містом, хоча й має фактично всю повноту влади. Амбіції його аж зашкалюють, а вміння розв’язувати проблеми, на жаль, нема.
Далі за рейтингом антинародності йде міський голова Трускавця Руслан Козир, який ще декілька років тому взагалі-то був Козарем, але потім змінив прізвище на більш фартове. Проте від своєї долі не втечеш, і що тобі написано – те й збудеться.
Можна було би схвально поставитися до намірів мера економити кошти, якби за цим не стояли живі люди й бізнесові інтереси. Так, нині у Трускавці триває справжня війна щодо закриття Будинку творчості школярів. Це єдиний заклад у місті, де діти відірвані від вулиці, алкоголізму, наркоманії, проституції. Тепер його хочуть закрити, бо комусь, очевидно, приглянулося приміщення.
Трускавчани, ще недавно злі на Лева Грицака, тепер порівнюють дії нинішнього мера з колишнім і кажуть, що раніше було краще…
Олексій Радзієвський ще тримає позиції народної довіри, але теж люди мають до нього багато претензій. Дрогобицький міський голова не прислухався до багатьох порад людей, які щиро бажали йому успіхів, і поставив на керівні посади тих, хто явно не готовий до виконання покладених обов’язків, а часто-густо державну кишеню плутає з приватною. Безперечно, Олексій Радзієвський у значній мірі залежний від них, але в кінцевому результаті саме вони тягнуть його на дно своїми непрофесійними й корупційними діями, хоча на словах підтримують шефа у всьому.
З плином часу розчарування владою буде наростати, бо непрофесіоналізм і популізм ще ніколи не приводили до добра. Загравання керівників Дрогобиччини перед Партією регіонів теж не дасть бажаних результатів, бо на всіх грошей не вистачить. Розчарування владою поволі переростатиме у невдоволення нею, і ті, хто ще недавно голосував за нинішніх керівників, будуть критикувати їх…
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень