Підозри, що Руслан Козир далеко не є таким щирим українцем, як прагне себе показати, в нас були давно. Відомо, що чим галасливіший ура-патріот, тим менше в нього патріотизму. Фраза з 2009 року тоді ще кандидата в мери, що він готовий стояти при в’їзді в Трускавець і цілувати руку кожному росіянину, який везе в місто гроші, показувала суть цієї людини. Але її, цю суть, за показною турботою про майбутнє курорту, про дороги та водопостачання, про бідних мисливців і споживачів комунальних послуг, мало хто побачив. Принаймні, 2372 мешканців-трускавчан цієї суті не побачили і проголосували у 2010 за людину, яка до того часу нічим добрим у Трускавці себе не проявила. А розуміння, що голосувати за «бла-бла-бла», дозволяючи вішати собі локшину на вуха, не можна, приходить, як завжди, пізно. Непоправно пізно.
Мер-проповідник перші сто днів, та навіть перший рік роботи, використовував для зміцнення свого іміджу. Обіцянки так і лилися з його вуст, «праведний гнів» на попередників знаходив підтримку вічно незадоволених невдах і вічно готових щось десь лизнути підлабузників. Абсурдні ідеї про потребу ремонту доріг в люті морози (бо це «національний вид спорту у Швейцарії»), обіцянки надавати знижки тим, хто вчасно сплачує за комунальні послуги, доведення до банкрутства та ліквідація КП «Наше місто» при створенні трьох-чотирьох окремих комунальних підприємств – така активна діяльність ще тоді потребувала пильної уваги правоохоронних органів. Але чи то якісь особисті чи родинні зв’язки вплинули, чи щось інше, але спецслужби вперто не помічали, що на посту мера міста є небезпечний тип – не лише для міста, громади, але і для держави. Навіть створення так званого представництва Трускавця в Санкт-Петербурзі з числа колишніх політтехнологів – громадян іноземної держави – мало б викликати підозру. Не викликало…
І от нещодавно пан Козир вирішив піти ва-банк. На дружньому нам сайті «ДрогобичІнфо» появилася стаття «Державний статус курорту: манна небесна чи Сізіфова праця?», в якій очільник українського міста Трускавець дозволив собі образити державу. Бо як інакше розцінювати його слова «державний статус – це додаткові правові стосунки з державою, до якої довіра серед населення – менше 5%». Хто дав право цьому бізнесмену нехтувати результатами всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, коли Україну як державу підтримало понад 90% населення? В жодній з областей тогочасної УРСР державу Україна підтримало не менше половини населення у процентному відношенні! І тут, на двадцять другому році незалежності у західноукраїнському містечку Трускавець появляється міський голова (посадова особа!!!), який спокійно заявляє, що довіра до держави – менше 5%. Кому це вигідно? Хто заплатив пану Козиру за таку образу держави – Української Самостійної Соборної Держави, за яку проливали кров тисячі та мільйони наших предків? Росія? Польща? Ізраїль? Чи це просто вирвалося намагання видати бажане за дійсне?
До речі, стаття «Державний статус курорту: манна небесна чи Сізіфова праця?» окрім виразного антидержавницького спрямування має й інше завдання – показати, що для Трускавця не потрібний статус курорту державного значення. Мовляв, нащо нам це? Але якщо пригадати висловлювання пана Козира часів 2009-2010 років, у тому числі на одній із зустрічей з питань розвитку курортів у Моршині, то бачимо, що щось тут не те. Навіщо ж було тоді створювати посаду третього заступника для промоції курорту? Хіба не з метою здобуття статусу курорту державного значення? І критика попередньої влади Трускавця на чолі з мером Левом Грицаком базувалася в тому числі і на тому, що місто не отримало статус курорту державного значення. Мовляв, вони нічого не робили, а ми робимо і зробимо. Створили громіздке управління розвитку курорту, де люди не засиджуються, бо це структура для чогось іншого, тільки не для розвитку. А тепер видали на-гора, що цей статус їм не потрібний! Може, саме слово «курорт» теж не потрібне, адже Трускавець є курортом фактично, а де-юре – ні! І «Нафтуся» як бренд досі не належить громаді, про яку буцімто так піклується мер-проповідник.
До речі, не хочемо, щоб словосполучення «мер-проповідник» хтось сприймав як вираз негативний. Гадаємо, що кожен, хто хоча б кілька разів побував чи то на понеділкових нарадах, чи то на прийомах пана Козира, чи то на засіданнях виконкому, чи то на сесіях міської ради, чи просто зустрічався з цією людиною, отже, кожен помітив цю рису проповідництва з пустопорожніми фразами «алгоритм дій», «енергетична безпека», «громада нас уповноважила», «це спонукає нас до якісного покращення», «в місцевого самоврядування немає важелів впливу на ці процеси», «я дам доручення вивчити це питання» і так далі. Але одне діло, коли міський голова займається таким базіканням та голим популізмом, а зовсім інше, коли висловлює крамольні ідеї, спрямовані на підрив іміджу та престижу держави. Бо можна критикувати владу, можна показувати негативні сторони діяльності законодавчих чи виконавчих її органів, можна ставити під сумнів справедливість того чи іншого судового рішення, можна відстоювати інтереси тієї чи іншої сили, але є святе, на яке не можна посягати – ДЕРЖАВА Україна. А саме на це посягнув пан Козир своєю фразою «до якої довіра серед населення – менше 5%». Хто вам, пане Козир, дав право говорити такі речі?
Та не лише одна фраза в цій статті викликає занепокоєння. Ось інші приклади.
1. «На сьогодні людьми зі сторони, деякими політиками, особливо журналістами, необізнаними з проблемами курорту Трускавця, кидаються у народ привабливі гасла, свого роду словесні кліше про те, що Трускавецька міська рада нічого не робить, щоб отримати статус курорту державного значення, що начебто трускавецькій владі вигідно не отримувати цей, здавалось би, омріяний статус». Побачимо далі, що реально влада Трускавця гальмує отримання статусу курорту державного значення і з інтерв’ю пана Козира зрозуміємо чому.
2. «По суті, створюється ще одна адміністрація, яка стає посередником у прийнятті рішень, контролює грошові потоки (не формує, а саме контролює), і курорт віддається на відкуп міністерським чиновникам». Бачимо, що пан Козир апріорі звинувачує високопосадовців держави у корупції. Разом з тим розуміємо, що саме боязнь втратити грошові потоки стала причиною появи цієї публікації. Бо, для прикладу, можна собі уявити грошові потоки, які потекли у фірму пана Козира, коли він почав у відвертий спосіб пропагувати та лобіювати встановлення індивідуального та автономного опалення. Те, як розпоряджаються грошовими потоками у теперішній владі Трускавця, громада теж має можливість відчути на власній шкурі. Багате колись місто ледь животіє, а про лозунг «заможна громада» вже навіть згадувати не хочеться – всім оскому набило.
3. «Під великим знаком питання була б реалізація проекту енергоощадності, який на сьогодні активно упроваджується в нашому місті. Навряд чи зацікавив би міністерських чиновників і проект спорудження дельфінарію…». На підсвідомому рівні (згідно теорії видатного психолога Зіґмунда Фройда) пан Козир «розколовся», що вигідний йому проект енергоощадності міг би бути підданий перевірці – чи все так гладко йде, як це пробують подавати міські чиновники. Щодо дельфінарію, то поки що важко щось сказати, але виглядає на те, що ще до аукціону у мерії вже знають, хто саме реалізовуватиме цей проект.
4. «Якщо називати речі своїми іменами, то державний статус курорту – це свого роду кабала для місцевого самоврядування, ущемлення прав громади щодо розпоряджання майном, коштами, землею в тому числі». Це слова не Руслана Козира, а журналіста, який бере інтерв’ю і таким чином апріорі нав’язує читачеві свою власну думку. Технологія проста – ідея подається готова і на тарілочці і у всьому тексті інтерв’ю немає навіть спроб цю ідею спростувати.
5. «На сьогодні законодавство ставить дві головні обов’язкові умови, які мають бути виконані при підготовці документів: це – наявність генерального плану забудови і затвердження адміністративних меж міста. Якщо за першим пунктом проблем нема – генеральний план пройшов усю відповідну процедуру і затверджений. До речі, перше, з чим наша міська рада і виконавчий комітет почали працювати, – це затвердження генплану. У минулі роки, коли місто розвивалося і розбудовувалося хаотично, відсутність генплану призвела до багатьох негативних моментів в архітектурі і в цільовому призначенні земельних ділянок, створила багато інших проблем». Дійсно, саме за Рулана Козира було поставлено останню крапку у затвердженні Генерального плану міста, та цей процес тривав далеко не один рік і приписувати собі всі заслуги в цьому може хіба явно гедоністично налаштована людина, егоїст вищої марки, який полюбляє маніпулювати поняттями.
6. «Процедура отримання експертних оцінок направду є дуже складною. Відповідні обґрунтування мають бути підготовлені державними дослідницькими установами. Для того, щоб отримати ці документи, міська рада повинна мати усю повноту інформації про стан родовищ мінеральних вод для складання екологічного паспорта природної території і лікувальних ресурсів. ЗАТ “Трускавецькурорт”, який у відповідності до ліцензії відповідає за стан родовищ і володіє цими даними, жодних документів не надає, посилаючись на закритість інформації, комерційну таємницю і таке інше. Нонсенс. Крім того, підготовка експертних оцінок – це дуже коштовні послуги. Зокрема лікувально-бальнеологічна експертиза коштувала би бюджету 0, 5 млн. грн. Де місту взяти такі кошти? А загалом на проведення усіх інших експертиз Трускавецькій міській раді було би потрібно до 2-х млн. грн. – цифра говорить сама за себе, і держава жодної копійки на ці речі не передбачає». Тут бачимо, як пізно приходить усвідомлення того, що ти не вартуєш навіть у слід стати своїм попередникам. Гірко це казати, але факт є факт. Мудра людина завжди шукає вихід навіть із найскладнішої ситуації, а не розписується у власній безпорадності за принципом «не тратьте, куме, сили, спускайтеся на дно». На жаль, Трускавець зараз якраз на дні – не в останню чергу через недолугість дій чинної трускавецької влади, в тому числі і в плані кількості відпочивальників.
7. «Процедура отримання статусу курорту державного значення – це Сізіфова праця: пхнемо догори каменюку, яка нам же впаде на голову. Адже відомо: чим ближче до державних органів влади, тим менше самоврядування, тим менше прав для громади. Крім того, державний статус – це додаткові правові стосунки з державою, до якої довіра серед населення – менше 5%, а до Верховної Ради – менше 3%. Ці цифри – серйозна інформація для роздумів у дилемі: потрібен чи непотрібен курорту Трускавцю статус державного». Без коментарів.
Цікаво, що інтерв’ю пана Козира співпало в часі з опублікуванням інформації про те, що Східниця ось-ось стане курортом державного значення. Сприяють нашому сусідові в цьому і у Львівській облдержадміністрації, і особисто народний депутат Роман Ілик, і на рівні Уряду. Одразу видно – це не «бла-бла-бла», а реальне лобі, яке досягне поставленої мети. По доброму заздримо Східниці, яка має хорошого голову, який думає не лише про «енергоощадність» задля продаж власної фірми, а за курорт. І цей курорт розвивається, хоча в структурі селищної ради нема таких «третіх заступників» як Юрій Яворський і нема «управлінь розвитку», які займаються популяризацією курорту шляхом спорудження нових та нових базарів.
А на закінчення хочеться зацитувати нашого генія Тараса Шевченка – його відоме «за шмат гнилої ковбаси ти рідну матір продаси…». Рідна матір – це не лише біологічна мама, це і наша рідна держава, рідна Україна. За логікою, яку нам нав’язує ця глибоко небезпечна стаття а ля Козир – навіщо нам та Україна? Хто їй довіряє? Може, нам всім виїхати з Трускавця, або і з України, аби пан Козир міг тут собі зробили королівство Козирлянд? Кишка тонка…
Володимир Ключак
P.S. Під час виконання Державного Гімну України міський голова Трускавця все ще встає, чим виявляє пошану до держави. Вочевидь, він належить до тієї меншості (5%), яку опитували його політтехнологи і яка все ще підтримує ДЕРЖАВУ УКРАЇНА.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень