Щоразу від виборів до виборів вмілі політики обіцяють своїм виборцям «золоті гори». Успішні лозунги, вміла політична реклама, соціальні ролики, що впливають на свідомість людей. Політтехнологи та піар-менеджери малюють кандидатури ідеальних депутатів, які начебто можуть змінити життя людей на краще. Останні красиво усміхаються перед камерами, говорять те, що люди хочуть від них почути. Обіцяють і знову обіцяють, а віз і нині там.
І люди вірять, бо їм хочеться покладати на когось надію. Минають вибори, обіцянки залишаються невиконаними, а життя в країні змінюють хіба що самі люди. Ті, яким не байдуже. Вони розчаровуються, зляться, але минає час і знову вірять. Бо надто вже солодко вміють говорити наші політики. Партії змінюють на інші, одна назва краща за іншу. Це всього лиш ширма, за якою криються власні інтереси певних людей та кланів.
Що криється за цими обіцянками? Чого вони прагнуть? Звісно що влади, адже влада – це найбільша спокуса. Кожен з них хоче керувати задля власної користі.
Якщо подивитись пильніше, можна побачити, що обіцянки усіх партій однакові і результат від обіцянок також однаковий, тобто невиконання обіцянок. Завжди враховуються потреби і цим самим впливають на свідомість громади. Люди довіряють, а потім – розчарування.
“Розділяй і володарюй” – це теж одна з фішок сьогоднішніх українських політиків, тому що по окремості легше нав’язувати свої ідеї. Налаштовують людей на проблеми, які не є настільки важливими для суспільства. Усе це політична гра і людей вважають за маріонеток і смикають за ниточки задля досягнення власних цілей. Українська політика є досить брудною і попадаючи у систему люди, які мали добрі наміри, лягають під неї (звісно, не усі, але в більшості). Комусь пропонують вигідні умови та пільги для розвитку бізнесу, комусь гроші, комусь великі гроші.
Братва, яка пережила 90-ті роки, сьогодні легалізувалась на політичному Олімпі і вирішує, хто скільки і кому має платити. Сьогодні вони диктують і пишуть закони, які пишуть для себе, а не для громади, що їх обрала і за рахунок якої живуть. Гроші викачуються з України в офшори, все переходить у приватні руки, руки тих, які не зацікавлені платити нормальні європейські зарплатні людям. На багатьох підприємствах олігархату до людей відносяться як до кріпаків. Пани, які мають гроші, залишаються безкарними, бо усе можуть “порішати”, все можуть виправдати, можуть купити певні закони, які є “заточені” суто під них та їхній бізнес. В пакетному голосуванні ховають та узаконюють те, що їм до вподоби.
То що, не йти на вибори? Ні, звісно, що йти. Йти з думкою, що не від політиків лише залежать зміни у країні, а від кожного особисто. Політики та партії – це не панацея від усіх проблем. Але, на жаль, в Україні укоренилась така думка. Слід змінювати своє мислення і не піддаватись на зрадливі обіцянки політичних партій та їх лідерів.
Простий приклад: хтось зробив перед виборами дитячий майданчик чи ремонт у під’їзді і люди кажуть “Оце добрий буде депутат”, але на цьому усе закінчується, і після виборів депутат починає відбивати гроші, які були вкладені у нього певними людьми. У більшості це стосується депутатів Верховної Ради, мерів та обласних депутатів. Вибираючись на гору, можновладці не чують простих людей тому, що знаходяться у інших вимірах, на різних полюсах. Деколи навіть не знають і не усвідомлюють, як живуть пересічні мешканці… вірніше, як виживають. Їх не стосується криза чи підвищення тарифів. Ось такі вони, українські політики та політичні сили…
Чи є вина громади у ситуації, яка склалась у країні? Звісно так, бо сидимо склавши руки і надіємось, що за нас там нагорі хтось щось зробить. Прийшов час змінитись кожному з нас, щоб змінилась країна. Час закотити рукави і кожному стати до праці. Час узяти на себе відповідальність за життя в країні. Час змінити корупційну кумівську систему, яка викачує гроші громади та обезкровлює економіку України. Будьмо мудрими і нехай Бог нам у цьому допоможе!
Руслан Цехмейстер, депутат Трускавецької міської ради
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень