Найперше, що повинен твердо заявити новий президент: влада в країні не пов’язана з державою. Багатолітнє ототожнення влади з державою – стереотип і анахронізм, що сковує все життя в країні. Це ототожнення у всі роки незалежності озвучували різноманітні експерти та політики, і, звісна річ, – у це повірило все населення. Тому й пожинаємо невігластський неосвічений абсолютизм. Бо влада ніколи не була міцно зав’язана на державу.
Влада сьогодні, в Україні, що шматується політичними екстремістами та вчорашніми опозиціонерами, має будуватися на зовсім інших засадах. Насамперед вона має будуватися поверх держави, і тільки тоді держава ж стає однією з інстанцій влади. Цей принцип відразу ж вивільняє активність величезної кількості небайдужих людей, розчищає місце для сучасної політики в тому, що стосується устрою влади і перспектив країни.
Обов’язок влади, – задавати народу ясну та зрозумілу перспективу. Адже по відношенню до існуючої державної влади мається дуже серйозна недовіра, як кажуть, масова претензія, яка полягає в тому, що у неї відсутня діяльнісна складова. Вона лише зміцнює сама себе, безупинно підсилює все зростаючу армію чиновників. При цьому дієвої опозиції, яка займалася б формуванням перспектив і горизонтів, не утворюється. Державна влада не задає жодного перспективного руху – і тим самим сама риє собі могилу. Хоча «перед могилою» розкошує в межигір’ях, мальовничих Карпатах, ще не окупованому Криму і т.п. Саме до такого висновку нас приводить аналіз всіх майданів: як тільки в країні починалося хороше життя владців при недіючій владі, відразу виникали революційні настрої та протести. Сьогодні ці протести стосуються і так званої «нової влади», що почала свою діяльність не з формування об’єднавчих систем та збереження цілісності держави, а приходу в кабінети владців — своїх. Новому президентові країни аж ніяк не обійтися без ініціювання формування нових, незалежних від держави інстанцій, інституцій влади. Через те, що владні інстанції до сих пір ніким із попередніх очільників держави не були прозоро розділені, всяка зміна володаря (вибори президента чи парламенту) перетворюється (перетворювалася! – О.К.) на екстрим, гру на виживання. Як тільки в країні повинні пройти вибори, відразу виникає патова ситуація, причому у всіх сферах життя одночасно. Нероздільність інстанцій призводить до паралічу влади і до виникнення загрози революції. Уникнути повторення таких ситуацій можна, тільки довівши до реалізації принцип поділу інстанцій влади: суд – окрема інстанція, президент – окрема, бізнес – окрема і самостійна інстанція.
Якби в країні до сих пір існувала справжня політика і велися відкриті для широкого загалу, особливо, молоді, дискусії з суспільно значущих тем, то в жодних, зокрема, російських та заокеанських, політтехнологах не було б потреби. До самостійних інстанцій влади повинні« дорости » всі існуючі органи управління і центри впливу. Сьогодні ці центри впливу сповідують небезпечну політику « моя хата скраю». Забуваючи про наш великий спільний дім, – Україну.
І в цьому має бути не лише добра воля але й політична мужність майбутнього президента. В іншому випадку знову спостерігатимемо взаємне поборювання вчорашніх «любих друзів». Ці граблі ми вже повною мірою відчули на власній шкірі. Та й на лобах також.
Олександр Калюс, газета «Нові Горизонти»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень