Незважаючи на те, що більше тижня часу минуло від офіційного вшанування Тараса Шевченка з нагоди його 198-ліття, трускавчани теплого весняного дня неділі 18 березня знову зібралися, щоб вшанувати Великого Кобзаря. Цього разу свято проходило в Народному домі і на диво було дуже багато людей. Це тішить, що байдужість та меркантильність не повністю ще заполонила серця свідомих громадян.
Соковита та барвиста Шевченкова мова лунала із вуст як дітей, так і дорослих. Знайомі соціальні твори «Катерина», «Мар’яна-черниця» чергувалися із ліричними «Сонце сідає» та «Зоре моя вечірняя». Урочисто та з пієтизмом виконували «Заповіт» («Як умру, то поховайте…») всі присутні на чолі із народним хором «Воля» (керівник Марта Пагута). Працівники Народного дому та різноманітних його колективів, учні школи мистецтв та загальноосвітніх шкіл, вихованці Будинку учнівської творчості – всі внесли свою лепту у вшанування Тараса, котрий зі сцени дивився вічно молодий (згадаймо, що Шевченко помер у віці 47 років, тому його класичний портрет із вусами та у шапці навряд чи реальний один до одного).
Навряд чи варто описувати хід концерту 18 березня, адже суть не в сценарії, а в нашій пам’яті про Шевченка як одного із символів України. Його «Кобзар» недарма так високо цінують українці, адже він і був, і є, і залишиться актуальним, позачасовим. Шевченка цитують, Шевченка читають, Шевченка намагаються знищити чи перекрутити, але пам’ять про нього незнищенна. «Твоя кобза ще не вмерла, на ній струни всі дзвенять і про твою вічну славу всі народи гомонять», – співається в пісні.
І надзвичайно приємно, що у Трускавці вшанування Шевченка не обмежили одним днем. Адже варто про Тараса та про його слова пам’ятати не тільки у березні та травні, а жити цими словами на щодень. Можливо, тоді дочекаємося й України української, а не писаної іноземними політтехнологами.
Володимир Ключак
До теми. Сучасність поезії Тараса Шевченка
Чимало років минуло зі смерті прославленого українського письменника, художника та національного героя Тараса Шевченка, але він продовжує ворушити свідомість країни своєю запальною пристрастю до “нашої землі, що нам не належить”. Заворушилися і студенти біологічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка.
7 березня на біологічному факультет, що у м .Трускавець, відбувся вже традиційний вечір шевченківської поезії, який організувало студентське самоврядування. До участі були запрошені не тільки студенти, але й викладачі. Кожен учасник підготував поезію, яка, на його думку, є актуальною в сучасному суспільстві.
Дійство відбувалося за круглим столом. Кожна декламація викликала сплеск емоцій, які переростали у дискусії. Розпочався вечір символічним запаленням свічки, адже пам’ять жива доти, доки горить свіча. Родзинкою вечора було акапельне виконання твору “Бандурист” студенткою другого курсу Павляк Іванною.
Усі учасники брали активну участь в обговоренні і зробили висновок, що Т.Г.Шевченка певною мірою можна вважати ще й пророком. Побувавши на цьому вечорі, можна подумати, що його твори написано не близько 200 років тому, а буквально вчора. Настільки детально та правильно описана сучасна країна та суспільство в його поезіях.
Завершився вечір декламацією поезії “Заповіт”.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Так, саме в цей вечір за родинним столом і здійснився заповіт великого прославленого українця – Тараса Григоровича Шевченка. І доки ми, хоча б раз в рік, у дні його пам’яті, відкриватимемо Кобзаря та гортатимемо сторінки його поезій, цим самим віддаватимемо йому шану.
Часопис»Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень