Дмитро Солтан став директором загальноосвітньої школи № 8 міста Дрогобича. Всупереч думці педагогічного колективу, всупереч благанням представників ЗМІ та громадських організацій засідання конкурсної комісії пройшло за закритими дверима. Нагадаємо, що впродовж кількох місяців про закриття шкіл у Дрогобичі не лише ходять чутки – робилися відповідні дії. І цілком ймовірно, що влада Дрогобича призначила директором восьмої школи пана Солтана саме з метою проведення «оптимізації» цього освітнього закладу.
Та відійшовши від пана Солтана та конкретно від теми восьмої школи, спробуймо глибше заглибитися в проблематику дрогобицької освіти. І проблема не тільки в тому, що її, цю освіту, впродовж багатьох років очолює пан Сушко, який до того ж є на даний момент ще й депутатом Дрогобицької міської ради (значить, вірить йому громада, якщо обрала!). Проблема в іншому – чи може Дрогобич собі дозволити утримувати всю освітню мережу без жодних змін, реформ, скорочень чи навіть закриття окремих шкіл? Це є той болючий мозіль, наступивши на який неодмінно чується крик невдоволених, обурених, свідомих та патріотично налаштованих мешканців Дрогобича, вчителів, батьків, громадських активістів. Мовляв, влада діє неправильно. Так, влада діє неправильно. Але не тому, що вона закриває школи. Влада діє неправильно в іншому – яким способом, як саме вона це робить.
Чи може бюджет міста утримувати всю громіздку структуру закладів освіти, культури, медицини? Якщо зберегти всі школи, то на це потрібні кошти. Звідки їх взяти? Може ліквідувати лікарню чи якісь її відділи? Може закрити музеї, бібліотеки? Може скоротити видатки на управлінський апарат? Але нехай всохне та рука, яка себе образить чи обділить – це стосується не лише Дрогобича, а абсолютної більшості місцевих рад.
Кошти для такої благої цілі як збереження мережі шкіл можна залучити від підприємців, багато з яких жирує, сплачуючи мінімум податків. Але в місті, де більшість депутатів становлять власне підприємці, зробити це вкрай важко, або й неможливо в принципі. Кожен із «захисників» шкіл одразу втрачає свій запал, якщо ціною збереження цих шкіл є його кишеня, тобто доходи, якими він мав би поділитися з містом. Це таке дещо примітивне пояснення, яке від цієї примітивності не перестає бути правдивим.
Спосіб, в який взявся вирішити проблему освіти Олексій Радзієвський, цілком відповідає його стилеві. Я захотів, я й зроблю і саме так, як я захотів! Дивуватися керівнику міста Котермака часів комунізму і часів теперішніх не варто. Мислить він напрочуд тверезо і наступник Олексія Васильовича буде хіба вдячний за розчищені «Авгієві конюшні». Школи не можуть бути священною коровою, як і заклади культури чи медицини. Доцільність функціонування такої розгалуженої та не зовсім потрібної мережі викликає сумніви і ось тут ми підходимо до самої суті справи. А суть така, що непрозорість дій влади Дрогобича породжує звинувачення в лобіюванні власних інтересів, у підкилимних інтригах, у корисливості, в діях на шкоду інтересів громади. Але які насправді інтереси цієї громади – не знає ніхто. Навіть сама громада. А може інтереси громади Дрогобича власне й полягають у тому, щоб шкіл було менше, але стали вони кращими?
Якщо би влада Дрогобича провела громадські слухання з приводу ситуації в дрогобицькій освіті, правильно розставивши акценти, можливо, не було б протестів, не було б паніки та істерики, а було б те розуміння, якого так хочуть Олексій Радзієвський та його підлеглі. Питання могло стояти так – як саме здійснити реорганізацію шкіл у Дрогобичі, щоб і вовк був ситий і коза ціла? Які школи варто закрити повністю, які перевести зі статусу школи І-ІІІ ступеня в статус школи І-ІІ ступеня? Скільки дитячих садочків потребує Дрогобич? Скільки шкіл? Де саме? На чому можна зекономити? У скільки обходиться місту кожна школа, кожен учень в тій чи іншій школі? Де можна знайти додаткові надходження? Чому в окремих школах така вкрай погана ситуація з наповнюваністю? Може, це вина директора, вчительських колективів чи матеріально-технічного стану тієї чи іншої школи? Який морально-психологічний мікроклімат в педагогічних колективах? Чи справляється зі своїми обов’язками начальник відділу освіти? Якщо ні, то хто може бути його гідним наступником? Як досягнути результату економії коштів «малою кров’ю» і чи це можливо взагалі?
Як бачимо, питання непрості. Дискусії були б занадто гострі як для Олексія Радзієвського. Адже він звик, щоб його накази виконувалися, а не обговорювалися. Тому й пішов шляхом, яким пішов, а саме ламанням через коліно. Знаючи слабинки Дрогобича, в якому, на жаль, немає громади з активною позицією (це моя суб’єктивна думка, яку втім поділяє багато дрогобичан), Олексій Радзієвський поставив питання руба. І цим вкотре показав, що є сильним політиком старого гарту на відміну від тих нюнь з безлічі дрогобицьких самозваних громадських організацій, які уклінно просили доступу на засідання конкурсної комісії, а отримали (вже вкотре!) дулю з маком під самий ніс.
Жарти жартами, але непомірне навантаження на місцевий бюджет, яке накладають освітні заклади, а найбільше школи, дійсно потребує докорінної зміни підходу. Місто не може кидати гроші на вітер, в бездонну бочку. Гроші варто інвестувати, пускати на розвиток. Заяви освітян, що варто інвестувати в майбутнє, тобто в дітей, у освіту, не підкріплюються доказами ефективності такої інвестиції в умовах Дрогобича чи сусідніх міст. В час, коли перестали працювати промислові підприємства Дрогобича, коли левова частка надходжень до міського бюджету поступає від бюджетних організацій, потрібно на речі дивитися реально. Навіщо Дрогобичу третя школа, коли майже поруч є четверта школа, гімназія, п’ятнадцята школа? Чи виконують свої функції позашкільні заклади, чи там просто займаються «липою», підтасовуючи показники, створюючи видимість роботи? Чи оплатилося інвестувати у школи, які своїм виглядом нагадують бастіони совка і де трансформація мислення педагогів проходить або з великими труднощами, або й не проходить зовсім? Чому школи не звільняються від баласту престарілих вчителів, а в той же час молоді спеціалісти поповнюють лави безробітних чи їдуть до Італії міняти памперси та підтирати задниці упослідженим синьйорам та синьйоринам? До речі, автор цих рядків – вчитель із десятилітнім стажем роботи, залишив школу в статусі заступника директора школи, вчителя першої категорії – в основному через незгоду з плачевним станом цієї ділянки українського життя. Звичайно, що багато питань до освіти є загальноукраїнськими і на рівні Дрогобича вони не вирішуються. Та все ж питання потреби такої кількості шкіл у Дрогобичі та видатків на них залишається актуальним. І залишатиметься таким і надалі.
Не можемо давати тут якийсь готовий рецепт вирішення проблеми. Сміливість Олексія Радзієвського полягає в тому, що він не закриває очі на реалії і не відкладає болячки міста на потім. Він міг би це робити, натужуючись так-сяк дотягнути до кінця своєї каденції – без скандалів, без протестів, без клопотів. Маючи непогані впливи у столиці і маючи багато знайомих та друзів на рівні Києва, Олексій Радзієвський міг би спати спокійно і навіть не пхати палицю в освітянський мурашник. Його намагання вирішити цю вкрай важливу для Дрогобича проблему зі школами повинно викликати повагу до мера. Замість підставляти ногу варто підставити плече, а замість кричати «Не так!», варто показати, як саме потрібно діяти. І справа тут не конкретно в восьмій школі та призначеному панові Солтані, як і не в тому, правильно чи неправильно робить Олексій Радзієвський. У тій же Європі, про яку так багато говорять як приклад для наслідування, у тій же сусідній Польщі проблему вирішили саме в такий болючий спосіб – малі школи, невигідні школи, школи, які місцеві громади не в змозі утримувати, просто закрили. ЗАКРИЛИ! Не в значенні що на їх місці руїна – будівлі використовуються, але значно ефективніше. Укрупнені заклади освіти дають продукт кращої якості. Конкуренція на ринку дала можливість кращим педагогічним кадрам працювати у школах, матеріально-технічна база укрупнених шкіл теж не викликає запитань. У нас натомість в освіті залишаються директори-самодури, вчителі, котрі вважають себе непомильними і тільки й думають про додатковий підробіток неоподаткованим репетиторством, батьки, котрі готові щороку викладати на ремонти класів, шкіл та на подарунки вчителям немалі суми грошей, діти, котрим голова пухне від непомірного тягаря знань від укладених «дипломованими вченими» та підприємцями від освіти щораз «кращих» та «досконаліших» шкільних програм. Нація деградує від змісту освіти а ля Табачник, форма освіти жалюгідна до нікуди, а ми ламаємо списи в питаннях, як нам зберегти восьму, одинадцяту чи яку там ще школу в конкретному місті.
Ох і заметушаться всі ті, хто впізнав себе в захисниках шкіл дрогобицьких. Звинувачуватимуть, що цей матеріал замовний, проплачений, що є перекручення, що школи потрібно зберегти. Але правда є такою, що зберегти потрібно місто, а шкіл в Дрогобичі забагато. Пройдуть роки і замість Олексія Радзієвського керуватиме Дрогобичем інша людина. Якщо теперішній очільник міста Котермака зможе довести розпочату справу із закриттям шкіл до кінця, то наступник йому тільки подякує. Якщо ж ні, то епопея із оптимізацією шкіл тягтиметься ще не один рік…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень