Східниця на початку ІІ світової війни (1939-1941 рр.)

02.09.2019 | Filed under: Публікації

Першого вересня 1939 р. мешканці Східниці через радіо дізналися новину про початок війни. Тоді вони й не здогадувалися, що незабаром цей німецько-польський конфлікт переросте у страшну катастрофу, що цілковито зруйнує усталений спосіб життя. Перші тижні вересня, попри загальну тривогу й недобрі чутки про швидке просування гітлерівців, для східничан минули без військових колізій. Лише 12 вересня з боку Кропивника до Східниці наблизився відділ німецьких мотоциклістів, який зупинився на Пасічках поблизу синагоги. Доволі швидко біля них зібрався гурт цікавих. Місцеві українці поінформували вояків вермахту, що поблизу Східниці бачили відділ Війська польського. Мотоциклісти встановили на шляху в обох напрямках два ручні автомати. Проте, мабуть не почуваючись певно, через деякий час поїхали в напрямі Урича і Сколе.

За іншими даними, німці зупинилися в Східниці майже на два тижні (від 12 до 23 вересня), розмістившись у робітничому клубі. Проте є підстави сумніватися у цій інформації, адже німецькі війська (відділи 57-ї дивізії піхоти та групи “Lübbe”) зайняли Дрогобич та Борислав 18 вересня. Цілком можливо, що через брак часу нацисти не встигли “попорядкувати” в Східниці, проте в сусідньому Уричі 24 вересня знищили групу (приблизно 80 осіб) полонених польських вояків. П’ятеро полонених, які після розстрілів і мордувань подали ознаки життя, місцеві селяни наступного дня привезли до аптеки Яклінського в Східниці, де їм надавав допомогу лікар місцевої каси хворих Станіслав Славек. Згодом їх відвезли до шпиталю в Бориславі. Тільки один з них, Адам Гад, вижив. До слова, він залишив спогади про ці події, обвинувативши в організації “урицького морду” голландського мільйонера і за сумісництвом німецького шпигуна Пітера Ментена, та у співучасті – урицьких селян. Зі свідчень А. Гада випливає, що у Східниці його лікували два дні, а 26 вересня помістили до бориславського шпиталю.

24 вересня до Східниці увійшли відділи Червоної армії (частини 12-ї армії генерала І. Тюлєнєва), точніше колона танків 23-ї танкової бригади і відділ піхоти, сформований, згідно зі спостереженнями очевидців, з молодих 18-річних хлопців. Танки мали проблеми з форсуванням потоку Східниця, який в липні змінив річище, підмиваючи дорогу перед перехрестям Борислав – Кропивник − центр Східниці. Майже усе населення села збіглося дивитися на диво військової техніки – танки, які на деякий час зупинилися на городах по вул. Промисловій. Як пише Літописець В’ячеслав, східничани із синьо-жовтими та червоними прапорами і квітами зустрічали радянські війська. Коли це й так, то, мабуть, не всі мешканці Східниці вітали червоноармійців (сумніваємося, що воякам-чужинцям раділи місцеві поляки). Крім того, краєзнавець нічого не говорить про те, як поставилися більшовики до мешканців з “петлюрівським” прапором.

Один зі східничан-поляків, який пізніше воював у польській армії генерала В. Андерса (його спогади підписані криптонімом “W”), згадував про ці вересневі події у Східниці: “До дня 23.ІХ.39 р. включно були у нас німці, перед полуднем відступили аж за Сян. Частина українців пішла за німецьким військом – їх прихильники. Жиди і українці очікували з нетерпінням вступу червоних до Східниці. Роблено приготування і виставлено тріумфальну браму. Серця польські прошив біль. Затиснулися зуби і кулаки, чинити опору не було чим. Війська [польського] і поліції вже не було”.

Більшовики швидко приступили до організації нових органів влади в селі. Вже увечері 24 вересня в Східниці відбувся мітинг, на якому було обрано тимчасовий комітет села у складі 11 осіб, до якого увійшли Микола Ільницький, Василь Мазур, Олекса Журавчак. Одним із перших рішень комітету стала ухвала про відновлення навчання в місцевій школі, що й відбулося 26 вересня. Незабаром було утворено місцеву міліцію, здебільшого з українців, яка повинна була стежити за порядком, ловити польських вояків, роззброювати їх тощо.

Як відомо, нова влада, прагнучи надати анексії західноукраїнських земель легітимно-інкорпораційного характеру, ініціювала проведення виборів до так званих Народних зборів Західної України. Вибори відбулися 22 жовтня 1939 р., під час яких східничани обрали своїм представником Миколу Ільницького, котрий, попри членство в тимчасовому комітеті, продовжував працювати на свердловинах “Кальварії” у Перепростині. 26 − 28 жовтня 1939 р. він узяв участь в засіданні Народних зборів у Львові, очевидно як і всі депутати підтримавши рішення про встановлення радянської влади та возз’єднання Західної України з УРСР.

Тимчасовий комітет здійснював управління Східницею декілька місяців. Важко судити про те наскільки цей “народовладний” орган був самостійним та ініціативним у своїх рішеннях і діях. Знаючи, що майже усі вагомі рішення приймалися навіть не повітовими, а воєводськими тимчасовими комітетами, які складалися з представників компартії, НКВС та Червоної армії, припускаємо, що повноваження східницького комітету зводилося до схвалення “спущених згори” постанов. Нерідко, він перетворювався на звичайного статиста, лише спостерігаючи і не втручаючись в пограбування представниками нової влади – командирами Червоної армії, енкаведистами, партійцями – майна “класових ворогів”. Як згадував один зі східничан, що працював машиністом, і підписався криптонімом “Т”: “Одразу почато грабувати державне і військове майно, а з магазинів вивозилося все до Росії, при чому почато також ліквідовувати більші фірми приватні, забираючи все що тільки до рук потрапило”.

Визначальним завданням радянської влади стало проведення радянізації – перебудови суспільного життя новоприєднаних земель у відповідності з існуючим в СРСР зразком. Перетворення охопили усі без винятку сфери: адміністративну, економічну, соціальну, культурно-духовну тощо.

Характеризуючи адміністративну складову радянізації, відзначимо, що у грудні 1939 р. було започатковано територіально-адміністративні зміни, передовсім утворенням Дрогобицької області (4 грудня). Повіти деякий час зберігалися, але в середині січня 1940 р. 10 повітів Дрогобицької області було поділено на 30 районів. Згідно з постановою Дрогобицьких облвиконкому та обкому КП(б)У “Про утворення районів та внесення міст в обласне підпорядкування по Дрогобичській області” від 15 січня 1940 р., було сформовано, зокрема, Бориславський район, до складу якого включено Трускавецьку, Стебницьку і Східницьку волості. Загалом у Бориславському районі було 12 населених пунктів (10 сільрад) з населенням 30929 осіб.

Водночас відбувалося формування нових районних органів управління – державного та партійного рівня. Райвиконком Бориславського району на той час складався із таких функціонерів: Сафро М.Х. – голова райвиконкому; Бобешко С.І. – заступник голови; Перерва Ф.Н. – секретар райвиконкому; Бубнов В.К. – секретар РК КП(б)У, Наконечний К.І. – секретар РК КП(б)У; Гуляєв П.К. – зав. райфінвідділом; Поліщук М.Х. – зав. райвно; Калюжний М.П. – зав. райторгвідділом; Гайдай Я.С. – зав. райземвідділом; Орсуляк М.І. – селянин зі Стебника; Лескорич Р.І. – машиніст заводу. Як бачимо, східничанин С. Бобешко зайняв доволі високе становище серед представників районної влади. Бориславський райком КП(б)У очолили: Бубнов В.К. – перший секретар; Наконечний К.І. – другий секретар; Коробкін К.М. – третій секретар; Владика І.А. – зав. оргінструкторським відділом; Васінкін Ф.В. – зав. відділом пропаганди і агітації; Сафро М.Х. – голова райвиконкому; Гайдай Я.С. – зав. райземвідділом.

У другій половині 1940 р. Бориславський район було ліквідовано, а належні до нього територіальні громади приділено до Дрогобицького та Підбузького районів. Лише с. Східниця передано не в районне, а в міське підпорядкування – воно перебувало в управлінні м. Борислава. Відтак, питання, пов’язані зі Східницею, перебували в компетенції Бориславських міської ради, міськвиконкому та міськкому партії. На початку 1940 р. Бориславську міську раду, вибори до якої на той час ще не проводили, затвердили в такому складі: Ткаченко М.Я. – голова міськради; Романюк І.П. – заступник голови міськради, Бабело О.Ф. і Іщенко М.М. – секретарі МК КП(б)У; Шаповаленко А.І. – секретар міськради; Щербак П.П. – зав. міськфінвідділом; Старцев Р.О. – зав. міськторгвідділом; Охріменко М.М. – директор нафтовидобувного тресту; Плоскодняк О.І. – зав. відділу соцзабезу; Круг С.А. – робітник нафтопромислу; Празнер Ф.І. – робітник; Воробйов Ф.С. – начальник міської міліції. Бориславський міськком КП(б)У очолювали Бабело О.Ф. – перший секретар; Іщенко М.М. – другий секретар; Лахно Ф.Г. – третій секретар; Ткаченко М.Я. – голова міськради; Клименко П.К. – секретар РК ЛКСМУ; Модов В.П. – директор нафтопромислу; Охріменко М.М. – директор нафтовидобувного тресту; Осадчий Г.Н. – начальник міського відділ НКВС; Авраменко Г.Я. – зав. відділу пропаганди та агітації. Усі перелічені особи, за винятком місцевих робітників, були надіслані зі східних областей УРСР.

На жаль, через брак джерел не можемо говорити про склад Східницької сільської ради, місцевого виконкому. Сільраду, ймовірно, призначили на початку 1940 р. Наприкінці того ж року (15 грудня) відбулися вибори до місцевих рад, тож було обрано сільську раду депутатів трудящих с. Східниця. Під час виборів до Верховної ради УРСР, які відбулися 24 березня 1940 р., східничанина М. Ільницького обрали депутатом. До слова, про його висунення кандидатом у депутати до українського радянського парламенту (точніше, “псевдопарламенту”), йшлося в обласній газеті “Більшовицька правда”. Намагаючись підкреслити пригноблене становище цього кандидата у часи міжвоєнної Польщі, редакція писала: “Машиніст Ільніцький (sic!) вважався добрим робітником. Знався на ділі. Працюючи, він ніби зростався з механізмами, становився не відділимим від них, як частина агрегату. Але він був живою людиною і, щоб остаточно не перетворитися на в додаток до машини, зажадав по-людському розважатися. В селі Східниця влаштував виставу інсценівку “Борислав сміється”. Це й уся була його “провина”. Але Ільніцький більше не працював на машині”. А далі, контрастно акцентуючи на змінах, пов’язаних із утвердженням радянської влади, автор допису зауважував: “А машиніст Ільніцький? Він стоїть на трибуні районної наради. Ось його слова: Мій батько 40 років трудився, йому не снилося керувати державою. Мене ж тепер висунули кандидатом в депутати Верховної Ради УРСР. Дуже схвилювала мене ця велика радість. Не можу багато говорити. Дякую, товариші, за довір’я. Прикладу своїх сил, щоб з честю виправдати довір’я народу”.

Перетворення в економічній сфері життя Східниці полягали передовсім в одержавленні приватних підприємств, насамперед промислових, ремісничих, торгівельних. У жовтні-листопаді 1939 р. промисловість, насамперед нафтові підприємства, була повністю націоналізована. Дрогобицько-бориславсько-східницькі нафтові копальні було об’єднано в трест “Укранафтовидобуток”, у складі якого, сформовано 5-й східницький нафтопромисел. Керівником тресту було призначено М.М. Охріменка, начальником нафтопромислу № 5 став росіянин О.А. Єгорчиков, а його заступником – вище згаданий депутат Верховної ради УРСР М.І. Ільницький.

Автори допису про Східницю в “Історії міст і сіл УРСР. Львівська область” наголошували, що у 1940 р. на східницьких промислах отримав широке застосування метод штучного збільшення тиску в свердловинах шляхом нагнітання в них газу, що дозволило збільшити видобуток нафти у декілька разів. Цей метод, до слова, не був винаходом радянських нафтовиків і аж ніяк не був новим у Східниці. Відомо, що його апробовано інженером Здіславом Вілком, який прибув до села у вересні 1928 р. Саме у Східниці вперше серед усіх нафтовидобувних районів міжвоєнної Польщі було застосовано таку технології.

Щоправда, “винаходом”, причому місцевих бориславських стахановців, став метод одночасного обслуговування свердловин бригадами нафтовиків. Його автором став бригадир-комсомолець Любомир Терлецький. Газета “Більшовицька правда” глорифікувала “трудові подвиги” “багатосвердловильників”, які щоразу перевищували норму, виконуючи 115-120 % завдань щозміни. Зокрема в одній із публікацій зазначалося: “Видатних успіхів у запровадженні методу одночасного обслуговування кількох свердловин досягли і бригади товаришів Вайзера, Проня, Фріца (Східниця)”.

Іще одним способом збільшення видобутку нафти, який запроваджували у копальнях “Укрнафтовидобутку”, було поглиблення існуючих свердловин. Зокрема, як повідомлялося в радянській пресі, на 5-у нафтопромислі у Східниці поглиблення свердловин значно підвищило їх дебіт. Наприклад, після поглиблення, свердловина № 472 збільшила видобуток нафти з 750 кг до 1050 кг на добу. Крім цього, у Східниці практикувалися повторна експлуатація (“система Марієтта”) і торпедування окремих свердловин. Цей досвід згодом перейняли працівники 9-го нафтопромислу.

Не вельми толеруючи матеріальне заохочення робітників до праці, нові господарів запроваджували добре знані в СРСР позаекономічні методи стимулювання трударів, зокрема шляхом організації соціалістичного змагання. Східницький нафтопромисел теж не оминула ця участь. Змагалися окремі бригади на промислі, окремі нафтопромисли змагалися поміж собою, а відтак весь трест “Укрнафтовидобуток” разом з трестом “Укрнафтопереробка” (Дрогобицькі нафтопереробні заводи) були втягнуті у соцзмагання з нафтовиками Азербайджану. Зокрема у жовтні 1940 р. було підписано договір про соціалістичне змагання, про котрий писала редакція обласної газети у статті “Відповідь нафтовиків Дрогобиччини нафтовикам Азербайджана”. Договір, зокрема, підписав заступник директора 5-го нафтопромислу, депутат ВР УРСР М. Ільницький (а також керівник тресту “Укрнафтовидобуток” М.Охріменко, керівник тресту “Укрнафтопереробка” І.Зайцев, головний інженер дрогобицького нафтопереробного заводу № 1, депутат ВР УРСР Я.Середа та ін.).

До чергової річниці жовтневої революції у 1940 р. 5-й нафтопромисел продемонстрував ударні показники праці: протягом жовтня тут було виконано план по видобутку нафти на 101,8 %, а по газу цього ж місяця був виконаний вже річний план на 120 %. Новим героєм пресових публікацій став старший оператор 10-ї бригади 5-го нафтопромислу Йосип Мічик, який досягнув високої продуктивності праці. “Він обслуговує 4-6 шибів і дає щодня по 150-200 процентів завдання. Це найкраща норма виробітку операторів”, − наголошувалося в газеті.

Наступне змагання було оголошено з нагоди виборів до місцевих рад, що відбувалися 15 грудня 1940 р. До цієї дати слід було виконати річний план нафтовидобутку. І знову 5-й східницький нафтопромисел виявив себе. Увечері 23 грудня, на 8 днів раніше терміну, був виконаний річний план нафтовидобутку на 100 %, видобутку газу – на 138 %. Собівартість однієї тонни нафти знижено проти попередніх місяців на 11,6 %. Найкращих показників в змаганні досягли бригади: № 5 (бригадир Вайзер), яка виконала річний план 8 грудня, № 3 (бригадир Фрайденберг), що виконала річне завдання 15 грудня, та № 4 (бригадир Пронів), котра виконала план 19 грудня. Ударники цих бригад зобов’язалися до кінця року дати понад план ще десятки тонн продукції. Крім того, у дусі тогочасних виробничих кличів, колектив східницького нафтопромислу взяв на себе нові зобов’язання – “шляхом дальшого розгортання соціалістичного змагання та запровадження передових методів праці дати любимій батьківщині зверх річного завдання сотні тонн нафти”. У газеті “Більшовицька правда” опубліковано низку цих “обітниць”, приурочених до ХVІІІ Всесоюзної конференції ВКП(б): 1) у першому кварталі 1941 р. пустити всі недіючі свердловини, значно збільшивши їх продуктивність; 2) запровадити на десяти свердловинах метод повторного видобутку нафти – систему Маріетта; 3) з метою збільшення дебіту поглибити 16 свердловин; 4) закінчити герметизацію збірників і свердловин, забезпечивши дальше піднесення якості продукції; 5) запровадити у всіх бригадах метод одночасного обслуговування свердловин. “За здійснення цих завдань колектив промислу буде боротися зі всієї більшовицькою наполегливістю, показуючи зразки стахановської праці, прославлюючи свою батьківщину новими трудовими подвигами”, − патетично декларували східницькі нафтовики О. Єгорчиков – директор 5-го промислу, відмінник соціалістичного змагання, Ф. Кац – парторг промислу, Й. Бльох – головний інженер промислу, Д. Слуцький – голова комітету профспілки.

Однак ці зобов’язання виконані не були. У 1941 р. виробничі показники 5-го нафтопромислу погіршилися, викликавши критику партійних органів. Уже наприкінці січня 1941 р. в обласній пресі констатувалося, що за перші 20 днів місяця 5-й нафтопромисел не дав високих показників, на відміну від 2-го, 4-го, 9-го промислів. Пізніше інструктор нафтового відділу Дрогобицького обкому КП(б)У Т. Коваль писав: “Є у нас ще багато бригадирів, яких господарські керівники та партійні організації не навчили оперативно керувати виробництвом. Наприклад, на п’ятому промислі від бригадирів по-суті відібрано право займатися перевіркою виконання норм кожним робітником окремо і бригадою в цілому, бо цією роботою займаються в плановому відділ дирекції. І не дивно тому, що майстер п’ятої бригади тов. Фрайденберг, заступник бригадира третьої бригади тов. Бляй не знають як робітники виконують норми, як працюють окремі свердловини. В цілому на промислах в Бориславі і Східниці в січні 16 бригад (з усіх 33-х) не виконали виробничих норм. Це пояснюється насамперед тим, що майстрам, які очолюють бригади, не були надані всі права низових господарських керівників, або ці права вони використовували незадовільно”. Тож усі прорахунки звелися до відсутності належної перевірки виконання кожними робітником та бригадою норм виробітку.

Відзначимо, що рівень видобутку нафти у Східній Галичині (Дрогобиччина і Станіславщина) із 20,5 тис. т. на місяць у 1938 р. зменшився до 18778 т. у 1940 р. і 17884 т. за період від січня до травня 1941 р. і це при тому, що загальна кількість свердловин зросла з 741 у 1938 р. до 863 на початку 1941 р. Радянські господарники вели активну розвідку нових нафтових родовищ, зокрема у Східниці пробурили два отвори глибиною 800 м. Проте значних результатів ці пошукові роботи не дали.

Крім нафтопромислу, у Східниці в роки радянської влади були створені газоліновий завод (ймовірно, на основі польської “абсорбційної газолінарні”, закладеної З. Вілком), промислова артіль і лісництво. На жаль, нічого не відомо про стан сільського господарства в селі, однак знаємо, що ні колгоспу, ні радгоспу, ні МТС більшовики в Східниці у той час не утворювали.

Особливо посилилися репресії у червні 1941 р. Перед відступом на початку німецько-радянської війни більшовики закатували в бориславській тюрмі мешканців Східниці Любомира та Ярослава Дубиків, Романа, Богдана, Володимира і Юрка Свищів. У львівській тюрмі по вул. Замарстинівська загинув вихідець із Східниці, юрист, випускник Львівського університету Мар’ян Дубанівський. 22 червня 1941 р. працівники НКВС заарештували Матвія Журавчака. Наприкінці червня у бориславському будинку НКВД капітаном Забавою були вбиті Міхал Патко (1911 р.н.), Михайло Свищ (арештований 25.06.1941 р.), Володимир Свищ (арештований 22.06.1941 р.), Ярослав Свищ (1920 р.н.).

У зв’язку з наступом гітлерівців, із Борислава та Східниці швидко евакуювалися представники радянської влади, партійні діячі, культпрацівники. Більшовики намагалися вивезти з собою і депутата ВР УРСР М. Ільницького, котрий, одначе, заховався і декілька днів переховувався у старій нафтовій вежі на ділянці “Гелена”. Проте його спіймали і силоміць евакуювали до Ставропольського краю.

Воєнні дії на початковому етапі німецько-радянської війни не зачепили Східницю. 22 червня 1941 р. артилерія з боку Бухова та Яворинок стріляла по німецьких літаках, що пролітали над Східницею, однак безрезультатно. 30 червня 1941 р. більшовики покинули терени Дрогобиччини. Того ж дня член ОУН Михайло Голяк вивісив у центрі Східниці синьо-жовтий прапор. 1 липня 1941 р. село зайняли німці.

Микола Галів, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри історії України Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, Фейсбук

(Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні)

About 

Błogosławieni którzy wprowadzają pokój, albowiem oni będą nazwani synami Bożymi.

Tags: ,

Газ на авто. Трускавець

Новини Трускавця та регіону

ТОП коментованих за тиждень

  • None found

Оголошення ТВ

  • В Бориславі пройде День подяки (афіша)
    12.09.2019 | 17:42

    (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеКозацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Борислав запрошує на святкування Дня міста (афіша) (0)УРБАН-бібліотека запрошує на два майстер-класи (0)Оренда двокімнатної квартири у Трускавці (0)

  • Доґ-Фест у Трускавці (афіша)
    12.09.2019 | 15:28

    (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеКозацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Борислав запрошує на святкування Дня міста (афіша) (0)УРБАН-бібліотека запрошує на два майстер-класи (0)Оренда двокімнатної квартири у Трускавці (0)

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви