Погожий жовтневий день. Осіннє сонце пробивається крізь віття дерев, з якого ще не опало останнє листя. По алеї курортного парку Трускавця відпочивальники йдуть пити «Нафтусю». І зупиняються, щоб взяти участь в урочистостях з нагоди Дня Захисника України, котрі проходять тут вперше. Тут, в яблуневому сквері «Мамина весна», на місці, де Трускавець віддає шану та данину пам`яті своїх загиблих Героїв сучасності.
Андрій Шіхт. Ігор Дідач. Артур Гулик. Сергій Шевчук. У кожного була своя доля, своя історія, свої плани на майбутнє. Вони, напевно, й не знали про існування один одного. Але їх плани перекреслила, а життя обірвала жорстока війна. Всі вони, ці наші четверо трускавчан-Героїв, стали прикладом того, що настає момент, коли треба обирати. Або ти боягуз, або ти йдеш. Або ти ховаєшся за спини інших, або ж затуляєш інших своїми грудьми. Або ти ніхто, або ти людина. Вони обрали друге.
Скупе осіннє сонце пробує висушити сльози на очах у матері. Сестра гладить рукою обличчя на граніті і повторює: «Братику, братику!». Побратими стоять у мовчазній задумі, хтось нервово запалює цигарку. Чекають священика.
Отець Василь Полянко відправляє панахиду за загиблими. Фактично за убієнними воїнами, котрі дійсно заслужили своїм вчинком на «Вічную пам`ять». Бо віддали своє життя за іншого, як велить Христос.
Міський голова Андрій Кульчинський дякує присутнім живим воїнам АТО за їхній подвиг. Вони такі різні, але єднає їх пам`ять про побратимів. І усвідомлення, що на місці Артура, Сергія, Ігоря чи Андрія міг бути кожен з них. І був, але доля виявилася милосерднішою.
Батькам загиблих Героїв мер Трускавця дякує за те, що виховали справжніх патріотів, котрі віддали життя за свободу України. Він вручає матерям Андрія Шіхта та Сергія Шевчука і рідній сестрі Ігоря Дідача посмертні відзнаки від Трускавецької міської ради. Почесними громадянами четверо Героїв будуть не лише в рішеннях ради, за які проголосували депутати. Вони будуть почесними в серці кожного, хто розуміє суть їхнього величного подвигу.
Яблуньки ще маленькі, стовбурці тоненькі, і вітер хитає їх. Посаджені восени минулого року, вони приймилися і є живими свідками, що ніщо не пропадає даремно. Поміж кам’яними ангелами, поміж мармуровими плитами – живі дерева, які даватимуть плоди. Смерть Героїв дала свій плід – зберегла нашу державність. Життя тих, що повернулися з війни, теж дає свій плід – бути розчиною для прісного і байдужого сірого люду.
Цього скверу не було б, якби не люди. Наталія Пономаренко ініціювала, Олександр Іськов підказав як воно краще, АТОвці організували встановлення пам’ятних плит. А висадили дерева матері, дружини, діти тих, кого вже нема. З надією, що більше війна не забере жодне життя. Що у Трускавець не в`їжджатиме машина з цинковою труною.
Гріх мають ті, хто пробує маніпулювати чи спекулювати на цій темі, гріх має той, хто шукає якогось ґанджу у скверику, нема прощення тим, хто пробує використати смерть, біль та сльози для задоволення власних політичних чи якихось інших амбіцій. Є табу, і хто його порушує, вартує бути скараним на горло. Але ж ми великі демократи, дуже сильно толерантні, і готові навіть ворогові давати права, впускати у рідну домівку і не бити по морді, а плескати, що критикує владу.
Але не треба політики, не треба спекуляцій. Сквер є, і сквер буде. Сквер пам`яті за рабами Божими Артуром, Ігорем, Андрієм, Сергієм. Сквер їхньої слави. І сквер надії, що тут більше не появлятимуться нові обеліски.
Співають діти, шелестить листя, сонце поволі скочується за обрій. Відпочивальники повертаються з бювету і запитують: «А что это за место?». Інші констатують: «Przecież oni na Wschodzie walczyli też і za naszą wolnośc”. Бо розуміють, що хлопці власними грудьми стримували чергову монголо-татарську навалу, щоб не допустити до нового іга, нового уярмлення європейських народів.
11 жовтня Трускавець схилив голову. Десь люди займалися своїми справами, продавали помідори, яблука та алкоголь. Десь танцювали і бавилися. Десь раділи закінченню нового робочого тижня. Але це було десь там, далеко, не тут. Бо тут, обабіч цієї алейки, котра веде від бювету до санаторію «Молдова», вершилося те, що мало звершитися. Як пише в давніх книгах, данину пам`яті Героям мусиш віддати, щоб зберегти власну честь.
Вічна слава і вічна пам`ять Героям Артурові, Сергієві, Андрієві та Ігореві! І низький поклін за подвиг від всіх живих, хто розуміє…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень