/Великопісні рефлексії/
Пізнайте правду, і правда визволить вас
Євангеліє від Івана, 8:32
Ми живемо в інформаційну епоху, в час, коли інформація є не просто знаннями, а товаром, цінністю, можливістю. Інформацію шукають, поширюють, продають. Її трансформують, перекручують, обрізують, доточують, підганяють під певні кліше, подають в залежності від того, для кого вона призначена. На інформації заробляють, її спростовують чи підтверджують, інформацією вбивають чи ранять. А скільки інформації не бачить світу Божого, і за це хтось розплачується, хтось отримує гроші, інший покарання, третій високу посаду.
Інформація – це зброя. Хто володіє інформацією, той володіє світом. Ці фрази наповнені змістом, проте вони будуть неповні, якщо не висвітлити питання честі. Честі та правди, що в наш час ніби й не є цінністю, але насправді це цінність по всі часи. Бо правда – це та інформація, яка попри заборони і приховування, попри нашарування і маскування колись постає у всій повноті. Наш народ недарма сказав, що «шила в мішку не втаїш», а народ скаже – як зав`яже. Тож інформація-правда, немов той зелений паросток з-під бетону, хоча й важко, але прокльовується, пробивається, торує собі шлях. Інше діло, що доброму зелу важко поміж бур`янами прорости і розцвісти, але, на щастя, є ті, хто вириває бур`яни і сприяє правді. Хоча, на жаль, значно більше тих, хто той бур`ян розсіває і поливає.
Раніше засоби масової інформації мали певну «монополію» на «видобуток» і поширення інформації. Перед тим як «подати» інформаційну «страву», вона перевірялася, причому досить ретельно. Відповідальність за «ляпи» була в першу чергу моральною, а чесне ім`я вартувало значно більше, ніж гроші. Але це було раніше.
Зараз будь-хто, створивши обліковий запис у соціальній мережі, може продукувати інформацію та поширювати її, не несучи жодної відповідальності за правдивість інформаційного контенту (наповнення). Причому цей «будь-хто» може діяти під вигаданим іменем та прізвищем і своєю інформацією паплюжити будь-що та будь-кого, не боячись ані Бога (бо в Нього не вірить), ані совісті (бо її в нього немає), ані суду (бо довести таку судову справу до логічного кінця нереально). Вакханалія, анархія, свавілля.
Та все ж і в наші важкі часи, коли правду стараються загнати у нішеві задвірки, коли правду намагаються приховати, а неправда позує на телеекранах та перших сторінках газет, є люди, які готові служити правді. Їхнє ім`я – християни.
Хоча в нас майже немає християнських ЗМІ, а масони фінансують видання «незалежних», «правдивих», «аналітичних», «популярних» газет, та все ж між ріками брехні та маніпуляцій просочується чистий незамулений струмочок правди. Люди не люблять посилань на Слово Боже, на справжніх моральних авторитетів, не люблять нагадувань Божих Заповідей та правд віри, але в глибині душі розуміють авторитет вічних цінностей. І зернинка правди, яку сіють християни, має шанси потрапити на добрий ґрунт, хоча багато зерен і гине, про що добре сказано в євангельській притчі про сіяча.
Християнин, котрому доводиться працювати з інформацією, має багато викликів та спокус. Але він має і зброю проти цих спокус. Ця зброя – це Слово Боже, молитва, тверді принципи, любов, лагідність, надія на Бога. Християнин не женеться за сенсаціями, не прагне за будь-яку ціну отримати похвалу чи винагороду, він виставляє правильні пріоритети. І правда – серед цих пріоритетів, а не десь у хвості. Бо коли Бог на першому місці, тоді все на властивому місці.
Кожен, хто працює в сфері комунікації чи засобів масової інформації, має можливість на власній шкірі відчути методи батога та пряника, якими світ користується, щоб принизити чи спокусити християнина. Християнин-журналіст мусить бути готовим до нерозуміння своїх колег, до наклепів та переслідувань, адже його стійка позиція неприйнятна для тих, хто коливається між доларом та євро, між мамоною і сенсацією, між покровителями та спонсорами.
Кожного дня, який починається з молитви, журналіст-християнин просить Господа, щоб Він допоміг йому вистояти у служінні правді. Це не означає, що кожен день завершується успіхом, і що гріх та спокуса ніколи не перемагають. Але сильний не той, хто не падає, а той, хто встає, визнає свою помилку і йде далі. Йде простим шляхом, не збочуючи на манівці. Йде, не виправдовуючись і нікому нічого не пояснюючи. Йде, не продукуючи фейків та замовних сенсацій, пропагуючи не ненависть, а любов, не війну, а смирення, не блискітки, а вічність.
Християнина можна порівняти з подорожнім, котрий йде пустелею. По дорозі трапляються змії і скорпіони, палюче сонце і рвучкий вітер уповільнюють кроки, міражі вводять в оману, а лукавий нашіптує думку, що ця дорога є марною і ніколи не закінчиться, тож варто повернути назад. Але подорожній йде вперед. Він може й не дійти до мети, він може впасти і загинути. Але переборюючи себе та сили природи, поклавшись на Господа і довірившись Йому, він йде і йде. Крок за кроком пустеля долається, і блажен той, хто виходить на берег річки та зелені луки.
Християнський журналіст йде пустелею, де його атакує брехня, ненависть, обмова, де сили зла ставлять капкан, а підтримки майже немає. Але його веде вперед віра в те, що є підтримка Всевишнього і що Він, Господь, не дозволить неправді взяти верх над правдою.
Яка мораль? – спитає читач. Кому потрібні проповіді? – спитає інший. Тю, немодно і неактуально, – скаже третій. А четвертий, з масонів або лукавих «правдолюбів» почне рахувати твої гріхи.
Але ти йди. Йди й надалі дорогою правди, добра і любові. Йди і не оглядайся. Йди і не зупиняйся. Йди, бо тебе веде Господь. Йди, бо якщо не ти, то хто? Йди і радься не ґуґла з фейсбуком, а Господа у Слові Божому і в глибині свого серця. І все диявольське й лукаве пропаде, згине, кукіль буде вирваний з корінням, а засіяна тобою пшениця проросте.
Без 30 срібняків і без подачок «благодійних фондів», котрі диктують політику твоєї газети. Без автомашини і без доларового депозиту. Без відпочинку в Туреччині і без подяки за твою благородну працю. Йди, працюй, сій зерно правди. Хто сіє правду, правду й жатиме. Хто сіє вітер – пожне бурю…
Пізнайте правду, і правда визволить вас… Ісус Христос сказав: «Я є Дорога, Правда, і Життя» (Єв. від Івана, 14:6). Хто має вуха, нехай слухає…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень