«Це ремесло (медицина – В.К.) з усіх найкраще, бо чи зробиш ти добре, чи зробиш ти зле — тобі однаково за те заплатять. А коли б часом і не пощастило, – байдуже! – і за погану роботу ніхто не дасть по потилиці, і нам дозволено орудувати матеріалом так, як нам заманеться. Швець, шиючи черевики, не сміє зіпсувати й клаптика шкіри, не відшкодувавши збитків, а тут можна зіпсувати людину, і це не коштуватиме нічого. Прогріхи чи помилки ніколи не ставляться нам за провину, – адже ж завсіди винен той, хто вмирає. А найкраще в нашій професії – це найбільша в світі сумирність і скромність померлих; не було ще такого випадку, щоб вони поскаржилися на лікаря, який загнав їх на той світ»…
Цей монолог Сганареля з комедії «Лікар мимоволі» Жана-Батиста Мольєра викликав щирі захоплення та овації публіки у Бориславі. Слова, написані в XVII столітті, не втратили своєї актуальності і через 350 років. І, напевно, ці слова ще довго будуть актуальними – принаймні стільки часу, скільки триватимуть безглузді «реформи» в медицині, котра має дві сторони, як і медаль.
Шикарну комедію «Лікар мимоволі» Бориславський Народний драматичний театр імені Петра Телюка вперше представив у Бориславі 15 жовтня. Та до цього бориславці вже встигли показати її на гастролях – в Сєвєродонецьку, де українське слово та театральне мистецтво пропагувалися саме в такому симбіозі. Сміх лікує, і цього ліку не бракує у п`єсі, в якій головним героєм є дроворуб, котрого обставини зробили «лікарем», а він так взявся «лікувати», що реально вирішив проблеми кількох різних людей. Класика за Мольєром – це те, що допомагає сєвєродонеччанам з гумором ставитися до буденностей життя, те, що дає іскру сміху в понурій дійсності. Тож показавши «Лікаря мимоволі» на східних рубежах країни, театр з Борислава виконав і патріотичну, і виховну, і життєстверджуючу місію.
Життєстверджуючу місію Бориславський народний театр імені Петра Телюка здійснює і в рідному місті. Це театр, котрий ніколи не розчаровує, а кожна нова постановка сприймається з захопленням та непідробним здивуванням – як, невже в умовах Борислава можливо так гарно грати, невже можливо тримати таку високу планку, такий рівень і не поступатися професійним акторам? Аматорський колектив вкотре доводить, що мистецтво, літературу та науку творять саме аматори, тоді як професіоналам залишається варитися у власному соку і обмежуватися камерними бесідами.
Понеділок, вихідний день, 15 жовтня. Зал Палацу культури Борислава заповнюється людьми різного віку та соціального статусу. О 17.00, коли лунає перший дзвінок, залишається тільки декілька вільних місць. Ще трохи – і залунає музика, розійдуться штори і на сцені з`являться Сганарель та його дружина Мартіна. Грубі жарти, що жінці кілька ударів не завадять, показують типове сільське життя – в даному випадку у середньовічній Франції. Пісенька Сганареля «Ой пляшечко гарнесенька, які ж вони милесенькі, твої буль-буль-буль-буль! Та як було б славнесенько, щоб ти була повнесенька, щоб, пляшечко гарнесенька, ти вічно: буль-буль-буль!» показує, що віки не змінюють ні сільських звичаїв, ні звичаїв любителів алкоголю. З кожним новим персонажем на сцені, з кожним новим сюжетним поворотом стає все цікавіше. І навіть ті, хто добре знає, чим завершиться вистава, з нетерпінням очікує – а як зіграють ту чи іншу сценку з заковикою? Актори ж грають просто досконало, хоча, звісно, здалося б і новіше технічне оснащення для театру. Але в залі депутатів катма, хоча їх запрошували окремим рядком…
Публіка довго аплодує акторам та режисеру Ігорю Мельнику (втілився в роль багатія Жеронта). Від імені Борислава та бориславців дякує театралам за те, що Бориславський театр існує, живе та розвивається, Анна Телюк, дружина першого режисера Народного театру Петра Телюка (на жаль, вже покійного).
В рідному місті на прем’єру комедії «Лікар мимоволі» запросили всіх, квитки не реалізовували. Але кожен міг дати свій символічний внесок на розвиток театру вже після перегляду вистави.
«Лікар мимоволі» Мольєра – це далеко не перша вистава у постановці Бориславського народного драматичного театру імені Петра Телюка, котру публіка сприймає із захопленням, «на ура», з вдячністю та гордістю. Бо як не гордитися, коли в Бориславі є театр такого класу?
«Дівка на виданні», «Бенефіс немолодої актриси», «Той, хто відчиняє двері», «Украдене щастя», «Мати-наймичка»… Ловлю себе на думці, що вже й не пригадаю всіх вистав, на які спеціально їздив до Борислава. А вони такі різноманітні – від класичного гумору до «чорної комедії», від адаптованих творів Шевченка та Франка до постановок модернових літераторів.
На сцену виходять Сганарель та Мартіна, Люсінда та її коханий Леандр, Валера, добродій Робер та пишно одягнений Жеронт, Лука та його пишногруда дружина Жакліна, за котрою так упадав «лікар мимоволі» Сганарель. Ігор Мандзяк, Віктор Делінкевич, Ольга Кекіс, Ігор Мельник, Наталія Кравцова, Олександр Бондаренко – це лише кілька з прізвищ, які мені вдалося запам`ятати. Але поклонитися за чудову гру, за самопожертву, посвячення, за внесок у розвиток культури Борислава та підтримку театрального мистецтва, хочеться кожному з них, як названих, так і не названих у цій статті. Щиро дякую тобі, Бориславський театре!
Володимир Ключак 
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень