«Треба вміти виділятися з натовпу. А що робиш для цього ти? Будь інакшим! Незвичність притягує. Знайди натхнення у минулому. Запрошуємо! Відкриваємо вартісне!». Так інтригуюче запрошували на зустріч з Олегом Стецюком, молодим дрогобицьким істориком та журналістом, представники Просвітницького проекту «Ключ». І зустріч, яка проходила 25 лютого в дрогобицькому ресторані «Пастель», дійсно відкрила вартісне – те, що старе, і те, що нове. Але про все по порядку.
Організатори зустрічі з Олегом Стецюком (а це Просвітницький проект «Ключ» та МГО «Український молодіжний прорив») назвали її «Drohobyczer Zeitung. Крок за межі звичного: старий Дрогобич по-новому». Представляючи Олега Стецюка, модератор зустрічі Олена Мяло зазначила, що в Дрогобичі є чимало ЗМІ, проте «Drohobyczer Zeitung» виділяється серед них як особливий культурологічний проект.
– 23 лютого 1883 року є червоною датою в історії ЗМІ Дрогобиччини, адже це дата виходу першої газети в місті та регіоні, – розпочав своє спілкування з присутніми Олег Стецюк. – Загалом початки преси в Дрогобицькому регіоні можемо виводити з кінця 60-х років ХІХ ст., коли виникали спровоковані нафтовою лихоманкою в Дрогобичі та в Бориславі низка іноземних фірм, товариств, організацій, друкарень. На жаль, наочних свідчень цих перших видань ми ще не знайшли. Від 1883 по 2013 рік в Дрогобичі нараховуємо понад 120 видань: газет, альманахів, журналів, одноднівок, які поширювалися як на усе місто, так і на цілий регіон та за його межі. За всю «пресову історію» Дрогобича міста довготривалими були і є лише три видання: «Drohobyczer Zeitung» (1883-1914), «Більшовицька правда» (від 1939), яка згодом трансформувалась в «Радянське слово», а в наш час виходить як «Галицька зоря», та «Радянський педагог» (від 1962), який з 1992 року виходить під титулом «Франківець». За цей період міська періодика виходила польською, українською, німецькою, французькою, гебрайською, російською та мовою ідиш. Найпліднішим з точки зору пресової історії Дрогобича є 2012 рік, коли одночасно виходило-існувало понад 10 газетних видань, зокрема це: “Вільне Слово”, “Галицька Зоря”, “Каменярі”, “Гомін Галичини”, “Тустань”, “Фортуна”, “Дрогінфо”, “З любов’ю у світ”, “Жива вода”, “Нові горизонти”…
Зустріч, яка планувалася як годинна, тривала значно довше, адже Олег вміє зачаровувати публіку, тримати її увагу. І то не якимись спецефектами чи технологіями, а щирістю та цікавими історіями. Випускник історичного факультету Дрогобицького педуніверситету та журналістського факультету Львівського Національного університету Олег Стецюк спочатку поставив собі за мету зібрати інформацію зі старих дрогобицьких видань. Робота настільки захопила юнака, що він буквально закохався в Дрогобич, який відкривався йому щораз з іншої сторони – Дрогобич український, польський, єврейський та німецький, Дрогобич архітектурний та освітній, Дрогобич у постатях, Дрогобич через призму світової періодики, Дрогобич ностальгійний у спогадах його уродженців, званих ще «дрогобицькою діаспорою»…
Архів новин та світлин на «Drohobyczer Zeitung» є показником того, що невтомний Олег Zeitung, як його називають друзі, виконав колосальну роботу, яка поки що не оцінена належним чином Дрогобичем та дрогобичанами. «Проблема українського суспільства – це відсутність доступу», – каже Олег і робить все, щоб через «DZ» світ мав доступ до минулого Дрогобича.
Під час зустрічі лунало багато аналогій зі Львовом, який виробив свої легенди, свою специфіку і зараз має безперечні переваги над іншими містами як культурна столиця. Але Дрогобич теж має своє власне обличчя і мешканці міста Котермака мають повне право з гордістю сказати: «Я – дрогобичанин!». Та тої гордості, на жаль, часто бракує, натомість не бракує споживацького ставлення, нерозуміння ролі дрогобицької архітектурної та культурної спадщини, поваги до інших людей та навколишнього середовища.
Маврицій Ґотліб, Іван Франко, Казімєж Вєжинський, Бруно Шульц, Анджей Хцюк, Юрій Котермак – це лише кілька прізвищ із великої кількості тих, хто прославляв місто над Тисменицею і продовжує його прославляти. Для когось Дрогобич – місто дитинства як для американського письменника Джорджа Лі, а для когось – місто юності та першого кохання як для незліченної кількості студентів. Для когось, особливо в діаспорі, Дрогобич – це його ґетто (українське, польське чи єврейське), а для іншого він – цілий космос, де панує толерантність, своєрідна дрогобицька говірка та запах, якого більше немає ніде в світі.
Старий Дрогобич у автентичних та видуманих легендах, новий Дрогобич у буденній суєті, рідний Дрогобич галицького інтелігента, Дрогобич як ринок і як осідок двох єпископів, як колишній обласний центр і як давнє вільне королівське місто, яке, втім, досі не знає скільки ж йому насправді років – поза 900 чи явно менше. Такий він, Дрогобич, про який слухали та говорили учасники зустрічі 25 лютого.
– Багатство Дрогобича в його різноманітності… Дрогобич – місце, найбільш наближене до раю… Ми занадто ідеалізуємо минуле… Альфред Шраєр був значно більшим за кімнату, в якій мешкав… Перша книга, яку треба прочитати, щоб зрозуміти Дрогобич – це «Атлантида. Місяцева земля» Анджея Хцюка… Для багатьох Дрогобич є центром світу…, – мій погляд вихоплює з нотатника фрагменти виступу Олега Стецюка. І важко не погодитись з цим молодим чоловіком, який прямо-таки заражує своєю любов`ю до Дрогобича.
Олег виріс в самісінькому центрі Дрогобича, зараз мешкає в т.зв. Італійському кварталі (вулиця Коновальця), і не відає, куди доля закине його завтра. Але він знає, що Дрогобич для нього – це значно більше, ніж просто місце реєстрації. Дрогобич – це пуповина, яка визначає центр світу для кожного, хто тут народився і вперше вдихнув у легені дрогобицького повітря. Незалежно чи це XIX століття, XX чи XXI.
Можливо, організатори зустрічі з Олегом Стецюком і самі до кінця не розуміли, наскільки важливу тему на ній буде піднято. Тему філософську та містичну, а водночас таку чітку та практичну – як запитання, яке може собі поставити кожен дрогобичанин: «За що я люблю Дрогобич?». І що ж це насправді таке є – «старий Дрогобич по-новому»…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень