Страйки на Заході – річ буденна. Так люди висловлюють своє ставлення до роботодавця (здебільшого в цій ролі виступає держава), бо, на їхню думку, не виконуються взяті на себе зобов’язання.
У нас страйки ще не стали звичною нормою волевиявлення, а тому сприймаються державою (точніше, можновладцями, які її уособлюють) як акт ворожий, скерований насамперед проти влади. Зазвичай так воно і є, бо як можна поважати державу й можновладців у ній, якщо тобі не хочуть віддати те, що ти заробив, або здерти три шкіри з того, що ти можеш заробити?
Для Дрогобиччини страйк теж нове явище. Страйк підприємців, які торгують на базарі, чи протест проти Податкового кодексу брати до уваги не будемо, бо там були трошки інші мотиви. Поговоримо про страйки працівників “Нашого міста” в Трускавці й “Водоканалу” в Бориславі.
У цих містах до влади прийшли представники “Фронту змін”. Сила буцімто опозиційна до Партії регіонів. Так чому ж висловлюють своє “фе” прихильникам Арсенія Яценюка?
Попри видимість причин, що призвели до страйку, відповідь на це питання лежить у зовсім іншій площині. За великим рахунком, “Фронт змін”, чи “Свобода”, чи БЮТ, чи Партія регіонів, чиї представники керують у містах і містечках України, абсолютно нічим не відрізняються один від одного. У них ті ж самі більшовицькі методи керівництва, відсутність професіоналізму, жадоба до швидкого збагачення й ігнорування інтересів простої людини – попри риторику, що новітні можновладці мало не цілодобово працюють задля зростання добробуту свого електорату.
Згадані вище підприємства є комунальними, а тому міські влади Трускавця та Борислава вповні несуть за них відповідальність. За інформацією з багатьох джерел, працівники “Нашого міста” і “Бориславводоканалу” здебільшого голосували не за нинішні команди можновладців. Я далекий від думки звинувачувати Руслана Козира та Володимира Фірмана в дрібній помсті тим, хто бачив у кріслах міських голів інших людей, але на практиці знаю, що така дріб’язковість засідає в головах політиканів на підсвідомому рівні.
Як би там не було, але міські голови повинні розв’язувати проблеми не лише тих, хто за них голосував, а й опонентів, і дріб’язковості чи тим більше помсті не повинно бути місця. Зрештою, мова йде про тисячі сімей, які в результаті необдуманих дій влади можуть залишитися без засобів до існування.
Приводом до страйку як в Трускавці, так і в Бориславі, послужила невиплата заробітної плати. Якщо в КП “Наше місто” мова йшла про заборгованість за останні чотири місяці 2010 року, то в КП “Бориславводоканал” працівникам заборгували за 2009 і 2010 роки (!). Не будемо зараз казати, куди дивилися попередні влади і особливо прокуратури цих міст, адже мова йде насамперед про кримінальні діяння. Не звертатимемося й до моральної складової колишніх керівників, які ходять до церкви, але забувають про смертельний гріх – невиплату зарплати, гріх, що волає помсти до неба. Поговоримо про нинішню владу, яка взяла на себе зобов’язання влади попередньої й обіцяла розв’язати чимало проблем.
На жаль, замість реформ і в Трускавці, й у Бориславі пропонують так звану оптимізацію. Мова йде про банальне скорочення, а, точніше, звільнення людей з роботи. Справді, економити треба, в тім числі й вивільняти тих, хто непрофесійно виконує свої обов’язки чи просто розлінився за багато років і не вміє працювати. Але якби ж то за цими діями йшли професійні рішення досвідчених менеджерів! На жаль, цього нема. Міські голови пішли найкоротшим шляхом: всюди поставили особисто відданих людей. Професіоналів знову відсунули від керівництва, надавши перевагу лояльності неефективних менеджерів.
Розв’язати комунальні проблеми Борислава й Трускавця практично неможливо без великих грошей. Партія регіонів їх не дасть, бо занадто багато треба вкласти на Сході Україні, де знаходиться основний електорат цієї політичної сили. Сподіватися на іноземних інвесторів теж не доводиться, бо хто ж захоче співпрацювати з непрофесіоналами? Та й давати відкати за сумнівні оборудки на Заході не прийнято.
Ось тому й залишається єдине: тиснути на людей, які й так роблять усе від них можливе, не отримуючи зарплати. Звичайно, можна їх і застрашити, вліпити догани і навіть кримінальні справи порушити. Але рано чи пізно, якщо проблема не буде розв’язана по суті, ті ж люди знову вдадуться до страйків. Не тому, що вони не люблять цю владу (а таки вже не люблять), а тому, що хочуть жити нормально. Це міські голови Трускавця й Борислава можуть дозволити собі хоч рік не отримувати заробітньої платні на роботі, бо мають інші джерела фінансування, та й запаси попередніх років спокійнісінько лежать собі в банках і їсти не просять. А рядовому комунальнику треба бодай тричі на день харчуватися, та й сім’ю забезпечити. Який з нього годувальник, якщо він два роки не отримував зарплату?! Я дивуюсь, як ці люди ще взагалі ходять на роботу.
Методи фронтозмінівців у Бориславі й Трускавці не відрізнятимуться від методів регіоналів загалом в Україні. Під маркою турботи про людей насправді йдеться про ще більше особисте збагачення. Влада для будь-якої політичної сили, яка керує тим чи іншим містом, завжди була, є і буде звичайнісіньким бізнесом. Стратився на виборчій кампанії – треба відмити “бабки” й отримати прибуток. Мав гуртівню – будеш мати п’ять. Мав фірму – будеш мати ще декілька. Звичайнісінька арифметика, навіть не вища математика. Мораллю тут і не пахне. Чим швидше ми це усвідомимо, тим більш нормально й адекватно сприйматимемо нинішню владу. Хлопці прийшли банально заробити. А наші страйки їм до файки, комунальних проблем вони все одно не розв’яжуть…
Анатолій Власюк, часопис “Тустань”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень