Якщо немає довіри між владою та громадою – це погано. А якщо немає довіри між владою та бізнесом – це ще гірше. Бо бізнес – найактивніша частинка громади, її «сметанка», котра болюче реагує на будь-яку несправедливість та зловживання влади.
Як вибудовуються стосунки між владою Стебника та підприємницьким середовищем міста, які проблеми виникають у цих стосунках? Це спробуємо проаналізувати у нашій невеличкій аналітичній розвідці. Стаття написана після спілкування з дрібними та середніми підприємцями, які не надто бажають, щоб їхні прізвища «світилися» в пресі. І це теж показник того, що в Стебнику у стосунках між владою та бізнесом не все гаразд. Якщо підприємці бояться переслідувань і не довіряють владі – значить, щось не так з тією владою…
Проблема була закладена в совєтські часи
Чому Стебник бідний? Здавалося б, варіантів відповідей є багато. Насправді ж все почалося із самої структури міста, з того, як воно утворилося. Місто створювалося як сателіт калійного заводу. Такими містами-сателітами на Львівщині крім Стебника є ще Новояворівськ, Новий Розділ, Червоноград. До речі, проблеми в цих міст подібні – і екологічні, і економічні. Хтось в Москві вирішив, що навколо підприємства повинно бути місто. Сказано – зроблено. І тим самим закладено глибинну проблему, яку вирішувати доводиться нащадкам.
Коли розвалювався Радянський Союз, то на цей час абсолютна більшість стебничан залежала від калійного заводу. На заводі працювало біля 5 тисяч осіб. Якщо помножити цю цифру на 4 (середня кількість людей в одній сім`ї), то вийде 20 тисяч, приблизно стільки і становить населення Стебника. Представник майже кожної стебницької сім`ї так чи інакше залежав від функціонування калійного заводу.
Підприємство закрилося – і 5 тисяч людей опинилося на вулиці. Серед усіх міст Дрогобиччини Стебнику не повезло найбільше. В один день весь Стебник втратив роботу і почав її шукати де лиш міг – хто в Трускавці, хто в Дрогобичі, хто дальше (Львів, Київ, Московія, Польща, Чехія, Італія тощо). В результаті Стебник перестав бути живим містом, де вирує життя.
Спальний Стебник та сонна влада
Можна сказати, що від того часу Стебник став депресивним. Але ми скажемо по-іншому – Стебник став спальним. І таким він залишається по сьогоднішній день.
Якщо взяти людське помешкання, то спальня є тим місцем, де найменше проводиться якась діяльність. Ми туди зайшли, переночували і вийшли.
Де в домі зосереджена вся активність? Правильно, це вітальня, робочий кабінет, навіть на кухні і в ванній ми робимо більше якоїсь роботи, ніж в спальні. У спальні ми хоча й проводимо значну кількість часу доби (7-10 годин), але продуктивності там найменше, бо ми просто спимо.
Порівняння з помешканням якнайкраще характеризує основну проблему Стебника та те, чому місто не розвивається. Прибутки та податки є там, де людина проводить діяльність. А яка діяльність проводиться у Стебнику? Майже ніяка. Туди люди приїздять тільки спати.
За 25 років ніхто зі стебницької влади не поставив питання як зробити зі спальні вітальню, кухню чи робочий кабінет. Ніхто. Починаючи від влади міста початків незалежності України (1990-1991 рр.) і закінчуючи нинішнім міським головою Стебника та його командою.
Та все ж у Стебнику є певне коло людей, які пробували змінити щось, виправити ситуацію зі «спальним Стебником» хоча б для себе. На жаль, цих людей мало. Принаймні явно недостатньо, щоб переламати громадську думку і збудити всю громаду від летаргічного сну.
Сонна людина не працює належним чином і не заробляє на себе. Сонна влада не виведе місто з ями чи кризи. Очевидно, що у Стебнику головним гаслом має бути «Пробудись!»…
У Стебнику до влади за всі ці роки не приходила людина, яка розбирається в бізнесі. Це були або ура-патріоти з різних крайніх правих та правоцентристських партій, або ж звичайнісінькі популісти. Вони були мрійниками, але не в кращому, а в гіршому значенні цього слова.
Якщо б вони були мрійниками в кращому значенні слова, то вони б казали: «Я маю мрію, щоб Стебник став розвиненим містом, де є довіра між владою, громадою та бізнесом. Я маю мрію, щоб Стебник став процвітаючим містом».
Але вони були тими мрійниками, які мріяли лише про воскресіння Стебницького калійного заводу. Уявіть собі, що хтось з годувальників сім`ї помер, а решта членів сім`ї не думає як себе забезпечити, як гідно жити далі (чи як взагалі виживати), а пішла на цвинтар і сидить на могилі. Чого чекають? Чекають, що хрест похитнеться і впаде, що могила заворушиться і звідти вилізе їхній годувальник, який далі буде їх одягати, годувати, давати гроші на різні потреби. Це ж нонсенс. Нормальні люди так себе не поводять, ніхто не сидить на цвинтарі, очікуючи воскресіння трупа. Але так себе поводила і поводить стебницька влада. Сидить і чекає воскресіння заводу.
Є над чим подумати
У Стебнику багато коштів оминають бюджет. На це є різні причини. В результаті страждає громада, є недопоступлення в бюджет, влада обмежена в ресурсах.
Є ті, хто працюють у Стебнику, але податки платять у Трускавці чи Дрогобичі, бо там зареєстровані їхні фірми.
В самому центрі Стебника є земля, а місто нічого від неї немає. Владу (і депутатів в тому числі) не цікавить, щоб ця земля працювала, ніхто не намагається якось вплинути на цей процес. Чому?
Нова влада мала прийти і зробити інвентаризацію. Чи робиться щось? В мерії кажуть, що робиться. Та наразі неможливо знайти в Інтернеті, яка є земля в Стебнику, хто нею володіє, які платяться податки і збори, хто власник якого майна – цього немає.
Перелік прикладів можна продовжувати. Але чи варто? Хто хоче працювати – шукає інструмент, хто не хоче – привід. Часто влада не хоче вудки, а хоче готової рибки – смаженої, копченої, фаршированої, бажано делікатесної червоної, або ж форелі. В крайньому випадку курочки-гриль, яка перед тим несла золоті яйця.
Нижче – про бізнес, підприємництво, яке і є тією курочкою, що несе золоті яйця для громади, а її хочуть «зарізати».
Своя сорочка ближче до тіла
Після місцевих виборів 2015 року перед новою владою Стебника постало два важливі питання, які стосуються бізнесу. Перше – це збільшення податкових надходжень, друге – покращення інвестиційного клімату.
В питанні податкових ініціатив міської влади суттєву роль відіграє те, як влада пробує організувати ці додаткові надходження. Ми детально зупинимося на цьому і розповімо, як влада Стебника захотіла з підприємцями поступити старими, добре перевіреними совєтськими репресивними методами – задіюючи податкову.
Щодо інвестицій, то тут владі важливо зрозуміти, як сформувати привабливий інвестиційний клімат, як залучити інвесторів.
Інвестори – це не лише заїжджі люди з набитими грішми кишенями. Інвестори – це і ті підприємці, які вже працюють у Стебнику, вкладають свої кошти у виробництво, дають робочі місця, сплачують податки. Те, що цих «доморощених» стебницьких інвесторів влада не сприймає належним чином (і не цінить як слід) – дуже неправильна позиція.
Заздрість – це риса характеру чисто українська, закладена в нашій ментальності. Якби завтра в Стебник приїхала людина, яка не вклала в місто ні копійки, то влада б буквально танцювала біля такої людини. Біля приїжджого інвестора в переносному розумінні слова танцювали б гопака, «Лебедине озеро» і готові були б заспівати арію з опери – лише б хтось вклав гроші в Стебник. Натомість явно неадекватним та неприйнятним є ставлення місцевої влади до тих, що вкладають у місто роками, сплатили за весь час діяльності мільйони (!) гривень податків, дають стебничанам роботу. Стебницькі бізнесмени – це ті ж інвестори, але у владі цього визнавати не хочуть. Одна з причин – активна громадська позиція підприємців.
Як розповідає один зі стебницьких підприємців, зовсім по-іншому до «доморощених» інвесторів та «своїх» багатих людей ставляться за кордоном, для прикладу в Німеччині. Німці не заздрять, каже підприємець. У них якщо сусід стає багатшим, то його починають більше поважати, до нього приходять радитися. Ця людина стає не просто популярною та поважаною – вона стає лідером. Можливо тому, що німці прагматичніші і позбавлені совкового мислення. У Німеччині знають, що якщо хтось заробив гроші, то 99%, що він їх не вкрав. Німці прагматичні, вони цінують успішну людину. В нас, на жаль, ситуація інша. Винна, як сказано вище, елементарна заздрість.
Business is business
Стебничани повинні розуміти, що податки – це те, що вони сплачують в загальну спільну касу, керівником якої вони поставили людину, яка має так розподілити ці кошти, щоб життя ставало кращим кожного дня.
Громада має розуміти, що не зібравши достатньо грошей у касу, нема чого надіятися на якесь покращення сьогодні чи завтра. Не можна надіятися, що робитимуться дороги, нормально функціонуватимуть заклади освіти, культури, медицини, соціального захисту. Без грошей цього не буде.
Але є й інший аспект цього питання. Ті, які сплачують гроші в символічну «касу» міста (тобто, сплачують податки та збори і наповнюють міський бюджет), мають бути впевнені, що «розпорядник каси» (тобто, міська влада на чолі з міським головою) не проїдатиме кошти, а спрямовуватиме їх на розвиток. Та чи так є в Стебнику?
Більшість депутатів, у тому числі мер міста, до цих пір живуть совковим мисленням. Це не автор так думає, так висловилося більшість з підприємців, з якими нам довелося поспілкуватися при підготовці цієї статті.
Представники влади думають, що підприємець зобов’язаний їм віддати податки і хай його не обходить, як ці гроші будуть розподілені. Тобто, влада далі живе за принципом «Я начальник, ти дурень». Це чисто совкове мислення.
Оскільки бізнесмени заробляють гроші і то тяжко, то для них важливо, куди ці гроші йдуть, як ті гроші витрачаються.
Один зі стебницьких підприємців наводить такий приклад: норвежець заробляє 100 євро за годину і платить з того 60 євро податку. Але це не означає, що він заробляє лише 40 євро за годину, бо саме стільки отримує на руки чистої готівки. Він знає, що цих 60 євро, які сплачено як податок, він кладе у спільний гаманець і за ці гроші будують дорогу, парк для відпочинку, за ці гроші його місто розвивається. Розвивається місто – розвивається і держава. Тому Норвегія є сильною та стабільною державою.
Якщо бізнесмен бачить, що гроші розподіляються прозоро і податки йдуть на розвиток міста, а не на проїдання чиновників, то він задоволений цим. І якщо буде прозоре використання коштів, якщо чиновники думатимуть не про відпрацювання годин, а про результат їхньої діяльності, то настануть відчутні зміни.
Бізнес є меркантильним по своїй суті. Не треба шукати бізнесменів, які є і патріоти, і альтруїсти. Якщо такі є – це добре. Але бізнесмен в першу чергу думає про власну вигоду, про заробляння коштів.
Бізнес є бізнес. Чим більше підприємець заробить для себе, тим більше сплатить податків для міста. Він має займатися своїм бізнесом, має надавати дуже добрі послуги. І влада не має йому заважати, а сприяти. У тому числі створенням однакових умов для всіх, відсутністю корупції.
Бізнесмени люблять, щоб була справедливість, рівне ставлення до всіх, щоб закони були однакові для всіх. Бо не можуть бути преференції для сусіда чи для представника влади і в той же час штучні труднощі для «неугодного» підприємця. А так часто є, на жаль. Це корупція і це біда всієї України, не лише Стебника.
Стратегічна помилка влади
Одним із шляхів поповнення казни міста є збільшення від надходження акцизного податку. Було пораховано, що в Дрогобичі живе біля 70 тисяч населення і надходження від акцизу становить, скажімо, 9 мільйонів. А в Стебнику на 16 тисяч населення акцизу надходить біля 700 тисяч. То що, в Стебнику не п`ють горілку чи пиво так само, як в Дрогобичі чи інших містах-сусідах? Звісно, що стебницька влада захотіла збільшити акцизні надходження і таку ініціативу можна було б тільки вітати.
Але вся справа в тому як вони це зробили. А зробили совковим методом: замість розмовляти з підприємцями написали «кляузу» в податкову. Податкова, яка має мораторій на перевірки, стала просто щасливою від цієї заяви, адже їй було дано зелене світло на перевірки. Перевіряти Стебник приїхав Львів – тому що це для них «жирний» кусок (перевіряти треба було аж 20 підприємств). Львів`яни не доручили перевірку Дрогобичу, адже кляуза стебницької влади для податкової виявилося «джек-потом». Чи хтось вважає, що львівську податкову цікавить наповнення бюджету Стебника акцизним податком? Гадаємо, таких наївних немає.
Що ж відбулося? Податкова об`їхала підприємства, «потрясла» їх і поїхала назад до Львова. Напевно, поївши, випивши і з повними кишенями. Наскільки від того зросли надходження у бюджет Стебника?
В результаті недолугі дії стебницької влади не дали бажаного ефекту. Збільшення акцизних надходжень не відбулося і навряд чи відбудеться. Натомість частина стебницьких підприємців люто озлобилася на владу, яка не шукала з ними точок дотику, діалогу, а спробувала їх совєтським методом переламати через коліно, інакше кажучи, нагнути. Інша ж частина місцевих підприємців поступила як слимаки – просто сховалася у свою «хатку».
Бізнес – це дуже тонка справа, не можна бізнесменові кричати: «Я є Піночет і я вам всім покажу кузькіну мать!». Влада в Стебнику пішла чомусь саме таким хибним шляхом. На жаль…
Треба визнати помилки та розпочати робити реальні зміни
З бізнесом можна домовлятися, а домовленості можливі тільки тоді, коли є довіра. А де взяти довіру стебницькій владі після «проколу» з податковою перевіркою, після паплюження окремих підприємців та підприємств у пресі?
Довіру треба відновлювати, та щось не видно, щоб владу Стебника це питання хвилювало. Що це – недалекоглядність чи нерозумність?
На нашу думку, Стебницький міський голова у тій ситуації мав би вибачитися перед стебницькими підприємцями за допущені помилки. Звісно, не ставати на коліна, але все-таки визнати помилку, вдарити себе кулаком у груди і сказати: «Каюся! Це було неправильно, більше так не будемо!». Можливо, навіть провести якусь кадрову ротацію, адже хтось же запропонував таке безглузде рішення, яке Петрові Старосольському аж ніяк не додало авторитету в бізнес-середовищі міста.
Наступним кроком мало би бути оприлюднення витрат. Влада має показати громаді та бізнесу, що витрачаючи кошти, життя у Стебнику стає кращим. Кожен чиновник/посадовець має показати, що він зробив за ті гроші, які отримує з «каси» міста. Бо це гроші, які в «касу» кладуть бізнесмени та інші категорії людей, сплачуючи податки та збори.
Більше того, влада Стебника має показати свою потрібність взагалі. Уявімо картину, що раптом в Стебнику не стало влади, пропав чи провалився під землю весь будинок міської ради з усіма функціонерами, чиновниками, апаратом. Чи дуже відчув би це у своєму повсякденному житті пересічний мешканець міста? Питання риторичне, нехай на нього відповість сам читач.
Влада в місті не є для того, щоб вона просто була. Не для статистики. А для того, щоб кожен день місто робити кращим.
Після Революції Гідності люди відчули, що потрібні зміни. На рівні Стебника влада оновилася на 70-75%. Новий мер, нові депутати. Про що це говорить? Про те, що громада вимагає реформ. Старих людей усунуто, нових обрано і дано їм мандат на реформи. Реформи – це зміни в управлінні. Якщо поміняли мера, то мають помінятися керівник теплокомуненерго, керівник лікарні, школи, садочка тощо. Старі люди не будуть робити змін. Якби вони мали їх робити, то вони вже б це зробили. Виникає логічне запитання – а чи варто було міняти голову міста, якщо він не робить змін?
Не все так погано
Нещодавно, а саме в травні ц.р., у Стебнику відбулася спроба налагодити контакт між владою міста та бізнес-середовищем. У сесійній залі зібралися міський голова, секретар ради, перший заступник мера, окремі підприємці. Підприємців, на жаль, було дійсно мало. Про що це свідчить? Напевно, про те, що бізнес не хоче розмовляти з владою після того всього, що вона зробила.
Влада настроєна на конфронтацію, це було очевидно з цієї розмови, яка проходила на високих тонах, розповідають учасники зустрічі. Бізнес показав, що він обурений і не буде терпіти. А мер в свою чергу говорив, що зробить так, як він хоче і що підприємці будуть платити, як він скаже.
Вів засідання Роман Корпан, який пробував зменшити градус пристрастей. В кінці зустрічі цей градус спав і розмова стала конструктивнішою. Мер запропонував при міській раді створити Раду підприємців, з якою він буде консультуватися. На цьому й розійшлися.
Наскільки ефективною буде ця Рада підприємців? По-перше, вона ще не створена. По-друге, вона може бути ефективною, якщо міський голова відмовиться від своїх диктаторських замашок, коли він від мови ультиматумів та імперативів перейде до конструктиву, діалогу, консенсусу. Коли це буде?
Не вселяє надії приклад з однією жінкою-підприємцем, яка хотіла біля кав`ярні облаштувати дитячий майданчик і почула у відповідь слова, які не личить тут наводити. Не додають оптимізму окремі особи з оточення міського голови, які звикли до старої командної системи управління. Це: 1) люди з оточення колишнього мера Дрогобича Олексія Радзієвського, 2) люди, які нещодавно дорвалися до влади і намагаються втримати її в будь-який спосіб, 3) люди, які зеленого поняття не мають що таке управління по-європейськи. Управлінський досвід міського голови Петра Старосольського за час його роботи в управлінні земельних ресурсів району теж важко назвати досвідом європейським, радше навпаки. Вибуховий характер мера та відсутність оточення, яке ладне згладжувати гострі кути теж не вселяють особливого оптимізму щодо покращення стосунків влади та бізнесу у Стебнику.
Головна проблема – влада Стебника не розуміє (чи не хоче розуміти) як працює бізнес. Поставивши благородну ціль збільшення податкових надходжень, залучення інвестицій, створення робочих місць, влада Стебника почала боротьбу з бізнесом.
Бізнес довіряє більше бізнесу, ніж владі. Якщо якийсь бізнесмен захоче відкривати бізнес у Стебнику, то йде спочатку не до мера, а приходить до інших бізнесменів і запитує, як справи у місті, чи адекватна тут влада і як з нею працюється. І від відповіді місцевого бізнесмена часто залежить остаточне рішення приїжджого бізнесмена чи інвестора. Якщо незадоволені фірми, які вже працюють на цій території, то сторонній не прийде, яких би заходів не вживала влада. Бізнес не любить, щоб йому говорили одне, а робили зовсім інше…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень