Коли ми говоримо про місцеві вибори у жовтні цього року, то насамперед повинні мати на увазі ймовірне оголошення воєнного стану й мобілізацію всіх ресурсів на перемогу. Іншими словами, мова йде про те, чи здатні міські голови й депутати Дрогобиччини, яких ми оберемо, гідно виконати це завдання. І тут насамперед головними для нас мають стати професійні та моральні якості претендента на булаву чи на депутатський мандат, а не просто симпатії чи антипатії, коли обираємо за принципом “подобається – не подобається”.
Дрогобиччина на військових рейках
Дрогобиччина завжди займала особливе місце на мапі України, навіть якщо взяти часи національно-визвольних змагань наприкінці вісімдесятих – на початку дев’яностих років минулого століття, не кажучи вже про минулі епохи. Складалося враження, що саме на наших теренах проводять якісь зухвалі експерименти, аби випробувати, чи виживе Україна.
Нині земля Івана Франка залишилася босою й голою у буквальному розумінні цього слова. Промисловість і сільське господарство знищені. Виживаємо за рахунок приватного бізнесу. Влада робить вигляд, що намагається відродити втрачене, а люди в більшості своїй мовчки спостерігають, що ж з цього вийде.
У сучасних умовах Дрогобиччина мала би відігравати більш значущу роль, ніж це є насправді зараз.
Якщо народне господарство України буде переведене на воєнні рейки, то Дрогобич мав би стати флагманом промисловості в нашому краї. Мова йде про відновлення у найкоротші терміни роботи автокранового і машинобудівного, нафтопереробного та інших заводів, які колись становили славу древнього міста.
У нових умовах Борислав повинен не лише відновити роботу колись потужних підприємств, а й у рази збільшити видобуток нафти і газу.
Трускавець і Східниця мають стати одними із основних центрів реабілітації воїнів, які беруть участь у російсько-українській війні.
Стебник має відновити повноцінну роботу “Полімінералу”.
Дрогобицький район повинен відродити сільське господарство у необхідних обсягах.
Це якщо коротко, бо все решта – похідне.
А тепер, коли ми будемо міркувати про тих чи інших кандидатів на міських голів чи депутатів різних рівнів, які представлятимуть певні політичні сили, – даватимемо самі собі звіт, чи виявляться ці люди здатними виконати поставлені завдання в умовах військового часу. Десь за дужками залишимо те, що управління теж буде військовим, а не цивільним, але все ж базуватиметься воно на силах місцевого самоврядування.
Дрогобич: Метик проти Кучми
Якщо не станеться форс-мажорних обставин, а національно-демократичні сили самі собі не зашкодять, як це було у минулі роки, то вимальовуються два основні претенденти на посаду міського голови Дрогобича. Це секретар міської ради, виконувач обов’язків міського голови Тарас Метик і відомий громадський діяч, а нині чільний учасник АТО Тарас Кучма.
Мабуть, ніхто не сумнівається, що Тарас Метик однозначно асоціюється з Олексієм Радзієвським, хоча не все тут однозначно. Скажімо, після того як Олексій Васильович пішов із ратуші, він сподівався, що Тарас Михайлович буде таким же слухняним і виконавчим, коли працював під його керівництвом. Але пан Метик нюхнув повітря свободи, вистояв у протистоянні з дрогобицьким Майданом, а тому зрозумів, що може претендувати на більше. Так завжди буває з людьми, які все життя виконують не головні ролі.
З достовірних джерел стало відомо, що Тарас Метик таки балотуватиметься на міського голову Дрогобича. Принаймні на час написання цієї статті він консультувався з кількома сильними світу цього, від яких багато що залежить на Дрогобиччині.
Кандидатура Тараса Метика має бути однозначно схвалена Олексієм Радзієвським. Поки що свого останнього слова колишній міський голова не сказав, але, маючи сумний досвід спілкування з Тарасом Михайловичем у той час, коли пішов з ратуші, тепер вагатиметься більше, ніж зазвичай, хоча, я думаю, все-таки негласно підтримає його у боротьбі за булаву.
Довелося розмовляти з багатьма прихильниками Олексія Радзієвського, які стверджують, що той сам може піти на третій термін, якщо йому дадуть гроші. Я не думаю, що Олексій Васильович горить бажанням втретє стати міським головою Дрогобича – хіба що заради спортивного інтересу та щоб втерти носа дрогобицькому Майдану. Але все ж ключовим словом тут є “гроші”. Олексій Радзієвський – не бідна людина, але щоб давати своє – ні, вибачте.
На минулих виборах його гаманцем у буквальному розумінні цього слова був Олександр Коростельов, який вициганював бабки у місцевих підприємців. Але зараз, навіть якщо Олексій Васильович скаже “фас”, тобто підтримає кандидатуру Тараса Метика, ще не факт, що Олександр Михайлович з таким же азартом працюватиме на Тараса Михайловича. Мотивації нема. Тоді він хотів стати першим заступником міського голови і депутатом обласної ради. Мрії збулися на половину. А тепер влада йому не потрібна, бо він має свою, набагато потужнішу, але про це поговоримо якось наступним разом.
Ідеальною кандидатурою для Олексія Радзієвського була би особа Івана Лепкого, керівника департаменту міського господарства. Недаремно ж його пхали на посаду першого заступника міського голови. Не вийшло. Сам Іван Іванович не хотів, та й спрацювали позакулісні ігри в ратуші, причетність до яких злі язики приписують білому й пухнастому Тарасові Метику.
Є й інші кандидатури на посаду міського голови Дрогобича з команди Олексія Радзієвського, але якщо піде Метик, вони пхатися не будуть. Що не кажіть, а дисципліна тут є, як у типовій банді чи злочинній групі.
Наприкінці вересня цього року Тарасові Метику виповниться шістдесят. У радянські часи його би почесно провели на заслужений відпочинок. Управлінського досвіду як такого в нього нема, бо працював журналістом, а потім орав гуманітарну ниву. Але ж амбіції зашкалюють, та й булава ще в тім’ячко не вдарила. Розв’язувати дрогобицькі проблеми в умовах військового стану Тарасові Михайловичу не до снаги, це вам не п’єсу написати, а ось імітувати розв’язання проблем уміє, бо артист за природою. Тому й зав’язує інтригу з плачевним для себе фіналом.
За великим рахунком, допомогти Тарасові Метику стати міським головою Дрогобича мав би не тільки обласний очільник КУНу Тарас Гентош, а й народний депутат України від Дрогобиччини Богдан Матківський. Трійця злагоджено співпрацювала під час передвиборчої кампанії минулого року.
Богдан Матківський не пальцем зроблений, адже не кожного ставлять зіц-головою в авантюрній компанії, не кожного фоткають з Турчиновим і Аваковим. Зрештою, не кожного запрошують до Блоку Петра Порошенка у Верховній Раді Україні.
І ось тут маємо зіткнення інтересів. Богдан Матківський засвітився в компанії “Народного контролю”, який, найімовірніше, висуватиме Тараса Кучму на посаду міського голови Дрогобича. На думку експертів, “Народний контроль” задумували як альтернативу “Самопомочі”, яка претендує на третю силу в Україні загалом і на Львівщині зокрема. А ще “Самопоміч” і “Народний контроль” мали відбирати голоси у “Правого сектору”. Оскільки партія Дмитра Яроша на вибори не йде, хоча на Львівщині могла претендувати на кожний десятий депутатський мандат, якщо не більше, то тепер ці голоси відбиратимуть у “Свободи”, яка прагне крові, вибачте, реабілітації.
Тому перед Богданом Матківським стоїть непростий вибір: формально він має підтримувати Тараса Кучму, але ж душа лежить до Тараса Метика, який багато допоміг йому в тому, аби він став народним депутатом України. Але не переживаймо за Богдана Матківського, він дасть собі раду в цій ситуації. Переживаймо за дрогобичан, які робитимуть свій вибір.
У нас же не буває так, щоби був один визначений кандидат від національно-демократичних сил. Завжди знайдеться ще декілька, аби пересварити між собою електорат, а тоді до влади приходить хтось інший.
Говорять, що від “Удару” (чи тепер загалом від Блоку Петра Порошенка) може піти Володимир Ямельницький, від “Свободи” – Олег Хрущ або й Михайло Задороржний. Компанію їм може скласти Богдан Мозоль від Радикальної партії Олега Ляшка, який на минулих виборах зайняв друге місце від “Захисників Вітчизни” Юрія Кармазіна. До речі, не виключено, що Олексій Радзієвський може зробити ставку на цю кандидатуру, хоча вони й були непримиренними опонентами. Свої партійні сили можуть знайти Петро Суда (а чому б він ішов на посаду першого заступника міського голови?), Тарас Демко, Олег Косик й ще з добрий десяток претендентів, яких звично зараховуємо до національно-демократичних сил. А ще маємо декілька доволі активних жіночок з громадських організацій, які хочуть покерувати. Так що Метик чи хтось там інший від Радзієвського може бути один, а від національно-демократичних сил – багато, які розтягнуть голоси, аби привести до влади висуванця Олексія Васильовича. Марно закликати до розуму, коли партії платять гроші.
Що стосується Тараса Кучми, то організатори його просування до влади хочуть використати уроки минулого року. Але якщо імідж бійця АТО допоміг Богданові Матківському стати народним депутатом України, то навряд чи це спрацює двічі. Згадайте, як Віктор Ющенко свого часу вказав на Петра Димінського – і люди за нього проголосували, як імідж “Батьківщини” допоміг Романові Ілику. Але час іде, політичні сили й лідери втрачають електорат, так що навряд чи доцільно цим ризикувати.
За великим рахунком, будь-хто може стати міським головою Дрогобича й успішно розв’язувати проблеми в умовах військового часу, але має бути потужна команда. А ми спочатку голосуємо за людину, яка нам сподобалась, а потім з жахом спостерігаємо, хто опиняється в її команді. Так буде й цього разу, не сумнівайтесь.
Трускавець: Козир проти Кульчинського
У Трускавці теж вимальовується двійка основних претендентів на посаду міського голови: нинішній очільник міста Руслан Козир і головний лікар Трускавецької міської лікарні Андрій Кульчинський.
В цю суперечку втрутиться ще з десяток кандидатів, у тім числі й так званих технічних, які лише відтягуватимуть голоси від основних претендентів, бо перемога їм все одно не світить. Зрештою, також завжди знаходяться самовпевнені оптимісти, які мріють ощасливити трускавчан, але це екзотика, яку не братимемо до уваги.
Руслан Козир, попри те, що втратив симпатії багатьох трускавчан, все ще залишається козирною картою для багатьох сильних світу цього, які керують містом поза межами нашого краю і навіть України.
У пресі вже були повідомлення про допомогу йому під час передвиборчої кампанії з боку російських політтехнологів. Мабуть, це вже давно мало би зацікавити СБУ, якщо ці хлопці самі таємно не співпрацюють з ФСБ. Нещодавно трускавецький очільник виступив проти волонтерів – якраз тоді, коли російські засоби масової інформації накинулися на них, бо зрозуміли, що ті роблять те, від чого самоусунулась Україна на державному рівні, і реально стримують путінський наступ на Донбасі.
Руслан Козир почуває себе впевнено і, я би сказав, нахабно. На опонентів він спускає відданих особисто йому журналістів, які не просто гавкають, а й кусають за живе. Мені здається, що питання моралі його не цікавлять, а сам він діє за принципами “мета виправдовує засоби” і “переможців не судять”.
Андрій Кульчинський загартувався у боротьбі проти Руслана Козира, який упіймав облизня, коли хотів звільнити його з посади. Тепер у головного лікаря нема виходу: мусить іти на вибори, інакше його точно “з’їдять”. Ця приреченість матиме як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, трускавчани змучилися від помпезного стилю керівництва Руслана Козира, що можна було би стерпіти, якби це приносило вагомі результати, а, з іншого, місцева еліта є надто консервативною і в значній мірі вже підгодованою, аби змінювати коней на переправі.
Якщо Руслан Козир думає, що він легенько переможе, то глибоко помиляється. Голосувати все-таки будуть трускавчани. Андрієві Кульчинському слід більше уваги звернути на російські політтехнології, бо підлість і підступність там аж зашкалює. Якщо Руслан Козир здебільшого робить ставку на задоволення апетитів бізнесу, причому крупного і зазвичай основні капітали власників якого знаходяться за межами Трускавця, а місто-курорт їм потрібне лише для збагачення, то Андрієві Кульчинському й сам Бог велів зробити ставку на задоволення інтересів простих трускавчан, а тут роботи – непочатий край.
Борислав: Яворський проти Лазара
Двійка головних претендентів на посаду міського голови Борислава виглядає так: з одного боку – секретар міської ради і виконувач обов’язків міського голови Ігор Яворський, з іншого – лідер опозиціонерів Михайло Лазар.
Внести сум’яття в це очевидне протистояння може відомий підприємець Юрій Флюнт і ще з добрий десяток претендентів, у тім числі й тих, хто вже був на керівних посадах у бориславському “білому домі”.
Ігоря Яворського однозначно відносять до команди Володимира Фірмана, який усе-таки дочасно пішов з посади міського голови Борислава. Але ставити знак рівності між ними передчасно, тому що вже десь на половині каденції колишній очільник міста нафтовиків загубив симпатії не лише тих, хто за нього голосував, а й багатьох членів його команди, в тім числі й Ігоря Яворського. Про останнього кажуть, що за його спиною стоїть депутат Львівської обласної ради Володимир Голобутовський, якого пов’язують з невдалою спробою запровадження концесії на місцевому водоканалі. Водопостачання у Бориславі не поліпшилось, а колишній міський голова Володимир Фірман об’єднався з лідером опозиції Михайлом Лазарем у боротьбі проти концесії. Кому від того стало краще – історія мовчить, хоча, скажімо, Новий Розділ, водоканал якого працює на концесії, має цілодобову воду і прийнятні тарифи.
Опозиційність як така не принесла Михайлові Лазару потрібних дивідендів. Та й цього не могло статися. Більшість депутатів спочатку “лягли” під Фірмана, але потім і до опозиції не приєдналися. Брак кадрів, які би брали на себе відповідальність, зіграв з Михайлом Лазарем злий жарт. Крім того, його суперники завжди мали більше грошей, так що принцип “гречкопродавства” бориславцям не чужий.
Насправді ж Бориславу потрібні не лише дуже великі гроші, а й досвідчені менеджери, які би могли вивести місто з кризи. За великим рахунком, за межами міста цим ніхто займатися не хоче і не буде, а власними силами проблем не розв’яжеш.
Стебник: Пецюх проти Крамара
У Стебнику теж вималювалася двійка лідерів: це нинішній міський голова Василь Пецюх і стебничанин Руслан Крамар, який зараз успішно очолює теплове комунальне підприємство у Трускавці.
У спину їм дихає стебничанин Петро Старосольський, який раніше очолював земельне управління в Дрогобицькому районі, а зараз працює у Лева Грицака в санаторії “Карпати”. Звісно, набереться ще з десяток інших претендентів. Смішно буде, коли за стебницьку булаву боротиметься й син Василя Пецюха – Ярослав, який є депутатом міської ради й вельми амбітною людиною.
За великим рахунком, у Василя Пецюха нема жодних шансів утретє стати міським головою, але його надихає так звана адміністративна реформа, яку погрожують запровадити в Україні й за якою Стебник мав би нарешті відділитися від Дрогобича. Міський голова Стебника і зараз мало контрольований, а тоді взагалі дах може знести.
Петро Старосольський і Руслан Крамар могли би між собою домовитись, аби не пропустити Василя Пецюха, але ж добре знаємо, що де два українці, там три гетьмани.
Принаймні кожний з трійки прагнутиме перемоги й використовуватиме для цього всі методи. Чи виграють від цього стебничани, покаже час.
Партійна яловість на Дрогобиччині
За п’ять років, що минули з часу попередніх виборів, жодна політична сила серйозно не заявила про себе, не провела гучної акції чи бодай надала суттєву допомогу зі свого багатомільйонного партійного бюджету. Зате у вересні-жовтні ми побачимо на наших теренах стільки лідерів і лідерчуків, що можна буде вдуріти. І кожний з них обіцятиме вже завтра золоті гори. Переможе, як і завжди, той, хто більше й артистично збреше.
Схоже, що на наших теренах більшість депутатських мандатів здобудуть представники Блоку Петра Порошенка і Народного фронту Арсенія Яценюка. Попри незадоволення людей їхньою політикою, вони все ж голосуватимуть за тих, хто має реальну владу в Україні. Велике значення матиме й те, як вестиме себе Путін на Донбасі. Якщо загарбає нові території, опоненти Порошенка та Яценюка святкуватимуть перемогу, хоча є не меншою владою, ніж вони. Але такий жанр політики, продажної, як повія.
Наслідком цього стане те, що багато мешканців Дрогобиччини пересваряться між собою, в тім числі й члени родин, бо підтримуватимуть різні політичні сили, жодна з яких, одначе, не зможе уповні розв’язати проблеми.
І поки енергія людей буде скерована на те, аби проголосувати за того чи іншого пройдисвіта, корупціонери і злочинці у владних кріслах й далі робитимуть свою чорну справу. Вони здатні пристосовуватися до будь-якої влади.
Так що, пані та панове, літо закінчується. Запрошую вас до театру абсурду!
Анатолій Власюк, «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень