Сумний ювілей

Як написало одне місцеве видання нещодавно («Каменярі» №10 від 15.03.12), 24 березня цього року  на Стебницькому  ДГХП «Полімінерал» мала б завершитися  реалізація проекту «Комплексна Програма консервації рудника №2» – отже  пора, так би мовити,  підводити результати .  Але як це не парадоксально  звучить, підводити власне нема чого – бо  головним результатом ,є , … власне відсутність результату

Отже спробуємо прояснити що ж, насправді,   відбулося та й відбувається сьогодні  на підприємстві «Полімінерал».

Сучасне підприємство ДГХП«Полімінерал» ( якщо його ще можна сьогодні назвати підприємством) тим не менше має солідну історію і є одним із найстаріших підприємств не тільки Галичини але й України, бо ще в середні віки  в місті вже  працювали соляні копальні і в 1548 році воно отримало Магдебурзьке право. За часів Австро-Угорщини  було збудовано потужну копальню «Кюбек» яка стоїть і до сьогоднішнього дня. За часів ЗУНР та  Польщі підприємство також працювало як, зрештою,як  і в часи німецької та радянської окупації. І лише в роки  незалежності України , особливо в останні 10 років воно по суті самоліквідувалось. І як не дивно, чи не вирішальну роль тут відіграв саме  вже згаданий «проект».

Сам процес виникнення, розробки та затвердження  цього проекту був блискавичним – в січні 2002р приймається протокольне рішення Мінпромполітики України про розробку проекту а в березні 2004р він вже затверджений розпорядженням Кабінету міністрів за №166-р. Нечувані терміни як для України … Варто зауважити, що саме протокольне рішення було прийняте на основі заяви підприємства про те, що буцімто через відключення енергопостачальниками електроенергії  почалося некероване затоплення рудника, – хоча будь – який фахівець скаже що це абсолютна нісенітниця.  Адже в копальні передбачені спеціальні ємності,  так звані зумпфи,  для накопичення поступаючої в шахту води( розсолів)  і розраховані вони на кількаденний запас. Зрештою сама відкачка цієї води в хвостосховище проводилась тільки кілька годин на добу. Та й проводилось вона вже роками починаючи з 1978р – в умовах  роботи рудника та йогоподальшої сухої  консервації з 1988р..  Так що причина явно непереконлива.

Але, очевидно,  певному колу посадових осіб вона була явно необхідна для отримання доступу до бюджетних коштів. Отже після прийняття рішення, яке кардинально змінило саму ідеологію консервації рудника ( адже з 1988р він знаходився в процесі сухої консервації,яка до речі,  неодноразова отримувала схвалення іноземних фахівців) події розвиваються надзвичайно динамічно – в «стахановських» темпах ВАТ «Гірхімпром»(Львів) розробляє проект,  який в кінцевому результаті проходить експертизу в установі, яка, ну дуже далека від проблем гірничої хімії взагалі і калійних рудників зокрема. Завважте, обов’язкового повідомлення в пресі, як того вимагає чинне законодавство, про мету та  сам проект не було зроблено.  Як не було зроблено і відповідних наукових досліджень які мають передувати  розробці такого проекту – просто ці науковці які ще вчора були адептами сухої консервації рудника раптом прозріли на згаданій нараді в Мінпромполітики і стали палкими прихильниками «мокрої», отримавши відповідне фінансування…   І ніхто й не обмовився й словом що сама суть проекту –  не «мокра»  консервація рудника з відкритими та підготовленими до видобутку покладами полімінеральних калійно-магнієвих солей (  аналогів у світовій практиці  такої консервації взагалі немає, тим більше із водо притоками які поступають в рудник з поверхні) а просто банальна його ліквідація. Тобто свідоме знищення  значної частини Стебницького родовища полімінеральних руд ( більше 300 млн тн із 1 млрд тн) . І все це за кошти  держбюджету, тобто за наші з вами гроші. Тут варто зауважити що на підтримку рудника в стані сухої консервації витрачалося в середньому 2,5 млн грн. в рік, при чому через недостатнє фінансування з держбюджету підприємство направляло на  виконання цих робіт і власні кошти зароблені з виробництва мінеральних добрив. Зараз же витрачається у 3 рази більше – до 8 млн грн. в рік, і все це кошти з держбюджету, бо власних коштів підприємство вже не має…

За  8 років   реалізації проекту,  фактично  екологічні проблеми як були так і залишилися, більше того набули ще більш гострих форм, .  Екологічна обстановка в зоні підприємства тільки погіршилася – варто лишень згадати не так давнє ( у 2010р) зникнення річки Вишниця у зоні карстових провалів. Правда за рахунок коштів Резервного фонду її вдалося відвести із карстонебезпечної зони. Постійно тут утворюються все нові та нові провали земної поверхні. Фактично рудник затоплюється некеровано. Із висновків самих проектантів, які проводять моніторинг робіт,  видно що вони не знають до чого можуть привести процеси що відбуваються в руднику і наполягають на все нових і нових дослідженнях ( завважте – коли робили проект то досліджень не потрібно було, коли вже його реалізуємо то потрібно). Не такі часті спроби закачки в копальню розсолів із хвостосховища,  як то було передбачено проектом привели до нового неочікуваного ефекту – інтенсивного виділення в копальні сірководню і т.д. Які наслідки для навколишнього середовища це може мати можна лишень догадуватись, але явно не сприятливі. Зауважимо на реалізацію проекту виділяються кошти із Держбюджету . Звісно, як то буває в нашій державі кошти надходили не завжди вчасно і в повному об’ємі, але ж і виправдання посадовців про незадовільне фінансування з держбюджету в цій ситуації не є вирішальним. Хибною є сама концепція проекту і скільки би грошей туди не йшло, рано чи пізно, при таких підходах до вирішення безумовно складної проблеми, нам треба буде чекати техногенної катастрофи.

За час що минув, на підприємстві зосередились виключно на реалізації проекту – а як же, тут же бюджетне фінансування – яке не яке але стабільне – ну і що ж  що ніби недостатнє, для нас коханих вистачає… В цій ситуації цілком очевидно зайвим стало виробництво мінеральних добрив. Незважаючи навіть на дотації з держбюджету на підтримку виробників вітчизняних добрив, воно було успішно ліквідовано. а цілісний майновий комплекс підприємства зазнав повного знищення –  мова йде   про те, що одразу після початку реалізації проекту на «Полімінералі» було  припинено випуск мінеральних добрив ,  а в наступні роки послідовно ліквідовано будови та споруди, установки,  інженерні мережі,  які забезпечували їх випуск. Як наслідок –  сьогодні підприємство як виробник мінеральних  не існує, –  залишився тільки один рудник в стадії фактично сухої консервації  на якому також є багато проблем.  За минулі роки підприємство не спромоглося розробити бодай якоїсь стратегії розвитку, яка би стала привабливою для потенційного інвестора. Виглядає так що все на підприємстві  всіх влаштовує : ми реалізуємо проект(І непогано живемо) а виробництво( яка ж головна біль – поставки, клієнти , рекламації і т.д.) то справа якогось доброго дяді – ось він прийде і все зробить… А ми помаленьку реалізовуємо проект – ну не все так виходить як гадалося, ми ж хотіли як краще…

Останнім часом в ЗМІ знову прокотилася серія  « страшилок» про техногенну катастрофу в Стебнику  – і вже маємо результат : як стало відомо нещодавно, «Полімінерал» , буцімто, отримав дозвіл на продовження термінів реалізації проекту із відповідним фінансуванням, отже,все продовжується у відпрацьованому режимі, або, як би сказав відомий літературний персонаж  Остап Бендер : « Заседание продолжается, господа присяжние заседатели…»

кандидат технічних наук З. Варивода

About admin