Голосування за погодження проекту угоди про розподіл вуглеводнів (які видобуватимуться у межах ділянки «Олеська») між державою Україна, компанією «Шеврон Юкрейн Б. В.» та товариством з обмеженою відповідальністю «Надра Олеська» у Львівській обласній раді виявилось справжнім випробуванням для обласних обранців.
З огляду на те, що про економічний, екологічний та геополітичний аспекти цього питання написано уже доволі багато, зупинимось лише на окремих політичних моментах цього дійства.
У першу чергу, слід зазначити, що як сам процес голосування, так і його результати продемонстрували втрату найбільшою фракцією обласної ради – ВО «Свобода» – контролю над прийняттям рішень. З 2010 року всі питання, що належать до компетенції Львівської обласної ради, приймались з погодження або ж за ініціативи націоналістів. І керівні посади, і найвпливовіші комісії (в тому числі й бюджетна) повністю належали представникам партії Тягнибока.
Вдало використовуючи бюджетні, політичні та кадрові важелі, тодішній голова обласної ради Олег Панькевич забезпечував стабільну підтримку інших фракцій, контролюючи роботу депутатського корпусу. Однак, після виборів до Верховної Ради України представництво «Свободи» в облраді суттєво втратило в якісному сенсі.
«Сланцеве» засідання, яке відбулося 3 жовтня, стало яскравою демонстрацією втрати контролю «Свободою» у стінах Львівської обласної ради. В глобальному сенсі, свободівці так і не спромоглись протиставити злагодженій роботі інших опозиційних фракцій жодного ефективного сценарію. Ані присутність потужного десанту нардепів, ані показушний та беззубий пікет під стінами обласної ради не змогли завадити обласній раді більшістю голосів проголосувати «за» сланцеві угоди. Найкраще ж втрату статусу панівної політичної сили у Львівській обласній раді продемонструвала незрозуміла спроба свободівців заблокувати трибуну обласної ради. Очевидно, такий прийом депутати позичили у своїх старших колег-опозиціонерів з Верховної Ради, проте тут є суттєва різниця. В парламенті блокування трибуни дуже часто є єдиною можливістю для опозиції вплинути на розгляд чи не розгляд того чи іншого рішення. Натомість, в обласній раді саме «Свобода» де-юре (через голову обласної ради, голову бюджетної комісії та найбільшу фракцію) має усю повноту влади. І тому блокування трибуни під надуманим приводом вимоги пояснень від іноземної компанії, яке завершилось, по-суті, нічим, є швидше проявом безсилля й відсутності чіткого плану протидії симпатикам сланцевого газу.
Той факт, що усі поправки до угоди, які пропонували свободівці, були відхилені, натомість пропозиції авторства інших депутатів були прийняті, також свідчить не на користь «Свободи». І заключний «концерт» догналітів, які як могли, на всі лади проклинали «групу 66-ти», стало логічним завершенням театру абсурду під диригуванням свободівців. Таким чином, громадськість стала свідком зародження нового формату політичних фракцій у Львівській обласній раді. Цинізм ситуації полягає ще й в тому, що зранку, з подачі саме ВО «Свобода», до залу для вручення нагороди було запрошено владику УГКЦ Михаїла Колтуна, а вже ввечері ті ж самі свободівці, нібито в якості своїх помічників, провели групу прихильників Догнала до сесійної зали, які за «геніальним» задумом мали зірвати голосування за «ненависну» сланцеву угоду. Розрахунок був на те, що перемога «Свободи» у цьому питанні, тобто зрив голосування, затьмарить таку невеличку деталь, як крамольна співпраця з сектантами. Переможців, мовляв, не судитимуть. Однак, як виявилося – горе переможеним!
Повне фіаско партії Тягнибока в боротьбі зі «сланцевими угодами» є проявом, в тому числі, і наростаючого протистояння всередині партії «Свобода». Шалений вал компроматів, організованих всеукраїнськими та регіональними ЗМІ на адресу чільних діячів цієї партії, не може не мати негативних наслідків для рядового членства партії.
«Конфлікт поколінь», чи то пак, протистояння «ідейних» та «ділових» у партії «Свобода» більше помітний у Львівській міській раді, де представник старої гвардії Василь Павлюк дедалі частіше виступає на боці мера Андрія Садового, аніж своїх молодших колег. І журналісти, і інші депутати уже не раз ставали свідками публічних з’ясувань стосунків між Павлюком і Любомиром Мельничуком або ж Маркіяном Лопачаком. Ситуативно, зараз перевага саме на боці «молодих» і лише заступництво лідера партії вберігає Павлюка на своїй посаді.
В обласній раді конфлікт пов’язаний персонально з головою обласної ради, який відверто не справляється з власними обов’язками – і як керівник обласної ради, і як представник «Свободи» на цій посаді. Гучні скандали, які останнім часом постійно супроводжують сесію, нездатність провести потрібні свободівцям політичні і суто економічні питання на кшталт мисливських господарств та приватизації об’єктів. Відверті симпатії керівника ЛОР до виконавчої гілки влади не сприяють монолітності команди Тягнибока в обласній раді.
Часті візити та постійна присутність депутатів Верховної Ради, в першу чергу голови Львівської обласної організації «Свободи» Ірини Сех на сесіях облради – свідчення того, що свободівці всерйоз сумніваються у спроможності Колодія втримати контроль.
З іншого боку, міняти Колодія на когось іншого також не випадає: по-перше, лава запасних у «Свободі» надто коротка. По-друге, таким чином можна порушити хиткий баланс інтересів в обласній організації.
Однак, попереду президентські і місцеві вибори, відтак монолітність рядів в електорально базовій для «Свободи» області – це питання номер один. Відтак, все вказує на те, що у Львівській обласній «Свободі» готується масштабна перестановка кадрів. Для того, аби задовольнити інтереси усіх впливових груп в партії, вочевидь, буде проведена одночасна зміна і міського, і обласного керівництва, і представників у місцевих радах.
Відмінність «Свободи» від інших партій полягає в тому, що будь-які кадрові рішення тут відбуваються тихо і без скандалів. Одного вихідного дня збирають провід організації відповідного рівня, і за присутності представника центральних органів партії представляють нового керівника організації. Принаймні, так було у районних організаціях Львівської області.
Відтак, внутрішні джерела в партії вказують, що найбільш імовірним претендентом на посаду секретаря Львівської міськради (яка стає стратегічно важливою в разі, якщо «Свобода» таки наважиться відправити Садового у відставку) є сьогодні Маркіян Лопачак. Натомість чинний секретар, свободівець Павлюк, вдовольниться номінальною посадою голови фракції та заступника нового голови міської організації. Не проти поживитися дивідендами від посади секретаря ради і Євген Білінський.
У свою чергу, в обласній раді зміни стосуватимуться, перш за все, голови облради. Ним може стати Андрій Холявка, який сьогодні є головою фракції і формально – першим претендентом від «Свободи» на цій посаді. Також надто багато назбиралось запитань серед самих свободівців і до голови бюджетної комісії Ярослава Качмарика. В провину йому можуть поставити і ігнорування інтересів депутатів-мажоритарників при формуванні бюджету, і особисті конфлікти з багатьма депутатами-однопартійцями. У разі, якщо кадрові зміни торкнуться і його, то на хлібне місце голови бюджетної комісії також знайдеться достатньо претендентів, перший з яких Йосиф Ситник, хоч і є поки що неофітом у стінах облради, однак дедалі більше набирає вагу.
Однак, як повідомляють джерела у самій «Свободі», внутрішній бунт всередині, викликаний серією статей газети «Експрес» не дає можливості зреалізувати настільки масштабні кадрові перестановки «без шуму і пилюки».
Як би там не було, попри можливі загрози, зміни серед керівних посад у львівській «Свободі» є необхідними. Для того, аби під вибори мати мобілізовану, одностайну команду, необхідно збалансувати всі амбіції та інтереси усіх груп впливу та представників різних поколінь в обласній організації. Від того, чи вдасться це зробити керівництву партії, залежить майбутнє «Свободи» і на Львівщині, і загалом по Україні.
Олексій Гордієнко
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень