Напередодні Форуму видавців, цього грандіозного Свята Книги, у Дрогобичі пройшла презентація, яка доводить, що місто Котермака також має свої гонір, смак та претензійність. В Палаці мистецтв 10 вересня відбулася цікава зустріч з Олександром Савчуком, доцентом Харківського національного університету імені Василя Каразіна, кандидатом філософських наук.
– Про те, що сьогодні в Дрогобичі Свято Книги, потрібно говорити, адже це подія суспільного значення, суспільної ваги, – так оцінив презентацію перевиданої книги Михайла Драґана «Українські деревляні церкви» декан історичного факультету Дрогобицького педуніверситету ім. Франка професор Леонід Тимошенко. Втім, не тільки одна книга про архітектуру наших церков була в центрі уваги присутніх на цій зустрічі. Бо Олександр Савчук презентував і монографію Стефана Таранушенка про церкви Слобожанського краю, і «Щоденник Тараса Шевченка», і інші книги, видані з його ініціативи.
Варто кілька слів сказати про гостя, який вже не вперше прибув до Дрогобича. Олександр Савчук – це та людина, яка не словом, а ділом об`єднає Україну. Титули виданих ним книг свідчать, що береться він за справу, яка, на жаль, занедбана на загальнодержавному рівні. «Ліра і її мотиви» П. Демуцького, «Щоденник» Тараса Шевченка, «Українські записи» Порфирія Мартиновича, «Музичні інструменти українського народу» Гната Хоткевича, а тепер і «Українські деревляні церкви» Михайла Драґана – ці книги фактично стали раритетами. Так, для прикладу, монографія Драґана, видана у 1937, коштує зараз 400 доларів США на ринку колекціонерів. Перевидана ж видавцем Савчуком (два томи в одній книзі) – 170 гривень.
Кілька слів про саму книгу «Українські деревляні церкви». Надрукована у дрогобицькому «Колі» – цього буде достатньо, щоб засвідчити, що книга якісна. На крейдяному папері. Ілюстрації – всі ті ж, що були у виданні 1937, але взяті з оригіналів, які зберігаються у львівському музеї Шептицьких. Передмову до книги написав знаний львівський історик Володимир Александрович, примітки – не менш знаний науковець Василь Слободян (також зі Львова). Хоча книга є репринтним виданням, та наново набрано весь текст – але всі рядки, всі букви з оригіналом з 1937 року сходяться. Виправлено тільки ті помилки, на які ще в 1937 вказав автор, Михайло Драґан. Для тих, хто не зрозуміє галліцизмів (як сучасних, так і застарілих), а також професійної народної будівничої термінології, додано словник. Є відповідний покажчик, який зможе зорієнтуватися де і що знайти. Окремо є креслення церков, за якими архітектор зміг би відбудувати їх заново.
Завершуючи тему книги Михайла Драґана, зауважимо, що чогось кращого про українську дерев`яну архітектуру сакральних споруд ще не видав ніхто. Це наразі аксіома, яку ніхто з науковців не оспорює. І хоча в книзі мало відомостей про інтер`єри церков (на відміну від монографії Таранушенка), та вона є дійсно скарбом, який так довго чекав, щоб своїм блиском освітити більше коло наукового світу.
Під час презентації книги відбулася цікава дискусія, О. Савчук відповідав на запитання, а присутні, серед яких більшість складали студенти історичного факультету ДДПУ – слухали. Участь в дискусії взяли та свої думки висловлювали знані та поважані в Дрогобичі люди – викладачі Дрогобицького педуніверситету Леонід Тимошенко, Євген Пшеничний, Петро Сидорчук, Богдан Лазорак, директор музею «Дрогобиччина» Алла Гладун, митець та мистецтвознавець, художник-реставратор церкви св. Юра в Дрогобичі Лев Скоп, громадський діяч Хосе Турчик. Останній зокрема розповів про проект, який міг постати в Дрогобичі, але так і не постав через байдужість – про планований парк копій дерев`яних храмів, який міг бути в парку біля музею сакрального мистецтва. Подібний парк церков реалізували в Польщі і він зараз дає дохід, а в нас ставлення до рідної культури якесь дуже вже другорядне…
– Я відкрив для себе Шевченка як людину прочитавши його «Щоденник», – зізнається Лев Скоп. Євген Пшеничний цитує вірш Тичини «Харків, Харків, де твоє обличчя?» та тішиться, що в Харкові є не лише Допа та Гепа, а й такі люди як Олександр Савчук, а саме люди творять місто. Олександр Савчук дякує історику Богдану Лазораку, який найбільше посприяв у цій презентації, а той у свою чергу декламує вірш і виголошує думки, спрямовані до присутньої в залі молоді. Насамкінець господиня Палацу мистецтв Алла Гладун запрошує гостя заграти на кобзі, виготовленій ним власноруч, щоб глибше збагнути дух кобзарства та лірництва. Саме виконання мелодій та пісень на кобзі і завершило цю цікаву двогодинну зустріч-презентацію.
Важко передати атмосферу, яка панувала під час цього свята книги. Спокій, який переріс у цивілізовану дискусію та обмін думками. Українська мелодія у звуках кобзи – неритмічна, як саме життя. Цікава інформація про наші сакральні об`єкти, про музичні інструменти, про цікавих людей, які залишили свій слід на цій землі у книгах. Олександр Савчук, адепт сковородинського вчення про сродну працю, теж залишає свій слід у книгах – книгах, які стали його власними через їхнє перевидання. Бо, як писав Франко, «книги — морська глибина: хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить».
Володимир Ключак, фото Сергія Матійка
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень