Вкотре переконуюсь, що провина за поглиблення кризи лежить на нас з вами. Дивний український менталітет, адже у кризу спрямований не на виживання, а на занепад. Для прикладу, де логіка у діях стебницьких таксистів? В день, коли усі на роботі, на стоянці кільканадцять машин, біля яких походжають водії, жаліючись на гірку долю. Проте лише наступить ніч – їх годі викликати. Саме у такі моменти, коли послуги таксистів найнеобхідніші (ніч, дощ тощо) від них і слід простив. Про яке покращання добробуту може йти мова, якщо самі заробляти відмовляємося. Давайте умовно назвемо таке явище «синдром стебницьких таксистів». І не варто втішатись, що десь в далекому Стебнику існують аномальні синдроми. Дане захворювання тут, поряд, біля кожного з нас. І у цьому найбільша трагедія українців.
Нещодавно вдалося поспілкуватися з однією відпочивальницею, яка чотири роки поспіль відвідує Трускавець. Вірніше, відвідувала, і надалі цього робити не збирається – терпець увірвався. Пані Ірина (педагог за освітою) є мешканкою російського містечка Кінєшма Івановської області. Рік у рік з подругами відвідувала курорт, регулярно зупиняючись в санаторії «Кристал». Розповідає, що подобалось і розташування і такий-сякий сервіс. Та роки йдуть і усе змінюється. «На жаль, покращання в обслуговуванні не спостерігається, а лише погіршення, – розповідає пані Ірина. – Колись зроблені ремонти уже своє віджили, хідники ніхто не чистить, протікає стеля – за цим також ніхто не слідкує. А гроші далі беруть такі ж, як і в часи «кращого» сервісу. У кімнатах прибирають дуже рідко. Таке враження, що стараються взагалі цього не робити. І ні разу за час перебування не бачила, щоб хтось контролював цей процес. Коли поселяєшся в кімнату, у ній відсутній навіть туалетний папір, за яким необхідно йти та випрошувати. Постіль стара з дірками, і не відповідає розміру ліжка та одіяла. Чесно кажучи, дуже неприємні відчуття. Окрім цього дуже багато часу йде на вирішення організаційних питань. Півдня очікували, щоб поселитися, стільки ж – щоб отримати призначення лікаря. Коли пішли оформляти процедури в реєстратуру – та ж історія. Таке враження, що працівниці вперше бачать комп’ютер і ледве одним пальцем перебирають по клавіатурі. Ще одна незрозуміла для мене ситуація склалась саме там. Здається, є комп’ютери і помилок не має виникати. Мені ж призначили дві процедури у різних закладах на 13.00. Поряд розміщена адміністрація, з якої раз у раз виходив головний лікар демонструючи, що нічого особливо і не відбувається. Цинічно! Минулого року такого не було. Як в радянський час – одні черги. Звернулися до керівництва з усною скаргою – нічого не змінилося. Очевидно «просто собі побалакали, розійшлися і забули». Обслуговування в їдальні ще так-сяк тримається, хоча й тут свої причуди. Через занадто щільне розташування столів постійно виникали конфліктні ситуації: хтось когось задів, хтось на когось щось вилив. Немає зауважень до харчування. Якість харчів досить прийнятна, добре справляються зі своєю роботою офіціанти. Але знову ж казус – одна паперова серветка на одного відпочивальника. За моїми підрахунками під час одного відвідування їдальні необхідно мінімум як три серветки. Отож коли нас четверо сидить за столом, і хтось з нас не обізнаний з цими нормами – троє залишаються взагалі без серветок. Рік тому скаржилась заступнику головного лікаря на ситуацію, що склалась, але віз і далі там».
Результат: неприємні спогади і відсутнє бажання надалі відвідувати наш курорт. Десь у далекій Росії маленька жіночка здатна розповісти чималій аудиторії про те, як у Трускавці погано. На тлі антиукраїнської пропаганди таку інфу здатні використати в своїх інтересах не одна організація і про це може довідатись усе СНД. Та це так, роздуми про найгірший варіант розвитку сценарію, який, як на мене, є цілком реальним. На жаль, у даній історії спостерігається «синдром стебницьких таксистів» у більш елітарній сфері. Трускавець в кризу втратив надзвичайно багато: фактичний прокол сподівань на Євро-2012, ліквідація залізничних транспортних потоків мала б керівників курортних установ та міста консолідувати заради вирішення стратегічних проблем, а конкретніше – заради утримання клієнтів та привернення нових. А ми спостерігаємо картину «навпаки». Очевидно, слоган «Як погано жити – не будемо робити» стане в недалекому майбутньому ключовим гаслом курорту Трускавець.
Ярослав Баран
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень