Кожен з батьків хоче, аби його дитина була здоровою, щасливою, багатою, впливовою, успішною, щоб мала хорошу сім`ю, надійних друзів. І цей перелік, чого ми бажаємо своїм дітям, можна продовжувати. Підвалини для майбутнього дитини закладаємо фактично від моменту зачаття – дбаємо, щоб вагітність проходила без стресів, новонароджене дитя оберігаємо від загроз, підтримуємо дитину під час її зростання, а навіть і в дорослому віці.
Є речі, на які ми вплинути не можемо, наприклад генетичні (спадкові) хвороби, травми внаслідок ДТП чи інших прикрих випадків, схильності та здібності дитини. Але в наших силах зробити все, щоб дитина могла розвинути свої таланти, щоб обравши свій життєвий шлях, вона ступила на нього впевненою, загартованою, з чітким планом дій і знанням, як його втілювати.
Сучасний світ зовсім не такий, яким він був двадцять чи навіть десять років тому, і явно не такий, яким був у дитинстві наших батьків чи дідусів. Дівчина не обов’язково мусить вміти ткати, шити, вишивати чи куховарити, і рідко хто з чоловіків зараз вміє тримати правильно механічну косу в руках, не кажучи вже про те, щоб поклепати її. Але важко уявити випускника школи, котрий не вміє користуватися комп’ютером, або ж перекинутися кількома англійськими фразами. Важко уявити пересічного українського старшокласника, котрий мріє все життя провести у своєму селі чи місті, нікуди не виїжджаючи і спілкуючись тільки з найближчим оточенням. Бо світ став іншим, і комунікація стала основою життя.
Все, що нас оточує – це комунікація. І мова не лише про телефон, планшет, телевізор, Інтернет, веб-банкінг, електронний запис у садочок, лікарню чи на прийом до чиновника. Комунікація – це наша робота (проаналізуйте свою власну роботу і зрозумієте, чому без комунікації вона не існувала б), це наше дозвілля, це наші відпустки, це наші емоції. Одиниці обирають замкнутий modus vivendi крайнього інтроверта, добровільно віддаючись клявзурі закритого монастиря чи іншим видам зречення від світу. Навіть на хвилину важко припустити як би виглядав світ без комунікації. Приклад 2020 року (коронавірусний локдаун) показав, як нам важко жити в умовах ОБМЕЖЕНЬ комунікації. І це при тому, що автомобілі їздили, супермаркети працювали, діяли телефон, Інтернет, телебачення, радіо. Перехід навчання чи ділових нарад у ZOOM та на інші платформи лише підтвердило істину, що комунікація – наше все.
Тож думаючи як в сучасному світі нашим дітям не просто вижити, а розвинутися та здобути успіх, потрібно їх навчити навичок комунікації. А ще усвідомити, що дитина, яка хоче чогось досягнути, повинна вміти спілкуватися не лише рідною мовою, а ще хоча б англійською. А якщо вона знатиме додатково польську, іспанську, німецьку чи китайську – тоді батькам можна поаплодувати, адже вони здійснили достойну інвестицію у власне дитя.
На жаль, у сучасній українській школі (загальна освіта та позашкілля) є ряд серйозних проблем. Деякі з проблем межують із злочином. Так, для прикладу, коли вчитель англійської мови свідомо не вчить дітей на уроках (або вчить абияк, щоб тільки не навчити) і в такий спосіб заохочує їх ходити до себе, своєї дружини чи товариша на репетиторство – то це не просто професійне недбальство, це злочин. Держава марно витрачає гроші на такого пристосуванця, котрий просто займає чиєсь місце. Іншою проблемою є вчителі іноземної, котрі думають, що вони цю іноземну знають. В них і діти думають, що знають іноземну, бо вміють сказати, що «Лондон із де кепітел оф Ґрейт-Брітейн». А ще є вчителі, котрі замучують граматикою, а ще є ті, хто бере з класу кількох учнів і тільки їх вчить, «веде», бо всі інші, на їхню думку, «нездари». Різне буває.
Сперечатися з українською системою освіти – справа невдячна. Вона міняється, реформується, але переважно в гіршу сторону. Легше прийняти те, що є, і подбати про майбутнє дитини самостійно. Без вияснювання стосунків з вчителями та адміністрацією школи, без скарг та прохань. Школа школою, а нам своє робить.
Тож якщо тобі, шановний тату чи шановна мамо, хочеться, щоб твій син чи твоя донька дійсно добре знали англійську, змогли впевнено скласти ДПА та ЗНО з цього предмета і в майбутньому використовували ці знання для просування по кар`єрній драбині, тоді тобі слід звернутися до приватних курсів англійської мови.
Зразу зауважимо, що і серед приватників є ті, які лише думають, що знають англійську і теж навчать дитину, що «Лондон із де кепітел оф Ґрейт-Брітейн», та ще рахувати до двадцяти. Тому серед приватних шкіл іноземної мови слід обирати тих, хто користується хорошою репутацією. Щоб визначити таких, слід послухати відгуки родичів, сусідів, колег по роботі, тобто добре вивчити громадську думку. Також треба поцікавитися, чи організація має ліцензію (бо бувають «шарашкіні контори», які в райцентрі і китайської попробують навчати). Треба глянути як довго школа іноземних мов працює на цьому ринку і чого досягли її випускники. І вже тоді робити свій обдуманий вибір, щоб, по-перше, не викинути гроші на вітер, по-друге, не мучити дитину, по-третє, не гаяти час на помилковий вибір. Бо згаяний час не повернеш.
Особисто для мене робити вибір де ж навчати свою дитину англійської мови теж було складно. Вивчаючи у школі та університеті французьку (а дружина вчила німецьку), важко допомогти дитині з англійською. Залишати її на поталу сам на сам з важким підручником і нереально складними правилами читання та вимови не хотілося. У маленькому Трускавці пропозицій репетиторства є чимало, але принципово було відкинуто ті, де вчителі шкіл просто собі підзаробляють. Після зважувань та роздумів вибір зроблено. Це – школа іноземних мов Ірини Ченцової.
В останньому абзаці – просто пояснення чому саме такий вибір. По-перше, ціна там доступна. По-друге, там успішно вчилися діти найвідоміших і небідних людей, які творили історію Трускавця і продовжують її творити. По-третє, школа іноземних мов Ірини Ченцової тримається на цьому ринку вже понад двадцять п’ять років! По-четверте, всі відгуки про навчання у цій школі від моїх колег по роботі, від знайомих та друзів були виключно позитивними. По-п`яте, школа має ліцензію. По-шосте, випускники цієї школи здобувають по 190 і більше балів на ЗНО (не всі, звісно, але шанси даються всім). І по-сьоме, однієї лише моєї розмови з Іриною Ченцовою та ще однією вчителькою з цієї школи вистачило, щоб записати дитину саме туди. Нікого не агітую, звісно, але думайте самі. І можете почати цю статтю читати з початку, тобто від думок про майбутнє Вашої дитини.
Володимир Ключак
P.S. Контакти школи іноземних мов Ірини Ченцової: сайт, Фейсбук, мейл. Телефони: 097-752-71-35, 097-504-22-70.
Інтерв`ю з Іриною Ченцовою від 29.11.2017 р. можна прочитати тут.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень