Їхав якось у маршрутці до залізничного вокзалу. ЇЇ кидало по льодяних надовбах, що спочатку були снігом, який припорошував ганьбу дрогобицьких посадовців – вщент розбиті та зруйновані вулиці та тротуари міста. «Ось тому й не морозиться наш міський голова, – стверджував сивочолий чоловік, десь під 70 років, – бо сніг владі допомагає приховати весь безлад. У тому числі й сміття.» До розмови приєдналися ще дві немолоді жінки. Найбільше обурювалися безкарністю корупціонерів. «Накрали і звалять закордон або до Росії», – без сумнівів погодилися співрозмовники. А що ж робити? «Давайте організуємо з нас« трійки », як в сталінські часи, – запропонував чоловік . – Будемо самі виносити та приводити у виконання вироки корупціонерам». – Занадто багато крові буде, та й куль шкода на негідників – заперечив йому сусід по сидінню.
Подумалося, що безкарна торгівля батьківщиною оптом і в роздріб не може зрештою не породити ось таких народних месників. Однак складно передбачити, в які форми виллється їх гнів. Може бути, в тій самій «конфіскації майна», яку на практиці не може застосувати до корупціонерів держава. Продати «лексус» чиновника, який очолював-розвалював департамент комунального господарства, чи відділ освіти, із зарплатнею у три тисячі гривень, гроші віддати дитбудинку, чи товариству інвалідів, що займається самовиживанням, – ось перспектива для нових українських Дєточкіних. Це зримий символ здійснення справедливості, яка зневажається в нашій державі щодня злодійкуватими хабарниками- держслужбовцями, які цинічно діють під прикриттям правоохоронних органів. У нас (за рідкісним винятком) немає суду, немає прокуратури, немає міліції – все пожерла клята тля. Пам’ятаєте анекдота про недолугого голову колгоспу, врожаї якого щороку поїдала тля?. Натомість є приводні ремені репресивної машини, які приходять в рух за «вказывкою сверьху». Для того, щоб просунути бізнес-інтереси чиновників чи показово покарати неугодних.
Жарти кінчилися по виборах президента України – поліцейська держава оформилася і показує зуби своїм громадянам. Може, в цьому і полягає сенс владних ініціатив перейменування міліції в поліцію ( мавпуючи Росію) – як знак закінчення процесу? Висока риторика про «права людини» і «соціальні ініціативи президента» – байки для недорікуватих обивателів, «по понятіям» – лохів. Адже народ після виборів потрібен лише, якщо він не заважає владі здійснювати свої шкурні проекти. Головний з яких – подальша реалізація всього, що можна продати, будь то земельні ділянки або нерухомість. Як казав один дрогобичанин, після цинічного виділення земельних ділянок міським депутатам, – тут буде місто-сад!
Гарна новина для оптимістів: Україну ще всю не продали! Вона ще продається, процес у самому розпалі, як це й відбувається у Дрогобичі. Створено ефективну мережу продажу, – через довірених осіб владою вишукуються покупці з «баблом» та готовністю дати відповідного хабара. І гляди, вже весь центр міста та інші ласі майданчики в Дрогобичі скуплено або вчорашніми посадовцями, або своїми для влади людьми: друзями, кумами, сватами, ріднею, коханками та коханцями вкупі. Соромливо відвертаючись, робимо цнотливий вигляд, що не знаємо, хто за всім цим стоїть чи ховається? У Дрогобичі, Трускавці…etc, etc…
Звісна річ, найбільш ласі шматки вже давно знайшли своїх приватних власників, з числа колишніх- теперішніх владних очільників. І хоча вже стало і мороки більше, та вигоди менше, але все одно ж залишилося ще щось недоторкане з колись загальнонародної, нашої спільної, власності! Ось це й означає владне гасло – «ми йдемо до вас, люди!». Ущільнимо, «оптимізуємо» школи і – їх занадто багато – зробимо казино і питні заклади. Постояли вчителі на морозі, погаласували, та й розійшлися по домівках, біду колисати. Адже чиновнику треба кудись податися після многотрудних розпилів бюджету та відкатів? Можна й свої бари-ресторани, крамниці та інші хлібні місця створити за рахунок платників податків і безбідно жирувати й по державній службі! А що тих платників податків з кожним роком вимирає по півмільйона і за 20 років незалежності в країні з 52 мільйонів виживає заледве 46, – не біда для влади. Впевнені владці, що деяка кількість «маленьких українців» все ж таки залишиться ще й для обслуговування влади у містах та селах, німої та безправної обслуги в їх маєтках та довічних резиденціях. В тому числі, колишніх та теперішнього гарантів.
Однак влада не на жарт заклопотана, бо «природний спад» населення йде занадто повільно. З метою його прискорення, за допомогою продажних нардепів, непомітно скасували безкоштовну медицину та освіту. Сьогодні зібрали ще й асамблею – ґвалтувати Конституцію задля брудної збоченської втіхи владців та олігархів-злодіїв. А саме з освіти й найбільше крадуть. Як показує щорічна практика перевірок КРУ діяльності наших міських очільників-освітян, лише із харчування школярів та у дитсадках можна вкрасти чимало, показуючи закупочні ціни майже вдвічі вищі аніж на ринку. І це явище повторюється із року в рік – при всіх міських головах. Ніяк не втопиться «варяг» спритників від міськосвіти бо добре завчив усі фарватери плавання при владі-годівниці: «я тобі- ти мені».
Теперішньому обивателю достатньо мати лише примітивний набір знань (де ота світовідома освіта «тоталітарного» екс-Союзу!?- О.М.), а хворіти йому зовсім не слід. Здохни або віддай гроші спритникам-бізнесменам від охорони здоров’я, – ось і ще одна владна альтернатива.
Таким чином, до наступних президентських виборів-2015 можна прогнозувати фінал бізнес-проекту «Україна продана». «Умикнуть» більше нічого, а вмикати – нікому. Може такий слоган буде легше виговорити пану Януковичу? Нові власники активів по всій країні отримають непогані ресурси, і, як «бонус», – пригнічений та тупо-забитий персонал, який житиме за принципом «Мовчи і плазуй». Потім це гасло замінять на «Мовчання ягнят», або й баранів. Логічно, що корінне населення, відвертіше, аборигени-українці, буде активно заміщатися, витіснятися мігрантами, швидше за все, китайцями. Не сумніваюся, що російська влада зробить усе, аби проїзд із далекого Китаю до України зробити якнайкомфортнішим. Може позичить у наших високопосадових хабарників оті, недолугі для українських колій, «Хюндаї»? Тоді й виникне ситуація, що зветься бізнес-конфлікти суміжних територій. А вона вже породить ефект роздріблення країни на окремі, явно антагоністичні, території. І це вже не будуть владні іграшки у Схід та Захід, бо капітал сьогоднішніх владних олігархів переважно працює у Китаю…
Так БУДЕ. Все це стане реальністю, якщо кожен з нас і всі ми разом будемо продовжувати ганебно терпіти цю владну сваволю. В Києві та на місцях. Зокрема, й у Дрогобичі. Терпіти злодійство та шахрайство чиновників, хамство правоохоронних органів, ціновий все дозвіл ЇХ комерційних структур. Кожен з нас на своєму місці і в міру сил може і повинен чинити опір цьому. Хоча б не мовчати, як отара баранів, яких ведуть під ніж зарізяк. Можемо і повинні, ми, всі небайдужі, у найближчій перспективі – організувати і розвивати різні форми громадського контролю. Варто почати з малого – уважно озирнутися навколо. В якому місті ми живемо? Чи все нас влаштовує в його благоустрої? Кого дурить влада, збираючи прес-конференції із журналістів, що роками дістають від неї різні преференції, виключно через вміння вчасно та якісно «лизнути дупу»? Чому ці владці-псевдореформатори вперто не виконують свої службові обов’язки та повноваження. Що обіцяли і як продали свої принципи та переконання наші «рідні» депутати? В міських та районному корпусах.
Не полінуватися дізнатися, на що витрачаються гроші з міського бюджету. Чи не збирається мер, аби знову номінуватися на всеукраїнського достойника, купити собі новий «Лексус», замість того, щоб відремонтувати школи, а не створювати сумнівні схеми «оптимізації освіти». Бо поки що оптимально живеться лише освітянським очільникам та їх приближеним особам. Придивіться, як з бюджету міста фінансувалися окремі школи і все стане зрозуміло? Як зрозуміло, хто і чому став учасником мітингу освітянської непокори свавіллю влади міст Дрогобича та Стебника.
Ці, такі прості та незручні для владців, нагальні питання час задавати владі Франкового краю, яка з кожним днем нарощує неймовірні власні статки, підгодовуючи силові структури, що й опікуватимуться аби бараняча отара не вийшла з під їх недремного контролюючого ока. Робімо це щоденно через письмові запити та звернення, в своєму блозі, на міських форумах, у соцмережах. Влада понад усе боїться прозорості та виникнення суспільної дискусії. Бо вираз «громадянське суспільство» вона, наша влада, сприймає як буцегарню для себе.
ВОНА, ВЛАДА, поки що безкарно торгує НАШОЮ Україною. Ця страшна для майбутнього наших дітей та онуків, торгівля може закінчитися лише коли кожен із нас та усі ми, в цій країні сущі, згадаємо невмируще гасло Паризької комуни «Ми не раби!». І тоді цій ненаситній окупантській владі доведеться деінде шукати для себе рабів. Але вже ніколи і не тут, у нашій Україні.
Олександр Магльона, президент Асоціації «Нові Горизонти»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень