Про таких кажуть «народився в сорочці». Хоча його товариші жартують: він народився не в сорочці, а в бронежилеті. Щоправда, зазначають, за півгодини до народження чомусь його зняв.
На Майдані він був разів 7, а то й більше. Їздив постійно, починаючи з 1 грудня. А 20 лютого, коли з поля бою витягував пораненого побратима, його наздогнала куля снайпера. Вона, повз серце, пройшла навиліт, пробивши грудний м’яз та чудом не зачепивши життєво важливі органи.
Мова про 25-річного дрогобичанина Василя Михалка. Після кульового поранення, його в Києві прооперували. Зараз він вже вдома. Проходить реабілітацію у Трускавці.
Про ті події розповідає з сумом. Каже, 16 лютого приїхав додому, а вже 19 знову повернувся в Київ. Стрілянина, поранення, смерті… Відчуття страху не було. Коли побачив пораненого товариша – кинувся витягати з-під снайперських куль. Десь у цей час отримав поранення. Але цього в той момент навіть не відчув… А потім була госпіталізація.
Можна довго розповідати про своїх побратимів, з якими не один день – не одну ніч провів на барикадах та був під прицільним вогнем. Серед них, зокрема, Ігор Гук, Олег Панчак, Ігор Гроцкіс, брати Роман і Петро Слотило, Юрій Федик, Богдан Рихліцький, Василь Вовкун та наймодший поміж них усіх двадцятирічний Юрій Андрушко.
До Майдану вони знали один одного лише візуально. Тепер між ними – справжня дружба. Допомагають один одному. Зараз, каже Василь, відчуває підтримку від товаришів, знайомих: «Від кожного з тих, чиє ім’я я назвав». «Мені ваші контакти передав Олег Ягоцький..» – не встигаю навіть поставити запитання. «Так, ми товаришуємо. Під час Майдану він суттєво долучився до організації поїздок, побуту в Києві, зараз підтримує постраждалих,» – каже юнак. Небайдужих, як з’ясувалося, багато. Поки лежав в лікарні – навідували друзі, товариші, наш народний депутат Рома Ілик. «За необхідності сказав звертатися безпосередньо до нього». На моє запитання чи потребує зараз якоїсь підтримки – моральної, фінансової, Василь запевнив, що наразі ні: «Все нормально, все є».
Якби довелося знову йти на Майдан – чи поїхав би? Думаю, відповідь здогадатися не важко – однозначно так. Він знає: подвиг майданівців змінив країну. І тепер жодна влада не дозволить собі знущатися над своїм народом, бо буде певна – і її «зметуть».
Чим займатиметься найближчим часом? Відновлюватиме здоров’я, «приходитиме до тями». «Можливо, будемо створювати громадську організацію для чіткої координації дій майданівців».
Чи вважає себе героєм? Ні. «Герої – це хлопці з Небесної сотні. А ми лише робили те, що мали зробити», – каже Василь. Хоча… Кожен, хто відстояв ті дні на Майдані, на вулицях Грушевського та Інститутській – герої. Їм, «озброєним» дерев’яними щитами і будівельними касками, під прицілами снайперів, вдалося повалити режим і змінити країну. Можливо, зараз, в вирі останніх подій ми не можемо ще до кінця усвідомити того, що сталося. Але діти і внуки усіх цих чоловіків-майданівців обов’язково пишатимуться своїми рідними.
Марія Кульчицька, МедіаДрогобиччина
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень