Секретар міської ради Геннадій Куцан подавав великі надії тим, хто прагне змін у Стебнику. Проте власна слабка воля і життєві обставини зламали його, і з великої надії Геннадій Федорович перетворився на велике розчарування.
Формально він очолив опозицію до Романа Калапача, коли міського голову позбавили повноважень. Депутати й тоді дивились на нього, як на мале пиво, але сподівались, що їм вдасться швидше знайти спільну мову з «ручним» Куцаном, ніж з Калапачем, який перестав на той час розуміти «табличку ділення».
Проте амбіції й непомірна жага до влади зіграли з Геннадієм Куцаном злий жарт. Хотів він цього чи ні, але збоку виглядало так, ніби він має намір стати «крутішим», ніж сам Калапач. Особливо це виявилось під час спроби рейдерського захоплення ринку, що й стало початком кінця кар’єри Геннадія Куцана.
Він ще намагався захистити інтереси громади в історії з меблевим магазином, але коли зрозумів, що судова справа по Калапачу гальмує, дав собі спокій. Тепер для нього важливішим стало врятувати власну «шкуру», ніж боротись за якусь химерну справедливість.
З поверненням мера всі душевні (і не тільки) сили Геннадія Куцана пішли на те, аби втриматись на посаді секретаря міської ради. Можна лише здогадуватись, через яке пекло принижень перед мером і депутатами йому довелося пройти, аби залишитись.
Зрештою, це справа самого Геннадія Федоровича, і кожний вибирає сам собі долю. Як на мене, перефразовуючи відомий вислів, він завжди почувався не своїм серед чужих і чужим серед своїх. І справа навіть не в тому, що народився на Житомирщині. У Стебнику чимало «зайд», які прислужилися місту й були сприйняті місцевими мешканцями. Просто і «свої», і «чужі» не сприймають зрадників і перекинчиків. А Геннадій Куцан таки зрадив – і виборців, які сподівалися, що він наведе лад у місті, і деяких однопартійців з «Нашої України», проти яких разом з однодумцями Романа Калапача розпочав справжню «війну». Оці однодумці мера теж не сприймають його як свого, а, принизивши й розтоптавши, використовують як хочуть. Серед нібито своїх він теж чужий, бо «Наша Україна» в Стебнику розколота, як ніколи, і однопартійці Геннадія Куцана вже й не пам’ятають, коли їх лідер за останні роки проводив щось подібне на зібрання цієї політичної сили.
Гидко дивитись, як зараз Геннадій Куцан в одній команді з тими, проти кого ще недавно виступав. Ці люди не змінились, як зрештою і Геннадій Федорович, який завжди умів маскуватись і видаватись добропорядним чоловіком. Немає нічого гіршого, коли сіренька людина доривається до влади і думає, що вхопила Бога за бороду. У випадку з Геннадієм Куцаном все би було весело, якби не стало так сумно, адже мова йде про особисту трагедію людини, яка мала шанс бути лідером. Геннадій Куцан не пройшов Божого випробування на совість і порядність – насамперед стосовно самого себе.
Мабуть, тепер смішно говорити, що колишній керівник одного зі стебницьких об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, який належним чином не зарекомендував себе і волею долі й обставин випадково став секретарем міської ради, може претендувати на крісло мера, хоча, мабуть, і балотуватиметься від «Нашої України» на цю посаду. По-людськи мені щиро шкода Геннадія Федоровича, але, на жаль, нічим не можу зарадити у його трагедії. Влада зіпсувала його – і від неї йому слід втікати якомога швидше і якнайдалі. Немає гарантії, але є сподівання, що тоді не вдасться розтратити до кінця людські й душевні якості…
Анатолій Власюк, газета «Воля громади»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень