Про цю жахливу трагедію, що сталася 29 листопада минулого року на залізничній зупинці у селі Бистриця на очах багатьох людей, можна було б уже й не згадувати. Бо болі в потерпілої родини, близьких та сільчан, що були її свідками, та більше того – мало не учасниками, потроху зникають, забуваються. І електропоїзди як ходили, так і ходять, і зупинка на цьому ж місці, і люди продовжують тупцювати по колії назустріч поїздам до цієї злощасної зупинки. Хіба троє осиротілих діточок зі сльозами на очах згадують про свою маму і бабусю та згорьований чоловік, якому так тяжко… Та повертаємося до цієї події, бо, здається, залізничники, а точніше відповідне керівництво, належних висновків з трагедії ще не зробило. Тому на сьогоднішній день тут зберігається потенційно небезпечна ситуація, що знову може обернутися трагедією.
То що, власне сталося? 29 листопада минулого року швидкий поїзд “Київ – Трускавець”, що йде біля восьмої години ранку через село, смертельно травмував двох жінок – маму і доньку. Обидві були інвалідами слуху і мови. Дочка залишила трьох неповнолітніх, але здорових донечок, сина та чоловіка з такими ж вадами здоров’я.
На перший погляд сталася ця трагедія випадково і з вини самих потерпілих. Саме так на другий день повідомили про цю трагедію деякі засоби електронної інформації. Зрозуміло, вони не були на місці події, а інформацію, а точніше дезінформацію, подали їм, очевидно, ті, хто або в цьому зацікавлений, або не хотів об’єктивно оцінити ситуацію, що існує на цій ділянці залізничної колії. Отже, чому ці жінки-інваліди з вадами слуху потрапили під поїзд? Випадково? Ні. Вони просто не зрозуміли, що то йде їм назустріч не електричка, а швидкий поїзд. Вони не розуміли слів і жестів людей, які стояли уже на посадочній платформі і кричали, махали руками, щоб ці зійшли з колії. А поїзд уже не міг загальмувати, і з великою швидкістю летів їм назустріч…
Так, не з їх вини це сталося, і не з вини машиністів поїзда, а через збіг об’єктивних і глупих обставин. Перш за все у цей день швидкий поїзд йшов не за графіком, а із запізненням. Саме в цей час люди уже йшли на зупинку, бо знають, що о 8.35 з цього ж напрямку підходить електричка “Самбір – Стрий”, яка зупиняється біля платформи, що розташована за 35-40 метрів від переходу з села. Цих сорок метрів треба перейти кожному: і старому і малому, і здоровому, й інвалідові, бо іншого доступу на посадочну платформу на зупинці “Новошичі”, що в селі Бистриця, немає. Тож, вважаючи, що це підходить електричка, ці люди спокійно вийшли на колію, по якій уже на великій швидкості йшов поїзд. Інші люди, які здогадалися, що це не електричка, буквально з під коліс вискакували на шкарп.
То хто ж винуватий у цій трагедії? І, скажемо, не першій, бо уже дві аварії з наїздом поїзда на людей на цьому місці сталися. І одна з них теж закінчилася трагічно – загинув молодий хлопець. Шукаючи винуватого, зайдемо в радянські часи, а то й раніше. Як розповідають старожили села Бистриця, а раніше воно називалося Пруси (на залізничних квитках ця зупинка ще до 60-х років минулого століття називалася “Новошичі-Пруси”) неподалік залізничного мосту через річку Бистриця з боку села, і це треба підкреслити, за часів Австрії і Польщі тут був гарно облаштований вокзал, залізнична каса і платформа для посадки пасажирів. Потурбувався про це пан Стшелєцкі, який мав маєток у Новошичах. Людям з Прус та Новошич не треба було переходити колію, бо посадка була з боку села, за винятком мешканців села Ортиничі, що знаходиться за два кілометри ліворуч від колії, якщо їхати в напрямку з Самбора на Дрогобич. Німецькі завойовники зруйнували цей вокзал, а радянські “визволителі” і не думали його поновлювати. Вони зробили простіше – перенесли зупинку ближче до села, як люди казали “біля Ладика” Але не подбали навіть про якусь посадочну платформу, то пасажири дерлися у вагони хто як міг – одних підсаджували, інші допомагали собі колінами, бо до першої сходинки вагона зі шкарпу було більше півметра. І якось обходилося без лиха.
На початку 70-х років цю зупинку знову переносять. Тепер її влаштували з лівого боку колії (як їхати в напрямку Дрогобича), і тільки тому, що тут звільнилися казарма, де перебували солдати, що охороняли міст. Гарнізон ліквідували, а в одному з приміщень казарми зробили невеличку почекальню і касу. Вони довго не проіснували, бо керівництво залізниці з розрахунку економії коштів ліквідувало усі каси, що діяли на таких малих зупинках. Дане приміщення віддали під житло, а пасажирів виставили під відкрите небо. А примітивна посадочна платформа залишилася на старому місці. З тих часів ніхто із залізничної служби техніки безпеки пасажирів не подбав про перенесення і належне влаштування посадочної платформи, яка мала б знаходитися з боку Бистриці і Новошич. Тому пасажири цих сіл дотепер йдуть до посадочної платформи по залізничній колії метрів 30-40, переступаючи по гнилих, а подекуди бетонованих шпалах. І тут хоч сядь, хоч плач – іншого виходу нема. Люди цих сіл постійно наражаються на небезпеку – поїзд може вдарити або в груди, або в спину. Отже, всі ці умови і далі створюють вкрай небезпечну ситуацію, яка, не дай Боже, може повторитися в будь-який день.
А її можна уникнути. І на це не треба великих матеріальних затрат. Просто перенести зупинку до переходу, що веде з села, розчистити шкарп і поставити посадочну платформу. Але не таку допотопну, як зараз. Бо діюча вся в дірах, з неї стирчить залізяччя. По ній небезпечно йти не те, що ввечері, але й вдень. Правда, на мене можуть обуритися люди з Ортинич, яким у випадку перенесення зупинки доведеться переходити колію. Я би не хотів цього, і тому вважав би за потрібне зробити невеликий підземний перехід попід шкарп. Гадаю, заради безпеки людського життя залізниця може знайти пару тисяч для такої реконструкції цієї зупинки. І навіть для влаштування хоч примітивної, під стріхою, почекальні для пасажирів.
Отже, вина за цю аварію, на нашу думку, лягає на колишню відповідну залізничну службу. Але і нинішня повинна відчути себе причетною до цих подій, бо ще нічого не зроблено для усунення наявних недоліків.
Андрій Говіщак, газета «Франкова криниця Підгір`я»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень