Проїхати з Дрогобича в Самбір і і водієві без капель «Валер’янки», сліз або «міцного» слівця вкрай важко. Дорога, яка сполучає два районних центри, знаходиться у вкрай жахливому стані… На реконструкцію дороги Т – 14 – 18 витратять майже 80 млн. грн.
Непогане покриття лише на «тещиному язику»
Отож, вирушаємо у віртуальну мандрівку. Дрогобич, вул.. Самбірська – ям нібито нема. До «Граніту»… Тут, хоч-не-хоч, та доводиться маневрувати. Далі – село Лішня. Дорога відремонтована. Усе найцікавіше починається згодом. Проїжджаємо Броницький ліс, повз меморіал пам’яті закатованим євреям. Ями зустрічаються часто. Проте, якщо знати, «де вони» і «які», можна їхати. Більшу стурбованість викликає сміття, що на узбіччях, адже саме цією дорогою везуться тверді побутові відходи на броницьке сміттєзвалище. І саме тут частина тих же ТПВ губиться…
Заїжджаємо в село Брониця Дрогобицького району – і… БАХ! – оце так яма! Якщо не знати про неї і завчасу не пригальмувати, ймовірність того, що після такої «зустрічі» доведеться рівняти диски-майже стовідсоткова. Далі – ще цікавіше. Між Броницею, Новошичами та Лужком -суцільний «бомбодром».- Не встигаєш набрати і 60 км швидкості, як доводиться гальмувати, об’їжджати, виїжджати на зустрічну смугу або на узбіччя… З полегшенням можна зітхнути за селом Лужок Дрогобицького р-ну (біля пам’ятника Тарасові Шевченку). На цій зигзагоподібній ділянці дороги, яку в народі називають або «серпантином», або ж «тещиним язиком», дорожнє покриття на загал непогане – ям майже нема, а якщо і є, то невеличкі.
Відтак виїжджаємо з Дрогобицького району і в’їжджаємо в Самбірський. Тут, між селами Велика Озимина і Мала Озимина, будьте готові побачити дорогу, яка на «дорогу» взагалі не схожа… Ями – до кольору – до вибору: великі, маленькі, глибокі, глибоченні, мілкі… Проїхати своєю смугою можна лише на швидкості 20 км./ год. Та й так, що вами хитатиме наче на кораблі, який потрапив у шторм… Якщо ж швидкість не збавити – можна і диски погнути, і амортизатори знищити, і вихлопну трубу залишити.
За Малою Озиминою ситуація дещо покращується. Проте і в Городищі, і в Сідому з ямами зустрічатись тики доведеться. Та й ділянки дороги тут аварійно-небезпечні. Менше проблем у селі Ралівка – дорожнє полотно полатане, нехай не по-європейськи, але відремонтоване. Тож, перенісши жахіття траси «Дрогобич-Самбір», з купою нервів, ви таки потрапите у славне місто Самбір…
Спасибі Євро
Мова про необхідність ремонту цього злощасного розбитого шляху велась давно. Ще в 2009 році влада Львівської області просила керівників країни включити до Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу реконструкцію дороги Т-14-18 Нижанковичі-Самбір-Дрогобич-Стрий, яка з’єднує автодорогу М-06 на ділянці від Стрия до Трускавця.
Проте тоді на тім і стихло. В народі подейкували, що аби туристи не їхали на Євро-2012 цією дорогою, митний перехід, що за Мостиськами, на час проведення футбольного чемпіонату взагалі закриють… Адже ж е прекрасна дорога через Шегині, на ремонт якої пішли сотні мільйонів гривень, тож хай нею і їздять. Проте сьогодні, виглядає на те, цей сценарій не реалізовуватимуть. На наше з вами велике щастя та на щастя тих водіїв, які щоденно змушені «вбивати» свої автівки та маршрутні автобуси на вище згаданому шляху, вже незабаром цю дорогу таки відремонтують. Поточний ремонт дороги Нижанковичі-Самбір-Дрогобич-Стрий (км 86+247 – км 107+925) проведе одеська фірма «Автомагістраль-Південь». На це із держбюджету піде майже 80 млн. грн. Як повідомляється у «Віснику державних закупівель», відповідна угода була підписана у грудні цього року.
Ложка дьогтю
Щоправда, якщо дорогу можна «купити» (тобто, відремонтувати, збудувати тощо), то культуру водіння не купиш за жодні гроші. Так, у Бориславі, на відремонтованій ділянці дороги по вул.. Шевченка різко зросла аварійність: спраглі до добрих доріг водії на хороших шляхах уявляють себе «Шумахерами», порушуючи правила дорожнього руху і всі можливі правила безпеки. Тож недарма в народі говорять: кожен має те, на що заслуговує. Відтак, якщо не буде культури водіння – не буде і добрих доріг. Вкласти кошти і зробити дорогу – діло нехитре. Та хто потім відповідатиме за те, що на узбіччі, як гриби після дощу, ростуть хрести? Тож, шановні колеги-водії, будьмо відповідальними.
Марія Кульчицька, газета “Вільне слово”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень