25-літній трускавчанин Іван Курій їздив на Євромайдан кілька разів, та відомий став після того, як пережив затримання на Грушевського, Лук’янівське СІЗО та звільнення під домашній арешт. Сьогодні всі, хто хоче поспілкуватися з Іваном – від міського голови до журналістів – навідують його дома, тому що на нього одягнули браслет стеження і до 20 березня він не має права нікуди вийти з квартири.
Сьогодні Іван Курій стежить за подіями на Майдані за телевізійними новинами, сумує за атмосферою справді народної революції та ні про що не шкодує. Насправді цей простий невисокий молодий чоловік, електрик за фахом, який закінчив Стебницьке професійне училище, вражає внутрішньою силою та зрілістю оцінок, суджень та аналізів.
Як і багато інших молодих і зрілих людей, Іван Курій відчув нестримний потяг їхати на Майдан після 30 листопада – жорстокого розгону мирного студентського волевиявлення. Мужчина, батько трирічного сина, відчув потребу сказати цій владі «Ні»: «Недопустимо, щоб дітей били за висловлювання своєї думки. Не хочу, щоб таке чекало мого сина в майбутньому!»
Як чоловік з військовим досвідом – у 2006-2007 роках військову службу проходив у протиповітряних військах в Києві, Іван на Майдані не блукає без діла, як багато хто, хто скаржиться, що там немає організатора, бардак. Іван Курій записується в самооборону Майдана, спершу в 114, а потім в першу сотню. Здійснює чергування, охороняє барикади. А ще багато спілкується з людьми, думає, аналізує. Іван не перебуває в жодній партії і доволі об’єктивно оцінює події:
– Ми всі винні у тому, що зараз відбувається в Києві і Україні. Це ми зробили владу такою своєю байдужістю. Пенсіонери, які продавалися на гроші і молодь, яка не ходила на вибори – мовляв, навіщо мені це, що мій голос вирішує? От і допустили до такого. Тому сьогодні ми самі маємо це змінити. Це справді народний Майдан, не за одного політика, як у 2004 році. На політиків надіятися нема чого. Опозиція в парламенті в меншості і справді не висунула єдиного лідера.
З настроїв на Майдані Іван розповідає, що люди хочуть Президента, який об’єднав би країну, не допустив розколу на Схід і Захід. В такій якості розглядають кандидатури Віталія Кличка і Петра Порошенка. Та поки що політики не пропонують нічого конкретного, на кожному віче говорять одне й те саме. Втомлені цією розгубленістю політиків люди самі змінюють хід подій 19 січня – протистояння загострюється. На Грушевського розпочинаються сутички активістів з силовиками.
20 січня після чергування на Майдані в десятій годині зранку Іван Курій вирушив на вулицю Грушевського оцінити ситуацію. Без зайвих прикрас розповідає, що два беркутівця накинулися на нього біля біотуалету перед стадіоном на Лобановського. Скрутили, возили пів години по Києву, зрештою привезли в Дарницький райвідділ міліції. Відібрали два мобільні телефони, дві доби тримали зовсім голодним. Засоби психологічного тиску каральної системи не змінилися з часів Солженіцина:
«Арест!! Сказать ли, что это перелом всей вашей жизни? Что это прямой удар молнии в вас? Что это невмещаемое духовное сотрясение, с которым не каждый может освоится и часто сползает в безумие?
Вселенная имеет столько центров, сколько в ней живых существ. Каждый из нас – центр вселенной и мироздание раскалывается, когда вам шипят: “Вы арестованы!”
Если уж вы арестованы – то разве еще что-нибудь устояло в этом землетрясении?
Арест – это мгновенный разительный переброс, перекид, перепласт из одного состояния в другое. Вот что такое арест: это ослепляющая вспышка и удар, от которых настоящее разом сдвигается в прошедшее, а невозможное становится полноправным настоящим.
И всё. И ничего больше вы не способны усвоить ни в первый час, ни в первые даже сутки.
Еще померцает вам в вашем отчаянии цирковая игрушечная луна: “Это ошибка! Разберутся!”
Трускавчанин Іван Курій все це пережив. Побував сам на сам з каральною системою. Не мав жодної змоги повідомити про себе рідним та друзям. Зізнається, що в ув’язненні найстрашніші думки, що тебе забули, що тебе не знайдуть уже в цих стінах, що от так тихо і сіро закінчиться і твій Майдан, і все.
На першому суді прокурор без жодних доказів висуває Івану Курію звинувачення, що він і ще троє хлопців власне організатори масових заворушень на Грушевського зібрали п’ять тисяч людей, і вимагає для юнаків покарання від 8 до 15 років ув’язнення. Та хлопцю дають 60 днів тримання під вартою. Державний адвокат Івана подав апеляцію.
В цей час в Трускавці на сполох забила сестра Оксана. Мамі, яка на заробітках в Іспанії, навіть нічого не казала, щоб не турбувати. Батько в Івана та Оксани помер влітку 2013 року, тож Оксана відчувала, що крім неї нікому витягувати брата з біди. 21 січня вона звернулася в міську раду, що брат не виходить на зв’язок. 22 січня пішли в міліцію подавати його в розшук та там повідомили, що Іван заарештований. Оксана звертається до організації «Майдан SOS». На заклик допомогти відгукується багато людей, адвокати, які безкоштовно беруться визволяти юнака з тюрми. Українці на війні свого не кинули. Оксана їде в Київ, їй показують СІЗО, де утримують брата. Та до нього нікого не пускають, навіть адвокатів. Далі тиснуть невідомістю та від’єднаністю від світу. В камери, розповідає Іван, майданівців разом не садили, розкидували. Два рази лише виводили на прогулянку по годині.
І ось нарешті 30 січня Апеляційний суд відпускає Івана Курія під домашній арешт. Тому, хто не пережив, важко передати емоції зустрічі з сестрою, друзями в суді, звільнення, хоч і неповного.
До 20 березня Іван буквально прив’язаний додому, та впевнений що ще встигне на Майдан, і все буде добре: «Люди так просто не розійдуться. Вони самоорганізовуються і готові стояти до перемоги!»
Іра Циган, газета «Франкова криниця Підгір`я»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень