Минуло вже два роки, відколи у Трускавці змінилася влада і ми змушені терпіти цей допуст Божий, знаний як «чесна влада – заможна громада». Про це не писав хіба що лінивий, бо заможності нам не додалося, як і якоїсь особливої чесності більше не стало. Зате прийшло чітке та ясне усвідомлення того факту, що Трускавець втратив господаря.
У всі часи правителів нагороджували епітетами. В Київській Русі були князі Святослав Завойовник, Володимир Великий (або Володимир Ясне Сонечко), Ярослав Мудрий. З глибини віків до нас прийшли відомості про різноманітні епітети єгипетських фараонів, іудейських царів, римських імператорів, французьких королів, а також правителів нижчого рангу як то герцогів, графів, баронів. У наші часи президенти та інші керівники держав теж інколи отримують епітети – для прикладу, італійський прем’єр Сильвіо Берлусконі свого часу назвав Президента США Барака Обаму «загорілим». В Україні багато епітетів отримував міністр Табачник, окремі губернатори та депутати, а міського голову Києва Леоніда Черновецького навіть в офіційних виданнях називали «космонавтом».
У Трускавці якось так повелося, що міських голів називають по-люблячому «тато» (або ж «татко»). Так називали Болеслава Петровського, так говорили про Богдана Матолича і про Лева Грицака. До речі, Лева Ярославовича, якого громада абсолютною більшістю обирала міським головою в 2002 і в 2006 роках, ще називали «добрим господарем». І тільки нинішнього мера Руслана Козира язик не повертається назвати ні «татом», ні «господарем». Бо хижо прагматичне ставлення до громади аж ніяк не виглядає на батьківське, а про безгосподарність ми поговоримо в цій статті.
Отже, погляньмо, до чого догосподарювалася трускавецька влада за останні два роки. Від цих фактів можна отримати серцевий удар, або ж посивіти – навіть не віриться, що місто-сад перетворює в руїну не окупаційна влада, не якісь міфічні шпигуни чи шкідники, а обраний двома тисячами виборців мер, який мав стати для громади батьком, а насправді став деспотом.
Розвал комуналки
Спеціально доведене до банкрутства комунальне підприємство «Наше місто». Робилося це руками ставлеників пана Козира, які виконали відведену їм роль на посту гендиректора підприємства, за що отримали інші посади в мерії. Внаслідок збільшення керівного штату (бо ж замість одного начальника появилося аж три, причому в кожного є заступники, особиста секретарка, юридична служба і т. д.) відбулося роздуття управлінського апарату. З точки зору мера це могло бути необхідним, щоб взяти під свій контроль дві депутатські фракції. З точки зору громади це просто знущання, яке проявилося у зростанні тарифів без належного виконання робіт та без покращення якості обслуговування.
Халатне ставлення до майна громади
У доброго господаря має бути всюди лад. У поганого ж завжди знайдуться причини пояснити, чому в хаті чи на обійсті безлад. Два роки «козирна» команда шукає пояснень, чому їй не вдається покращити життя трускавчан, чому місто-курорт замість розвиватися занепадає. Прикладів безгосподарності можна наводити багато, та найбільш кричущі – руйнація нового добротного приміщення, де знаходився адмінкорпус «Нашого міста». Будівля на Стебницькій, 100 перебуває просто в жахливому катастрофічному стані. Приміщення колишньої дитячої лікарні ніби хочуть передати під реконструкцію з метою будівництва там житла, та цілком можливо, що вільних площ в лікарні ставатиме щораз більше в зв’язку з нездатністю захистити економічні інтереси міста трускавецькою владою. Можемо втратити лікарню (стаціонар) так само, як втратили швидку допомогу – вона вийшла з підпорядкування головного лікаря лікарні. Німим свідком безгосподарності мера є і водопровідні та каналізаційні труби, які були закуплені в останній рік каденції Лева Грицака для продовження реконструкції системи водозабезпечення міста. Вони лежать біля одного з будинків на вулиці Стебницькій і наче волають: «Доки нам ще тут знаходитися?». Загрузло і питання з питним озером, так само «заморожено» будівництво насосної станції третього підйому. Хоча все ж варто зауважити, що за свій бізнес пан Козир дбає – обороти фірми «Арко» зросли в зв’язку з примусовим відключенням ряду будинків від централізованого опалення та активної пропаганди встановлення автономного опалення. Місто заплатило фірмі гроші і за нещодавно встановлену дорогу ілюмінацію в парку. Так що для себе мер господар, а для міста аж ніяк.
Регрес замість прогресу
Те, як «змінилося» місто, мешканці мають можливість бачити хоча б на такому факті. На стебницькому кільці знаходиться транспортна розв’язка, в центрі кільця за часів Лева Грицака було встановлено світловий фонтан. Окраса міста, адже цей мікрорайон в нічний час стає своєрідним центром – їдуть машини зі Стебника, Дрогобича, на Борислав, неподалік є розважальний центр «Міленіум», кілька ресторанів. Та й із помешкань приємно було помилуватися різнокольоровими барвами світлового фонтану. Але оскільки фонтан «поставив Грицак», то тепер йому «не положено» світити. Нема чим оплачувати електроенергію? Чи, може, просто заздрість з’їдає душу, що сам нічого не залишиш місту? Невідомо. Втім, освітлення вулиць за нової влади теж чомусь почало кульгати, а про те, які розваги пропонує трускавчанам відділ культури на важливі для міста та держави дати, краще промовчати.
Чужі гроші не рахуємо?
Руслан Козир отримав булаву з рук Лева Грицака, а разом з нею і відремонтовані дороги (абсолютна більшість) та міжбудинкові проїзди. Невідремонтованими були тільки кілька вулиць – Данилишиних, Річки, Воробкевича, Бориславська. І якщо вулиці Бориславську та Данилишиних вдалося довести до ладу коштом обласного та державного бюджету, то вулиця Воробкевича і далі залишається ганьбою для Трускавця. Як і стан центральної вулиці Шевченка. В той же час варто зауважити, що держава в 2011 році на ремонт трускавецьких доріг в рамках підготовки до Євро-2012 виділила понад 17 мільйонів гривень. Де ці гроші? Їх «освоїли» на ремонт Суховоля, Городище, Дрогобицької, Героїв УПА, тобто тих вулиць, які фактично були в ідеальному стані. Хіба це не безгосподарність?
Ставлення до бізнесу
Ділові люди є прикладами доброго господаря. Принаймні так мало б бути. У передвиборчій гонці 2010 року ідеологи Козира втовкмачували людям що повинен до влади прийти не головний лікар (малися на увазі Лев Грицак та Євген Юник), не службовець (напевно, мова йшла про Богдана Матолича), а господарник, місцевий. В результаті головою став уродженець Трускавця, який має серйозний бізнес. Але чи легше стало від цього підприємцям міста? У податковому плані, відносно покращення ситуації зі збутом продукції чи в плані надання послуг? Гадаємо, що підприємці ще скажуть своє слово. Успіх одного підприємця обернувся для багатьох людей бізнесу катастрофою. Про це свідчать статистичні дані. У Трускавці триває переділ впливу, коли одних осіб вперто намагаються виштовхати з їхньої ніші, і з цією метою їм чинять всілякі перепони, натомість інші отримують безпідставні привілеї. І ситуація в курортному парку є досить показовою.
Залучення інвестицій
Нова команда одразу взяла курс на боротьбу за грантові кошти, за залучення коштів з обласного та державного бюджетів, декларувала, що курорт розквітне, наче маків цвіт. Насправді ж цвіт є, але це цвітіння плісняви. Досить лише порівняти бюджет Трускавця 2006-2007 років і бюджети 2011-2012, не кажучи вже про бюджет-2013. Де результати поїздок чиновників до Польщі та інших країн? Що дали зустрічі з іноземними бізнесменами? Які кошти з області вдалося залучити і для чого? Якщо влада звітує про декілька тисяч виділених гривень для екологічних цілей чи для реконструкції систем опалення, то смішно навіть згадувати такі «здобутки». І якщо в 2010-2011 роках в місто ще були інвестиції від ЗАТ «Трускавецькурорт», ТзОВ «Альфа-Плюс», якщо місто трималося на плаву по інерції з добрих часів Лева Грицака, то страшно подумати, що нас чекає в найближчі два-три роки. Як сказав один депутат на сесії Трускавецької міської ради, опускаємося до рівня селища чи навіть села.
Курорт державного значення?
Метою Трускавця є отримання статусу курорту державного значення. Попередня влада нічого не робила, а ми зробимо. Такі месиджі козирна команда слала громаді. Була надія, що цьому сприятиме якимось чином і Євро-2012. Але Євро проминуло і нас повністю оминуло, стадіону так Трускавець і не дочекався, а документи для отримання статусу курорту державного значення міськвиконком під проводом Козира зібрати не спромігся. Розпорядження Львівської ОДА, яка хотіла нам допомогти, не виконано. Отже, сусідня Східниця має значно більші шанси, ніж Трускавець, отримати цей статус. Втім, не виключено, що в трускавецькій мерії цей процес свідомо блокують з меркантильних інтересів.
Недбалість стосовно пам’яток мистецтва та пам’ятників у місті
Ситуація із актом вандалізму 20 серпня 2012 року показала, як же влада Трускавця «турбується» про пам’ятки та пам’ятники. До речі, за часів Руслана Козира перед скиненням погруддя Франка відбулися ще й такі акти вандалізму як демонтаж пальців рук на скульптурній композиції «Юзя», пошкодження фрагменту обличчя на пам’ятнику Роману Різняку-Макомацькому, демонтаж рук Мавки та Лукаша у славнозвісній композиції на території парку. На всі ці неподобства влада реагувала так, ніби нічого страшного не сталося. Після скинення з постаменту погруддя Франка чиновники одразу ж почали запевняти, що погруддя ніде не числиться, що не має жодної значимості чи цінності – ні культурної, ні скульптурної. І тільки втручання преси та обурення громадськості змінили ситуацію. Зараз влада активно просуває ідею встановлення нового пам’ятника Франка, який чомусь повинен бути ділом рук панів зі Львова Самотоса та Каменщика. Трускавецька громада вже має на своїй території пам’ятник Бандері, тож навряд чи захоче ще одного такого «шедевру». Втім, самими пам’ятниками недбала позиція влади не обмежується – варто глянути на ті «шедеври» архітектури, зокрема і малі архітектурні форми, які заполонили місто за часів пана Козира і все стає зрозуміло. А обличчям «митецьких уподобань» влади є хоча б двері на корпусі № 2 Трускавецької міської ради.
«Сварлива баба»
Влада, у тому числі місцева, повинна викликати повагу до себе і адекватно реагувати на критику, тим більше, якщо ця критика є справедливою. Але реакція представників влади на критичні зауваження є чомусь екзальтованою та істеричною. Для прикладу, скаржаться мешканці, що в «Голосі ради» написана явна брехня, що нібито в такому-то будинку на такій-то вулиці почищені підвали. А у відповідь від посадових осіб чують грубіянство, що не може такого бути, бо ж є акти виконаних робіт. «Шановна пані, та ви прийдіть та подивіться самі, що твориться у нашому підвалі», – кажуть мешканці одній чиновниці. І отримують за це ярлики «грицаківців». Не краще і з прийомами міського голови. Замість отримувати вичерпну відповідь, сприяння чи хоча б розуміння, мешканці найчастіше виходять розчаровані, бо чують на свою адресу якісь дивні звинувачення чи запитання типу «а чи працює ваш син, а де, а чому?», або ж їх посилають вирішувати свої питання до суду, до прокуратури, до приватних підприємств тощо. І хоча термін «сварлива баба» вживаємо тут суто у переносному значенні, та складається враження, що саме багатослів’ям та розмитістю трускавецькі владці намагаються приховати ту безпорадність у вирішенні завдань, поставлених перед ними. Адже важко займати посади та виконувати справно свої функції, не будучи професіоналами та часто не маючи не те що досвіду, а навіть елементарного поняття, чим треба зайнятися. Як це маємо зі створеним управлінням розвитку курорту.
Жити стало краще, жити стало веселіше?
За 2010-2012 роки, коли у Трускавці «править бал» новий мер, абсолютна більшість мешканців втратили не лише можливість, а й надію вирішити свої проблеми. Проблеми з житлом, проблеми працевлаштування, проблеми нужденного животіння, проблеми найнижчої в області і однієї з найнижчих в Україні заробітної плати. Безгосподарність Руслана Козира є однобокою. Якщо попередні керманичі міста-курорту вміли заробляти гроші і для себе, і для міста, вміли вирішувати проблеми і свої особисті, і трускавчан, то зараз маємо гру в одні ворота. Мер проти трускавчан, влада проти громади. Постійне підвищення тарифів, намагання прибрати до рук успішні бізнес-проекти, неоднакове ставлення до всіх суб’єктів господарювання, вишукування ворогів в усіх напрямках – від органів державної влади та казначейства до окремих політичних партій та господарюючих структур; все це підводить жирну риску під висновком: «ТАКИЙ МІСЬКИЙ ГОЛОВА – ЗЛО ДЛЯ ТРУСКАВЦЯ». І що скажете робити далі, коли у Трускавці немає господаря? Мовчати? Хай задумаються над цією складною ситуацією ті, хто допустив це зло в Трускавець.
Читач може нам заперечити і сказати, що Трускавець виглядає досить пристойно на фоні сусідніх міст. Дійсно, погоджуємося з цим. Але порівнювати варто з тим, що було. А господарювали попередники Руслана Козира значно краще, бо думали не тільки про себе, а і про громаду. Нинішній мер, напевно, мислить так: «Якщо громада заможна, то хай сама собі дає раду». І поступає як Людовік XV, тобто за принципом «Після нас хоч потоп».
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень