Трускавець вшановує добровольців

Леонід Федевич, Роман Гарасим`як, Василь Шимко, Володимир Мельник, Ігор Яворський, Анатолій Мельник, Юрій Конченко, Руслан Щерба, Богдан Гальчишак, Святослав Матківський, Іван Курій, Роман Буртовий, Вадим Печніков та десятки інших наших земляків сьогодні мають свято. Бо сьогодні – День українського добровольця. Урочисті заходи з нагоди цієї дати пройшли в Народному домі Трускавця за участі міського голови і самих добровольців.

Хто вони, добровольці? Що змусило їх відкласти всі справи, взяти в руки зброю і піти в далечінь, на Схід? Напівголими і напівголодними вони то мерзли і щулилися від лютих морозів та пекучих вітрів, то умлівали на страшній спеці. Вони заклали фундамент сучасної української армії, котра в 2014 виявилася зовсім не готовою воювати, була деморалізованою, розкраденою, зрадженою своїми генералами.

Пройшло чотири роки. Чотири важкі і непрості роки. Багато з добровольців відійшло в засвіти – хто на війні, хто в шпиталях від хворіб, хто за інших обставин. Ті, що залишилися, дивляться на те, що відбувається в країні – і наверху, в столиці, і на місцях. І часто не знають якими словами це назвати.

Коли в 2015 році близько десяти депутатам Трускавецької міської ради вручили повістки, вони знайшли як «відмазатися». Хто хворий, хто раптом опікується невідомо ким. Здавалося б, все, крапка, не хочеш захищати країну – не йди у владу. Так ні, пішли. І пройшли. Люди проголосували за них. А за тих, хто воював, дивився у вічі смерті, захищаючи тили, захищаючи Україну – за тих не проголосували. Не стали депутатами Вадим Печніков, Роман Гарасим`як, Леонід Федевич, Микола Пилипів, Роман Буртовий та інші хлопці-АТОвці. Винятком став хіба воїн АТО Василь Тимчишак. А ті, що відмазалися, стали депутатами. І тепер корчать з себе героїв, «рішаючи» кому давати землю, кому ні, кому продовжувати договори оренди, а кому ні.

Міський голова Андрій Кульчинський вручив добровольцям відзнаки. Значної частини адресатів нагород в залі не було – хто на передовій, хто на заробітках за кордоном, бо рідна ненька-Україна не пропонує достойної зарплатні, щоб прогодувати сім`ю. Самі АТОвці теж вручили подяки чиновникам і запевнили мера, що підтримуватимуть його в боротьбі з корупцією, свавіллям, неправдою. Згадали про проблеми АТОвців-інвалідів, згадали Дебальцеве, Авдіївку, аеропорти. Під сумну мелодію «Плине кача по Тисині» пом`янули своїх побратимів. Таких як Ігор Дідач, Артур Гулик та десятки інших наших краян, що віддали своє життя. Не вимагаючи нічого взамін. Добровільно. Бо добровольці.

А тим часом паломництво на два тижні чи місяць на Схід триває. Щоб отримати статус учасника бойових дій. Спритні ділки тверезо розраховують як цим можна скористатися, інші на показ дарують вкрадене, щоб засвітитися яко волонтер, треті всюди показуються виключно у військовій формі, а четверті збирають гроші буцімто на АТО, а в той час справжні волонтери не можуть місяцями розплатитися за придбаний в борг далекомір. Отаке воно, наше сьогодення.

Мені стало соромно, коли під час виступу на сцені один з добровольців вклонився залові. Ні, не вони мають кланятися нам. Це ми, тилові щурі, маємо низько-низько вклонитися їм, добровольцям. Низько-низько, бо вони того варті. Як варті бути мерами, депутатами, керівниками районів та областей.

Але люди в нас цього не розуміють. Не розуміють, що слово «доброволець» походить від «добра воля». Ці люди вчиняли б жорстко, але правдиво. Тому вони небезпечні для системи, тому їх намагаються роз`єднати, зіштовхнути лобами, дискредитувати, зробити буцімто небезпечними.

Будьмо мудрими, як пише в Євангелії… Хто має вуха, нехай слухає…

Володимир Ключак