Іван Франко, Вічний Революціонер, Великий Каменяр. Слава про нашого земляка лине не тільки Україною, а й по всьому світі. Поет, письменник, публіцист, невтомний збирач фольклору, політичний та громадський діяч, Іван Франко випередив свою епоху. Дрогобиччина пишається своїм сином. На честь Франка названі Львівський та Дрогобицький університети, місто Станіславів було перейменоване в Івано-Франківськ, кілька сіл носять назву Франка. В нашому краї є газета «Франкова криниця Підгір’я», радіо «Франкова Земля», проходять різні фестивалі як от хоча б нещодавній «ФранкоФест».
Пам’ятники Іванові Франкові є в багатьох містах України та світу, а в нашому краї з особливим трепетом вшановують земляка з Нагуєвич. Та от видно став комусь впоперек горла Франко у Трускавці, бо тут додумалися … демонтувати пам’ятник Великому Каменяреві. Погруддя, котре знаходилося в тихій та затишній місцині, на перехресті вулиць Бандери та Франка (що теж досить символічно), не сподобалося міській владі. 
Офіційний сайт трускавецької мерії поінформував мешканців міста, що «бюст Івана Франка … не відповідає ні естетичним, ні містобудівним нормам. Крім того він вже зазнав руйнації, оскільки не був виготовлений з природних матеріалів». Всі роки відповідав містобудівним та естетичним нормам, аж тут раптом перестав відповідати.
І одразу, мов ножем у серце: «Тож на засіданні містобудівної ради Трускавця скульптор Іван Самотос та архітектор Василь Каменщик представили макет нової скульптури Каменяра в повен зріст і пропозицію щодо його розміщення на розі вулиць Т. Шевченка і С. Бандери між музеєм М. Біласа та екскурсійним бюро. В результаті широкого обговорення вирішено проект взяти за основу. Доопрацювати згідно внесених зауважень і представити на розгляд художньої ради керамічно-скульптурної фабрики».
Здавалося б, ну що ж, один пам’ятник знесуть, інший поставлять, може воно й на краще. Але так може здаватися тільки тому, хто не знає всіх деталей цієї історії. Бо є кілька моментів, які і послугували причинами того, що Великий Каменяр, який називав Трускавець «золотодайною Колхідою на благословенному Богом Підгір’ї», став небажаною особою в Трускавці, персоною нон ґрата для трускавецької влади.
Причина перша – теперішній пам’ятник знаходиться на дуже привабливій території, фактично поблизу центру міста, поза межами першої санітарної зони, на перехресті шляхів відпочивальників, котрі йдуть до бювету чи до центру міста з «Карпат», «Перлини Прикарпаття», «Шахтаря», військового санаторію, «Проліску» та інших оздоровниць. Кільканадцять якщо не кількадесят соток землі – це реальна можливість для когось вибудувати тут ще один готель, якийсь магазинчик, салон чи інший об’єкт. Влада посприяє, як посприяла вона обласному депутату Петру Іванишину з об’єктом незаконної забудови біля питного озера. А хто завадить цьому? Один тільки Франко заважає. От і вирішили Вічного Революціонера тишком-нишком усунути з цього місця, цинічно дописавши «в результаті широкого обговорення».
Причина друга – потрібно дати заробити тим, хто підтримував Руслана Козира на попередніх виборах. Скульптор Іван Самотос та архітектор Василь Каменщик зі Львова вже «прославилися» своїм пам’ятником Бандері біля «Злати» у Трускавці. Скульптура без ніг, замість обіцяного червоно-чорного прапора як фону пам’ятника маємо якийсь бруднувато-коричневий колір як символ фашизму. Політтехнологи із Санкт-Петербурга постаралися зробити все, щоб відбити любов до Бандери і треба зазначити, їм це частково вдалося. Бо кожен, хто проходить повз так званий «пам’ятник» Великому Провіднику ОУН, мимоволі починає критикувати цю потвору, цей покруч з непропорційно великою рукою та малою головою, цю істоту, котра наче вросла в постамент або ж просто стоїть на колінах перед санаторієм СБУ. Тому намагання дати заробити заїжджим «митцям» на спорудженні подібних «пам’ятників у повний ріст» є звичайнісінькою примхою мера та ігноруванням громадської думки.
Причина третя – вибори. В 2010 році пан Козир своє «велике діло» у Трускавці зробив – поставив пам’ятник Бандері. І наче загіпнотизував людей, котрі не побачили ні розмитості його передвиборчої програми, ні небезпеки, яка прийшла в місто з приходом цього варяга. Те, що почало творитися в Трускавці після 2010 року, включно з невмінням захистити інтереси громади та намаганням всі видатки перекласти на плечі соціально незахищених мешканців, показало, що рейтинги пана Козира сильно пішли донизу. Тож щоб їх хоч трішки припідняти, в команді мера вирішили знову взятися за «добре» діло, тим разом із пам’ятником Франку.
Але цього разу громада мусить твердо сказати своє рішуче «НІ!» експериментам над нашим Поетом. Творення недолугих безногих покручів, перенесення Франка з метою захоплення привабливої для когось земельної ділянки не повинно пройти непоміченим, як проходять інші рішення трускавецької влади. Як казали іспанці, но пасаран! Не допустимо глуму над Франком! До речі, у Трускавці є два пам’ятники Тарасові Шевченку, то чому не може бути два пам’ятники Франку? Чому б не спорудити парний пам’ятник Іванові Франкові та Уляні Кравченко, що свого часу пропонував відомий дослідник історії нашого міста Іван Скибак? Врешті-решт, хай ставить пан Козир зі своїми франкмасонами ще один пам’ятник Франку, але хай не рушить цього старого. Геть руки від Франка!
Та влада не любить дослухатися до тверезих думок. Те, що прийшло з Петербурга, обговоренню не підлягає!
А найгірше в цій історії те, що пан Козир декларував себе як знавця та шанувальника Франка, кидаючи то в лад, то невпопад фразами з його творів у різних привітаннях та різних своїх «виступах». Та коли можна отримати прибуток, Франко виявився зайвим або й шкідливим, тому й вирішили його «в результаті широкого обговорення» відсунути на задній план, або ж просто викинути. Бо, бачите, пам’ятник-погруддя їм не подобається. Насправді ж, погруддя в досить хорошому стані, потрібно тільки шанувати Франка не словом, а ділом і вряди-годи покласти до підніжжя Великого Каменяра букет квітів від влади «золотодайної Колхіди».
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень