Кожне місто – це окремий закапелок, в якому бурлить своє культурне та мовне життя, народжуються свої особливості та традиції.
Нині ми коротко поговоримо про мовні цікавинки (слова та фрази), що колись були та нині є притаманні місту Дрогобичу, де до війни на вулицях та ярмарках лунав так званий балак.
Балак – у вузькому контексті, це говірка, що сформувалася за австрійських та польських часів у Дрогобичі та в його околицях в результаті змішання (взаємодії) української (зокрема бойківської говірки) та польської мови, а також німецької та єврейської лексики. У широкому розумінні балак тлумачать як діалект польської мови міст та містечок Галичини.
“Прошаркова говірка” передвоєнного Дрогобича була віддалено подібна до львівської ґвари. Натомість, Львівська ґвара себе зберегла та закріпила завдяки львівській субкультурі батярів, які культивують ґвару у поезії, піснях, навіть у меню кав’ярень, що є збереженим понині, як особливість для туристичної привабливості.
Про балак в Дрогобичі відсутні фахові окремі напрацювання. Як культурне явище міста згадується польським дослідником Сузанною Василевською-Ліпке, перекладачем Наталею Римською, діаспорним журналістом Анджеєм Хцюком, що вклав цей говір у свої твори, як виразник регіональної окремішності, яка починається з отчого дому – Дрогобича.
Оформився балак під дією мовної регіональної традиції, яка існувала на той момент в Галицькому краї, у 2-й пол. ХІХ – поч. ХХ ст. І у своїй початковій сукупності проіснував до часу ІІ Світової війни та досі існує в діаспорному середовищі.
Визначення балаку із його проілюстрованими зразками знаходимо у двох розповідях про Велике Князівство Балаку дрогобичанина Анджея Хцюка. Для якого балак, на перший погляд, є спогадом і традицією, яка єднала міжнаціональне місто та спільний край в його визначених межах, які згодом були стерті лихоліттями війни та розділені кордонами.
Загалом, Хцюк про балак писав так: «Таж вони розмовляли в балаку … бо тоді могло не бути горілки, залізниць, бульби, або ж по-польськи картофлі, але балак був, бо балак є безсмертний і одвічний… Істотно, не можна собі уявити, аби на тих землях хто-небудь і коли-небудь міг інакше говорити ніж в балаку, мусіли пом`якшувати «l» і говорити «si» замість «się», а також уживати «ta» чи «wewogóli».
У Дрогобичі балак вживався у каламбурах, проклинаннях, піснях, у фривольних анекдотах, у торгівлі на ярмарках тощо. Загалом, дрогобицький балак можна розглядати скоріше, як набір сталих “слів”, які в тій чи ішій формі побутують і сьогодні.
В певних моментах балак, як “манера” вживання “своїх” слів, ще в такій-сякій формі присутній у житті сучасного Дрогобича. І як нинішнє, так і вчорашнє покоління дрогобичан цей список поповнюють своїми новими словесними витворами. Дещо з того запозичене у Львові та прийшле з Турківщини та Самбіршини, а дещо складене у “власній локальній традиції”. Наприклад, зустрічаємо сьогодні такі слова/фрази як: мати зашпин (мати шпака), стринька (місце, схованка), лапати шмату (впасти), здихи (вживається мешканцями Дрогобича та Трускавця щодо трускавецьких (пенсіонерів/доходяг) відпочиваючих), калапуцькало (жарг., озн. 1) чоловічий статевий орган, 2) той, хто не дотримується обіцянок), нафалататися (наїстися), натовктися (озн. 1) наїстися, 2) набігатися (щодо дітей), ковбасити (тут є чимало визначень, одне з них – пити або бути в запої), слимак (поцілунок; слимачитися або ганяти слимак – цілуватися), кеба впала? (зварював, здурів, збожеволів), підпирати комин (довго чекати), дев’ятипудово (безсумніву, точно), прив’язати кнурика (піти відлити до дерева, піти до вітру), йти на Стрийську (в середовищі студентів ДДПУ означ. йти до (університетської) бібліотеки), мерцабло (люстерко), гайзичка (1) нервова плаксійка, 2) цокотлива дівчина, 3) той, хто нарікає і не може визначитися з подальшими справами), цизолики (ймовірно видозмінено від слова цизорик – перочинний ножик) або цимблики (маленькі непосидючі (гіперактивні) діти), цимблики на бамбетлю (чекай гостей), шваби – таргани, ґéмбели – губи, вуста та ін. До речі, що цікаво, то на відміну від львівського “філіжанка кави”, у Дрогобичі вряди-годи доводилося тричі зустрічати і свій відповідник – збанятко кави. Але тут було в значенні – ячмінна кава з молоком.
Умовно, на основі слів та фраз, які вживали і вживають у Дрогобичі від кін. XIX – поч. ХХІ ст. можна сформувати цілий невеликий словничок. До якого увійдуть близько 700-800 “цікавих” слів та фраз.
Словник (деяких) слів та фраз міжвоєнного Дрогобича
(Від кінця ХІХ ст. до ІІ світової війни у Дрогобичі побутували ціла низка слів та фраз в балаку, чимало з них були поширені не тільки у Дрогобичі, а й в інших міcтах Галичини)
Авантура – скандал, сварка
Авсґерехнет – якраз, саме
Акурат – якраз
Анцуґ – чоловічий костюм
Байґель – різновид хліба із заварного тіста, що має форму великого бублика
Бальон – м’яч, іти на бальон – йти на футбол (копанка)
Бамбетель – дерев’яний диван
Баська – розквітла верба
Батяр – шибеник, розбишака, кримінальник
Бельфер – учитель (жарг.)
Бздура – дурниця, нісенітниця
Біня – дівчина
Бляха (зневажливе) – полісмен
Болотослав – зневажлива назва міста Борислав
Босня – передлішнянські поля у Дрогобичі недалеко від вул.Побук. Ця назва походить від прізвиська відставного вояка австрійської армії, селянина Босні, який воював у Боснії і часто про неї розповідав. За це його і прозвали Босня. Невдовзі назва перейшла і на місце, де він мешкав.
Брадрура – духовка
Брамкар – воротар
Буда – школа (жарг.)
Бунда – тепле, сукняне пальто, підбите хутром (ін. назва футро)
Варцаба – підвіконня
Вевоґулі – взагалі, цілком
Великий Борислав – так називали у Дрогобичі місто Борислав, який був об’єднаний із навколишніми поселеннями. Проти того об’єднання у Дрогобичі влаштовувалися навіть акції. Дрогобицькі активісти у Великому Бориславі вбачали загрозу для міста Дрогобича, як адміністративного центру. Між рядків читалося ще й інше – єдиним містом на Дрогобиччині є і мав бути лише Дрогобич.
Висмитрати – висмикнути, відібрати
Ви’ченджувати – 1) позичати; 2) виторгувати
Вишафіруватися – елегантно вдягатися
Вікно (шиба, баня) – шахта/криниця для видобування сировиці (соляної ропи)
Вікт – харчування
Віц – жарт, анекдот
Ворочити – обертати (сіно)
Габік – капелюх
Ганделеси – мандруючі дрібні крамарі (торгівці)
Гебра – товариство, компанія
Геца (див. віц) – жарт
Гишка – холодець
Граби (граблі) – руки. У розмові звучить часто так: «Забери свої граблі (від мене)!»
Грач – гравець
Гунцвот – непорядна людина, мерзотник, пройдисвіт
Ґанц – цілком
Ґвер (кріс) – рушниця
Ґеляйзіґ (від glejchceitig – з мови ідиш) – відразу, негайно
Ґіберує – належиться
Ґлід – згода
Ґнип – ніж
Ґрайзлерник (ґрайзлер) – продавець, крамар
Ґранатовий – темно-синій
Ґранда – скандал
Ґушпант – вічнозелений кущ із родини самшитових
Дептак – вулиця, що є улюбленим місцем пішохідних прогулянок. Таким словом сьогодні у Дрогобичі можна «величати» сучасну вулицю Т. Шевченка, чи вул. Хрещатик у Києві.
Дерти лаха – глузувати. Зустрічається і нова видозміна фрази із іншим смисловим наповненням, як: «Дерти шмаття на собі», озн. Клястися, показа правди
Дефіляда – парад
Джаган – різновид кайла
Дзигар – годинник
Дзюбавка – статевий акт
Дзюня – вродлива дівчина, краля
Дикта (дектура) – фанера
Дрожка – фіакр
Дурний двері приніс – одна з дрогобицьких легенд розповідає: під час чергового татарського нападу на місто один передміщанин із церкви, що на Лішнянському передмісті, коли ворог увірвався в Дрогобицькі окраїни, та обступили церкву з наміром її підпалити, то дрогобицький передміщанин зняв церковні двері, поклав їх на спину і з ними так прийшов собі додому. Церква ж згоріла. Він же залишився живим із врятованими дверима, які, як розповідають місцеві краєзнавці, ще довго зберігалися у Михайловичів на вул. Зварницькій як двері до його стодоли. Можливо, вони й нині в когось є. Про дурного, який не відвідує церкви кажуть: «Пішов дурень до церкви та приніс двері».
Дурх: на дурх – цілком, сильно, дуже
Жентиця – сироватка із овечого (коров’ячого) молока.
Жупа – копальня солі (солеварня), особи, які брали участь у процесі виварювання дрогобицької солі носили назву – жупи-солевари (це слово ніколи не вживається в однині, як «жуп-солевар», а тільки як жупник)
Жупник – робітник жупи
Зазулька – 1) зозуля (птаха); 2) сонечко, бедрик (жучок); 3) мила, приємна людина (пестливо)
Залабудати – змайструвати, зробити щось ціною великого зусилля,
Запічнівіти (запічнєвити) – застигнути
Заробити – пошити, підмайструвати
Зароблятися (заробляється)– трудитися. У реченні: «Він так заробляється!» – озн. він так (ніби) працює
Заробити (вийти) як Заблоцький на милі – нічого не заробити, втратити прибуток
Засохнути на бамбетлю – заснути
Зафастригувати: від фастригувати (кравецьке) – 1) зметувати (частини виробу); 2)падати м’яча (у футболі)
Зафойданий – задрипаний; забруднений (дослівно: обкаканий)
Зацофаний – відсталий, забитий Збуй (див. також батяр) – хуліган, розбишака
Збуй – батяр, хуліган, розбишака
Зглевілий (сир) – білий сир, що перетворився під впливом мікроорганізмів в однорідну масу з різким запахом
Зецер – робітник друкарні, який здійснює набір; складач
Зіхер (на зіхер) – напевно, точно (ріжко ще сучасно використовують – на точняк або сто пудів), без сумніву
Зметати – обсипати. В сенсі обсипало прищами.
Зюхт – махінація, крутійство
Кайзерка – кругла пшенична булка із надрізом у формі хреста
Калапуцькатися – мішати, бовтати
Калярепа – голова (жарг.)
Капа – тонке покривало на ліжко
Капувати – розуміти. В реченні: “Та то сьмішніше, ніж “Поцєнгель”, не капуєш!?” (чит. А.Хцюк)
Караїм – українець (зневажливо)
Карменадль (карманадль) – відбивна (котлети)
Катабас – шкільний катехіт (жарг.) Катуляти(ся) – котити(ся)
Катулятися – йти. В реченні: “Пане професоре, допіру сі катуляю”.
Кафар – машина для забивання паль у землю
Кварґлі – пікантний (зглевілий) сир
Кеба – голова. В реченні: «В тебе кеба впала?» – Ти що, збожеволів (здурів)?
Кібіц – вболівальник, кібіцувати – вболівати
Кіркут – єврейський цвинтар
Кістниця – морг
Коза – в’язниця
Колійовець – залізничник
Коминяр – сажотрус
Коминярка – чоловіча шапка (подібна на ту, яку носили коминярі) Копаний м’яч (коранка) – футбол
Копиляк – 1) байстрюк; 2) нечемна дитина
Копуляція – статевий акт
Котитися – народжувати. В реченні: «Наша кітка вкотилася!» – Наша кішка народила!
Корзо (див. також дептак) – широка вулиця, проспект
Коринтянка – повія
Котлєт – див. карменадль
Крахель (крахлі) – лимонад
Кремпувати(ся) – ніяковіти, соромитися
Крухий – крихкий
Куґель (куґілє) – солодка (єврейська) страва, яку готують із рису або макаронів та родзинок
Ку-ку-на-мулю (ку-ку, див. також вар’ят) – ненормальний, психічно хворий
Куліґ – санний поїзд, запряжений кіньми
Кунда – хлопака, хлопець, суб’єкт
Куцатися – випендрюватися. В реченні: “Ти зара’ сі куцаш?”
Лебак – дрібний крадій ропи
Лижби (лижби) – ковзани
Лякери (лякерки) – лякеровані туфлі
Мазінєри (див. близьке либаки) – перевізники (збирачі) нафти (ропи).
Малахи – мешканці Борислава
Ножівники – назва мешканців Борислава.
Ноша – колись широко вживане слово на позначення одягу чи національного (народного) костюму.
Пашаки – мешканці Дрогобича
Пацалиха – забава
Піпчити – цькувати
Полікер – полісмен
Поцілувати бабу в сраку – вираз, який існував в оповідці-пересторозі про “Стару бабу”. Коли діти з навколишніх дрогобицьких сіл хотіли відвідати Дрогобич, то, щоб їх не брати із собою, кревні (родичі) мовили їм, що на межі, перед самим Дрогобичем стоїть така собі страшна стара баба, яку, щоб відвідати Дрогобич, треба було поцілувати в одне місце. Лиш після цього можна було увійти до Дрогобича.
Ревія – концерт
Рейвах – гомін, плітки
Скапцаніти (від слова капцан – бідний єврейський мешканець Дрогобича) – збідніти, втратити, схуднути, зостатися ні з чим.
Термінатор – учень ремісника
Терціян – шкільний сторож
Файрант – кінець робочого дня
Хрія – халепа
Цвікери – пенсне (окуляри, що тримаються на носі)
Цегольник – представник найнижчої касти злодіїв
Цибульники (в повній суті – людина з периферії) – 1) передміщани з вулиці Стрийської; 2) мешканці навколишніх сіл Дрогобича та передмість; 3) селяни. Назва виникла, мовляв, від того, що тутешні люди вирощували на продаж для всієї Галичини з пізнього середньовіччя найкращу цибулю, що давали лише на Дрогобицькій терені найкращі врожаї.
Цизорик – складаний ніж
Цубайс: йти на цубайс – прогулювати уроки, лекції.
Цурес – клопіт
Цюпцятися – здійснювати статевий акт
Цьмага – горілка
Шац – надзвичайний чудовий
Шваб – німець; (а шваби – таргани)
Швунг – запал, енергія, міць, сила
Шимон – двірник, сторож
Шляфрок – халат
Шлюс – кінець
Шмельц – непотріб, дрантя
Шмулі – бідні мешканці єврейського кварталу Лан, що жили з жебрацтва та милостині.
Шмуляти – здійснювати статевий акт
Шо мі пан шклит? – що пан розповідає?
Шойн – вже
Шопенфілер (шопенфелдзяж) – крамничний злодій
Штемп – сором, ганьба
Штикуляти – 1) кульгати, 2) втікати
Штрамак – відважний, рішучий чоловік
Штрека – залізнича колія
Щибати – зривати
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень