…Під час пожежі у місто (Бич – О. Г.) вдерлись татари. Так було знищене місто. Крім взятої здобичі, самі мешканці загинули в січі, за винятком горстки бранців і деяких втікачів, які дали початок Дрогобичу (Другому Бичу). Після цього Шолудивий Буняк осів у бердському палаці в Уричі…
Іван Вагилевич, «Берди в Уричі»
Либонь, дехто з дрогобичан, а тим паче з випадкових приїжджих задається питанням: «Як це загадкова далеко не близька за лісами і горами древньоруська фортеця Тустань поділилася назвою із дрогобицьким готельним комплексом?» А й справді, чи є якийсь зв’язок між цією фортецею і містом Дрогобичем?
Виявляється є, і навіть вельми тісний. Про що свідчить найперше стародавня легенда.
Один із членів славнозвісної «Руської Трійці», пристрасний мандрівник і романтик Іван Вагилевич (1811 -1866) залишив нам цікавий нарис «Берди в Уричі», де крім вперше висловленої ним гіпотези про рукотворність берд (скель) біля Урича та їх колишнє оборонне значення як фортеці, ще й залучив зібрані ним у навколишніх селах легенди й перекази про них. Наприклад, історію кам’яної пам’ятки він намагається пов’язати із легендою про плем’я велетів і народними переказами про напади на Підкарпаття монголо-татарського (а насправді половецького) хана Буняка. Ось як подає І. Вагилевич один з переказів: «…Коли татари на чолі з отим страшним напівдемоном Шолудивим Буняком… зайняли Галицько-Волинське князівство і підступили під місто Бич над рікою Тисьменицею, його міщани закрились в місті і, надіючись на міцність оборонних валів, на справність свого озброєння і запаси живності, виявили спротив ворогові. Так тривало деякий час, поки Ш. Буняк не вдався до такого підступу. Зробивши вигляд ніби хоче з бичанами вступити у переговори, переказав через своїх послів, що відступить від міста, коли дістане від них невелику данину у вигляді одного голуба і горобця від кожного будинку. Бичани погодились, але коли принесли голубів і горобців, Буняк казав попричіпати під їхні крила губку, запалену і обвинену сірчаними нитками, від чого зайнялась пожежа в місті. Під час пожежі в місто вдерлись татари. Так було знищене місто. Крім взятої здобичі самі мешканці загинули в січі за винятком горстки бранців і деяких втікачів, які дали початок Дрогобичу (Другому Бичу). Після цього Шолудивий Буняк осів у бердському палаці в Уричі…»
А тепер достовірна історія…
Назва «Тустань», на думку мовознавців, з’явилася від вислову «Ту стань і заплати мито». Дійсно, згідно люстрації Дрогобицької жупи дорогою, яка з’єднувала Східну і Західну Бойківщини, за стародавнім звичаєм «возили різні купецькі товари», зокрема сіль, «гнали худобу задля великих пасовищ між горами над рікою Стрий до Сяноцької землі, оминаючи Дрогобич». У княжі часи цю дорогу не тільки контролювали і обслуговували митниці, але й захищала наскельна фортеця Тустань IX – початку XIV ст., яка з розвитком солеварної промисловості на Дрогобичині стала підпорядкованою Дрогобицькій жупі, позаяк у Дрогобичі в ті часи варили сіль на продаж.
Отже, Тустань відігравала велику роль у торговельних зв’язках з Європою, а також була могутнім оборонним об’єктом. Зараз вона виглядає, як частина гряди ямнецьких пісковиків, а колись зубчасті скелі поєднували потужні дерев’яні стіни. Зсередини стіни укріплювали камінням, а ззовні їх покривали двадцятисантиметровим шаром глини, тому проти них були безсилі тодішні потужні стінобитні машини та грецький вогонь, її не наважився брати штурмом навіть могутній хан Батий із своїм 60-тисячним військом, який у 1240 році зруйнував Київ і пішов на Центральну Європу. І все ж Тустань спалив у 1340 році польський король Казимир Великий, мабуть, з допомогою зради, поскільки військова техніка Європи таких неприступних бастіонів не знала.
Хто тільки – в т. ч. великих і славних – не побував тут та не любувався величним склепінням грізних скал та красотою навколишньої природи. Побував тут і навіть двічі – у ранній юності з гімназистами та під час студентської мандрівки, організованої ним літом 1884 року, наш невтомний Каменяр та мандрівник – Іван Франко.
Побували в цьому чарівному куточку карпатської екзотики і ми завдяки добрій волі милої східничанки, менеджера трускавецької фірми «Перлина-тур» Дубленич Марії разом з екскурсією трускавецьких курортників, яку дуже цікаво провів екскурсовод, кандидат історичних наук Микола Гладкий по маршруту Трускавець – Борислав – Східниця – Урич.
Стоїмо ми серед цих скелястих велетів, німих свідків нашої давньої славної історії, і мимоволі сповняє гордість за наших мудрих предків. А ще хвилює ота природня гармонія громади скель і лісистих гір, і глибоких проваль, і буйної зелені, і сяйва щедрого сонечка, і сліди прадавніх звитяг древніх бойків. Скільки тої славної нашої історії відкрилось уже за роки незалежності України! За радянських часів побував я тут три рази: у студентські роки, водив учнів два рази — та все до «скал Довбуша». Був сам невігласом, поза як вся історія крутилась тільки навколо «Великої Жовтневої революції».
А тут ми нині побачили так багато цікавого. От там на горі Острий Камінь видніє отвір двометрової печери — скарбниці, а потім ще один більший. Це вже криниця тридцятиметрової глибини. Цю криницю прорубали у камені древні воїни Тустані, щоб витримувати довготривалу облогу. З цієї криниці — за словами екскурсовода – набирали у воду до цистерни дев’ятиметрової глибини. Щоб вода залишалась свіжою, дно цистерни викладали поперемінно кількома шарами хвої та піску. Пізніше в неї почали вкидати непотрібні речі – одвірки, віконні рами, посуд. В середині було мало кисню, і тому все це чудово збереглося до наших днів. Тепер ці речі експонуються у музеї с. Урич. Тут також демонструються вельми цікава ручна зброя — арбалет. Це поєднання лука і ножа з прикладом та спусковим механізмом. Арбалетна стріла пробивала коня навиліт з відстані 200 метрів, її не стримував жоден панцир.
І ще одна цікавинка… Виявляється, що історичною пам’яткою скелі Урича стали набагато раніше, ніж на них збудували унікальну фортецю. На висоті 18-23 м деякі із скель прикрашають солярні знаки, датовані кінцем II тисячоліття до н. е. Це культові символи, видовбані у вигляді округлих кілець діаметром до 50 см., пласкі круги, які відбивали світло і були видимі здалека. Такі самі знаки трапляються у Південних Балканах, що свідчить про спорідненість наших стародавніх цивілізацій.
В останні роки стає вже традицією щорічне проведення фестивалів української середньовічної культури, музики, обрядів та ремесел під назвою «Ту-Стань» у с. Урич Сколівського району.
Традиція варта пошани, позаяк переслідує не тільки розважальну мету, а й пізнавальну та патріотичну. Всіх учасників фестивалю, приїжджих з різних куточків України і навіть сусідніх країн вона черговий раз дивує і переконує, що історія наших предків з давніх-давен була багата на славні подвиги і мудру та відчайдушну оборону рідної землі. Вони ні за які великі гроші вперто і навіть ціною свого життя не хотіли бути у ролі рабів чужих зайд. Ця старовинна фортеця – тому свідок. І пам’ять про це нехай вчить нас також бути мудрими та обережними. І кордони наші нехай будуть такою ж неприступною фортецею для сучасних ненаситних завойовників.
Орест Гаврилів, член НСЖУ
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень