Ім’я дрогобицького міського голови Олексія Радзієвського може сміливо увійти в сучасні посібники з політології. Він чи не “найуспішніший” мер, який собі на користь сповна використав так званих “тушок”, про які ми здебільшого говоримо, маючи на увазі Верховну Раду України. Проте й на місцях цей огидний процес дав свої метастази.
Першою “тушкою” в команді Олексія Радзієвського став Тарас Метик. Очевидно, пропозиція стати секретарем Дрогобицької міської ради надійшла йому ще під час передвиборчої кампанії Олексія Радзієвського, тому Тарас Михайлович робив усе можливе й неможливе, аби стати депутатом. Тарас Метик є представником Конгресу українських націоналістів, був першим демократично обраним головою Дрогобицької районної ради, а Олексій Радзієвський, будучи народним депутатом України, не проголосував за те, аби визнати голодомор геноцидом. Цілком очевидно, що ідеологічні протиріччя не могли стати на заваді меркантильним інтересам двох ласих до влади чоловіків.
Другою “тушкою” в команді Олексія Радзієвського стала Віра Байса. Це був удар під дих національно-демократичним силам Дрогобиччини. Проте в Біблії сказано: “Не сотвори собі кумира”. Ті, хто давно знав Віру Іванівну й її меркантильні інтереси, розумів, що немає нічого дивного в цьому вчинку ласої до влади жінки.
А потім “тушки” посипалися до ніг Олексія Радзієвського, як з рогу достатку.
Першими не витримали депутати від Партії захисників Вітчизни, які під час передвиборчої кампанії підтримували основного суперника Олексія Радзієвського на виборах дрогобицького міського голови – Богдана Мозоля. Заручниками “папи” згодом стали керівники комунальних підприємств, відділів та інші особи, чиє перебування на керівній посаді напряму залежало від волі міського голови.
Я би не поспішав зараховувати до “тушок” тих, хто був у команді Олексія Радзієвського під час передвиборчої кампанії, а потім став депутатом Дрогобицької міської ради. Здебільшого вони йшли від “Сильної України”, яка потім розчинилась у Партії регіонів. Проте багато з них розуміють, що Олексій Радзієвський нині не той, ким був колись, і це порівняння йде в гірший бік. Це їхній вибір. Шкода, що їм не вистачає політичної й просто людської мужності, адже вони бачать, до чого призвело Дрогобич керівництво Радзієвського-Коростельова-Метика.
“Тушками” стали ті, хто мав би бути в опозиції до міського голови, – зокрема, представники Фронту змін, який зараз влився до “Батьківщини”.
Схоже, що й “Батьківщина” у повному складі поповнила склад “тушок” Олексія Радзієвського.
На останньому засіданні Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини, яке з дива відбувалося в стінах ратуші, Олексій Радзієвський, відповідаючи на запитання Юрія Модрицького, фактично визнав, що Михайло Лужецький є “тушкою” в нашому розумінні, а плата за це – посада керівника так званого Інституту міста й лояльне до міського голови голосування на сесіях.
Схоже, що “тушкою” став і “останній із могікан”, “головний опозиціонер” Михайло Ваврин. Принаймні публічне “братання” з Олексієм Радзієвським на тому доленосному засіданні в ратуші, дивний спокій на останніх сесіях наводять на сумні роздуми. Хотів би помилитися щодо Михайла Васильовича, але факти – річ уперта.
Дещо раніше “тушкою” став Сергій Гориславський, лідер Дрогобицької організації Партії регіонів, який разом з Михайлом Вавриним найбільше дошкуляв Олексієві Радзієвському на сесіях, а тепер де тільки може захищає міського голову.
Яка причина “тушкування” в Дрогобичі? Та сама, що в Україні й цілому світі. Люди без ідеологічних переконань (їхню словесну риторику, носіння вишиванок й таке інше не слід брати до уваги), маючи меркантильні інтереси, які не сягають далі власного “корита”, роблять те, що й мають робити ті, в кого нема совісті. При цьому вони завжди знаходять виправдання своїм вчинкам, посилаючись на обставини, в тім числі й сімейні, але від цього не змінюється сутність їхніх діянь.
Мені здається, що Олексій Радзієвський з великим презирством ставиться до всіх цих “тушок”, як диктатор до рабів. Вони далися йому малою кров’ю, не довелося платити великих грошей, якщо він узагалі їх платив. Здебільшого відкуповувався земельними ділянками, посадами й іншим “непотребом”, що не било по кишені.
“Тушкування” дало можливість Олексієві Радзієвському уникнути найголовнішої помилки Миколи Гука, який не знайшов взаєморозуміння з депутатами. Олексій Радзієвський фактично знищив у Дрогобичі опозиційні сили, прикоськавши їхніх лідерів. Найбільше, чого вдалося Олексієві Радзієвському з допомогою “тушок”, – так це дезорієнтувати дрогобицьку громаду.
Проте в Дрогобичі є здорові сили, які розуміють, ким насправді був, є й залишився Олексій Радзієвський. Ставши міським головою, він мав останній шанс довести громаді, що є патріотом Дрогобича, дбає про громаду, а не працює на власну кишеню. Проте це Боже випробування Олексій Радзієвський не пройшов. Винен у цьому не лише він, а й дрогобицька громада, яка вкотре повірила йому, але не зробила так, аби унеможливити занепад Дрогобича, не дати можливості безідейним і меркантильним політиканам диктувати свою волю древньому місту.
Цілком очевидно, що для того, аби повернути Дрогобичу його моральне обличчя, повинно настати повне перезавантаження влади. Не лише Олексій Радзієвський, “тушки” і так звана опозиція повинна зійти з політичної арени. Дрогобичани мають визріти, що до влади повинні прийти нові люди, для яких поняття честі й совісті, професіоналізму та порядності є на першому місці. В іншому випадку дрогобичани, як і всі Україна, борсатиметься в болоті “тушок”.
Анатолій Власюк, «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень