На Трускавець впали три бомби. Одна позаду теперішньої міської ради, друга на Річках, третя на Помярках. Це було 22 червня 1941 року. У Трускавці ще є старожили, які пам’ятають цей день і ті події, зокрема Лев Петранівський.
В той же день, але перед світанком, о 5 годині 40 хвилин, впали бомби і на військову частину в селі Модричі. Перший день радянсько-німецької війни 22 червня 1941 року став останнім днем життя для 380 воїнів VII мотомеханізованої дивізії в Модричах. Щоправда, на пам’ятному знаку подане число 70, але голова Ради ветеранів Трускавця Віктор Бессарабов запевняє, що ця цифра невірна і що саме 380 воїнів загинули тут, на цьому місці, в перший день війни.
Щороку сюди, в Модричі, приходять діти чи онуки тих, хто воював, приходять ті, для кого події 1940-х років не є пустим звуком. З нагоди 76-ї річниці загибелі солдатів до скромного пам’ятника на братській могилі прибули представники ветеранських організацій Дрогобича та Трускавця. На скорботному віче виступили голова Ради ветеранів Трускавця Віктор Бессарабов, голова Ради ветеранів міста Дрогобича Богдан Мозоль, голова Дрогобицької районної Ради ветеранів Володимир Брюхно, член Ради ветеранів Дрогобича Євген Виноградов. Говорили вони про ті далекі події і про сьогоднішню війну на Сході, згадували вбитих, розстріляних, репресованих, вдів та матерів, тих, хто пережив пекло війни і тих, хто перемоги не дочекався.
Тиша та зелень. Спокій, який порушують тільки багаточисельні величезні комарі. І пам’ятна плита з хрестом. Солдати сплять вічним сном. Вже 76 років.
Після кількох промов, хвилини мовчання та покладання квітів присутні сотворили молитву за полеглими жертвами війни.
Солдати виконували свій обов’язок, були на службі. Без жодного пострілу у відповідь, сплячих, їх накрила ворожа авіація. І 380 трупів молоденьких хлопців. Німці за 4 місяці пройшли величезну територію Союзу, а потім 4 роки повільно відступали. Десятки мільйони жертв, поламані долі конкретних осіб і цілих народів. Словом, війна.
Тепер теж триває війна. Коли вона закінчиться і пройде багато часу (хоча б 76 років), загиблих теж згадуватимуть і кластимуть квіти. І там, де вони поховані, і до безіменних могил невідомим солдатам. Навряд чи дорікатиме хтось тоді конкретним загиблим солдатам, що вони воювали по тому чи іншому боці фронту. Солдат виконує наказ. Солдат дає присягу. Солдат не відповідає перед судом за помилки керівництва і за тактичні чи стратегічні промахи. Він відповідає по-іншому – власним життям.
Вічная пам’ять всім, хто загинув під час воєн. Мертвим належиться пошанівок.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень