/До 200 річчя від дня народження Михайла Вербицького/
Михайло Вербицький – український композитор, хоровий диригент, священик, народився в с. Уличі недалеко від Перемишля ( тепер Польща). Середню та музичну освіту здобув в Перемишлі та у Львові. Згодом викладав співи у школах, керував хором Ставропігійського інституту у Львові. З 1852 року був священиком у с. Млинах (тепер територія Польщі), де й помер у 1850 році.
Був одним з перших композиторів-професіоналів у Галичині, автором хорових, вокальних, інструментальних творів, серед яких оперети «Гриць Мазниця» і «Школяр на мандрівці», мелодрама «Підгоряни», хори «Заповіт», «Поклін», «Думка», 12 симфоній-увертюр (1855-1865 рр.), солоспіви, 2 полонези, вальс, 36 релігійних композицій та ін.
Писати почав ще в гімназії, під впливом Шевченка і з благословення Куліша; вперше його поезії були надруковані в «Основі» в 1862 під псевдонімом М.Білокопитий. Незважаючи на те, що природа наділила поета значним поетичним хистом, він чомусь не виявив інтенсивності і його муза не часто обдаровувала нашу літературу поетичними творами.
В основу Державного гімну України покладено національний гімн, створений у 1803 році на музику західноукраїнського композитора та диригента Михайла Вербицького. Текстом до нього став відомий вірш поета та етнографа Павла Чубинського, написаний у 1862 році. До речі, вірш так подобався патріотично налаштованій студентській молоді та інтелігенції, що його авторство навіть приписували Т.Шевченку.
Творчість засновника «перемишлянської школи», першого найвидатнішого представника західноукраїнської професійної музики, автора національного гімну «Ще не вмерла Україна» на слова Павла Чубинського довгі роки замовчувалась. Основною причиною цього був його сан священика, а ще більше – «націоналістичний» гімн, якого не могли йому пробачити радянські ідеологи. Саме через це довгі роки його твори не звучали з концертної естради. Насправді ж його роль у історії української музики значно більша, він заслуговує на почесне місце в галереї видатних діячів нашої Вітчизни. Адже саме Вербицький після смерті Бортнянського підхопив естафету професійної творчості, в той час, коли на Східній Україні, аж до появи Миколи Лисенка, музична культура обмежувалась здебільшого домашнім музикуванням і аматорськими спробами композиції. Разом з поетом «Руської трійці» Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем, Яковом Головацьким,поетом і художником Миколою Устияновичем, діячами театру «Руської бесіди» Михайло Вербицький найбільше прислужився для піднесення української національної духовності в Галичині у ХІХ ст. В останні роки життя композитор активно займається також громадською та педагогічною діяльністю, пише статті. Серед його нечисленних учнів варто згадати Віктора Матюка, котрий продовжив традиції перемишлянської школи та Порфирія Бажанського, культурного діяча, композитора, критика.
Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 р. у с. Млини від тяжкої недуги – раку язика, проживши всього 55 років.
Інформацію підготувала провідний бібліограф Трускавецької МЦБС Ярослава Волчанська
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень