Дехто з трускавчан за щоденними клопотами можливо й забув, яка дата наближається – 16 травня. В цей славний день весь Трускавець святкуватиме півроку сходження на престол міського голови Трускавця Руслана Козира. Саме в недалекому 2010 році, 16 листопада він став нашим мером і не було на то ради.
Шість місяців промайнули, наче дим, а якщо в когось і були якісь надії на нового мера (а може були хворі й на ейфорію), то всі ці симптоми наче рукою зняло. Багато води стекло з того часу, але не в Трускавці – у нас вона як була за графіком, так все і залишилося.
Невже ви, шановні наші читачі, подумали, що цією статтею ми хочемо покритикувати нашого високодостойного мера, невже вам така крамола прийшла в голову? Але ж де там, ми, навпаки, хочемо йому подякувати за все, що він зробив і чого не зробив.
Найперше подякуємо йому за прекрасні дороги, зокрема за ту, яка є візитівкою нашого міста. В’їжджаючи зі сторони Дрогобича в ці чудові теплі та зимні травневі дні, не можна налюбуватися станом вулиці Дрогобицької. Яка краса, яка благодать їздити власним транспортом чи маршруткою біля автостанції. Білою та чорною заздрістю нам завидують не лише відпочиваючі, але і доїжджаючі з Модрич, Сільця та інших сіл. Ані тобі ямки, ані тобі калюжки, нема вже тої ребрачки, яка була в часи розрухи та економічної кризи 90-х років. Та і всюди в нас суперові дороги за винятком того клаптика біля міської ради, який ремонтували щось зо два місяці. І то там спеціально недобре зробили, щоб наша найяснійша голова щоранку бачила, що за дороги треба дбати по всьому місті, а коло мерії і так най буде.
Або візьмімо землю. Хіба не відчули порядні трускавчани турботу нашого мера? Хіба вони не знають, що окрім Управління земельних ресурсів у Трускавці створили ще й земельний відділ? І нащо? Та ж для нас всіх, щоб ми відчували турботу наших урядників, бо без неї ні в кут, ні в двері. Ну хіба одне управління додивилося би, що коло Палацу піонерів (не знаю, як тепер той заклад називається) пустує такий великий шмат землі? А так одна голова добре, а дві ліпше – і придумали, що і землю мож продати, і той палац піонерів у якусь школу переселити (в ту, що замість неї планують оздоровчий центр для дітей львівських олігархів створити). Бо й так у нас нема піонерів, хіба повно пенсіонерів, тож у цей будиночок варто переселити терцентр – це була б добра подяка депутатці-жінці, яка раптом ні сіло ні впало виступила “за зміни”.
Дякувати нашому голові є за що – можна дякувати й не переставати. От, наприклад, житлово-комунальне господарство. Хіба без голови хтось у нас додумався би до такого, що можна обійтися без ЖЕКів, а самим весь порядок у місті наводити? Ну що ті людкове роблять після шостої вечора, коли приходять з роботи? Або перед телевізором сидять, або йдуть пиво пити, або з дітьми гуляти. А чому би то не взяти віник у руки чи косу під паху і не піти замітати тротуари та вулиці або косити травичку? І гроші зекономимо, бо не буде часу випити пива (а це ще й здоровий спосіб життя), і дітей прилучимо до роботи – можуть своїми шуфельками сміттячко згрібати чи грабельками травичку до купки складати. А якби ще в одну руку смугастий прапор в руки взяти та спільно пісню заспівати “Хай живе наш Арсен, хто із ним – той спасен!”, то направду відчулося би, що тото є громада волонтерів, що тото є чесна та заможна.
Від імені багатьох батьків хотілося би подякувати ще голові за виниклу в мозкові думку про створення при школах опікунських рад. Бо, певно, нащо здавати гроші на якісь подарунки чи ремонти поодинці, чому то все не узаконити та не створити ради та замість купувати дітям мобільні телефони та харчі, не дати трохи грошей на загальне благо. Наші діди та бабусі, як ходили до школи, то брали із собою праженого бобу чи печені пироги, то чому наші діти не можуть щось таке в полотняних торбах носити? А то розпестили, називається, на дітей гроші є, а для блага школи зажимають. А так буде опікунська рада і буде визначений обов’язковий щомісячний добровільний внесок, то як же ж то файно буде – кожній дитині щомісяця на школу дай, на гурток дай, на англійську і на плавання дай, на музику та танці дай той внесок і не буде за що той проклятущий телефон купувати – а він, знаєте, як шкодить на здоров’я?
Піклування та турботу Руслана Ярославовича дуже скоро відчують і освітяни, деякі з них вже її відчули. З нового навчального року різко скоротяться кількість навчальних годин, кількість гуртків. Так, на вивчення англійської мови буде передбачено вдвічі менше годин, ніж досі. Тож тепер педагоги матимуть набагато більше вільного часу і зможуть собі підробити на якійсь престижній роботі, наприклад, попрацювавши двірником чи сантехніком у “Трускавецьжитлі”. А чому б і ні, адже фізична праця облагороджує людину, ще друзі з Третього Райху говорили “Arbeit macht frei”. Не знаючи англійської, ідти менше мріятимуть про здобуття вищої освіти – а дійсно, що вона дає, ця вища освіта. Хіба самі клопоти. Всі дуже мудрими хочуть бути, забувають, що найрозумніший – начальник, кєровнік, голова!!!
Не мож ніяк забути добродійства нашого мера щодо працевлаштування трускавчан. І не лише трускавчан, бо він, добра така душа, забезпечив роботою (особливо в міській раді та на керівних посадах комунальних підприємств) і жителів Стебника, і Дрогобича, і Борислава, і багатьох сіл. Якби не він, то не мали би ми керуючого справами зі Стебника (і най будуть у нас такі справи, як у Стебнику), керуючого теплоенерго знов зі Стебника (хай буде тепло!, сказав Руслан Ярославович), ЖКГ в нас опікується досвідчена людина з Борислава, а за інформаційну та правову політику відповідають дрогобичанки. Та дійсно, з боку ліпше видно, як мають жити, чого потребують і як мають думати мешканці Трускавця. Бо, на жаль, є ще такі несвідомі, що думають про свій інтерес дужче, ніж про інтереси відпочиваючих – забули, невдячні, що в нас не просто місто, а курорт. То щоби їх поставити на місце, створили наші владці не інститут розвитку міста, як то є в європейських гонорових самоврядних одиницях, а ціле Управління розвитку курорту. Гадаєте, там трускавецькі люди працюють і його очолюють? А дзуськи!
Честь і хвала нашому голові і за те, що і мудрих людей на роботу бере – першим заступником взяв собі наш мер жінку-філософа. Мусить бути якась гендерна рівність, це по-перше, а по-друге, мусить бути хоч би одна мудра голова при владі, яка думатиме за багатьох не таких голів.
Не можна не згадати і про те, що не залишив без роботи наш голова і кількох колишніх правоохоронців, ну хіба не сяє він добром, хіба не світиться над його голівонькою ореол благодійника і доброчинця, хіба не слухає він дорогу родину? Чому не подякують йому трускавчани і за те, що він старанно хоче знищити стихійну торгівлю в парку, перенісши її всього лише на кілька метрів – на центральну площу міста? Чому забувають, скільки зусиль було докладено для того, щоб був у місті стадіон? І то пусте, що питання залишилося невирішеним, стадіону у Трускавці до Євро не буде, але ж зусилля то були!
А як він зумів об’єднати депутатів – хіба то не заслуга? Хто би інший переконав обранців у тому, що тільки спільно, без чвар та колотнечі, можна буде відбити гроші, витрачені на виборчу кампанію? Що лише спільно можна подбати про благо всього міста і про себе не забути? Що тільки в єдності можна подолати ворогів? І навіть двері, які вони залишили, мус було поміняти на ті, що завалялися на складі рідної фірми.
Наш голова усвідомив, що із найкращим благодійником трускавчан всіх часів і народів, нашим прекрасним ЗАТ “Трускавецькурорт”, варто дружити і робити так, як його власники захочуть. Він дуже обережно підходить і до стосунків із вищою владою – Трускавець відмовчався у справі червоних прапорів на День Перемоги. Бо, дійсно, а що нам до того? Бандера в нас є яко найвеличніший пам’ятник Провіднику у світі? Є. А що нам до прапорів та розборок “Свободи” з комуністами та регіоналами?
А ще більше варто дякувати нашому голові за те, чого він не зробив, до чого не приклав свою руку – дякуємо Вам уклінно! Краще – ворог хорошого, доброго і маємо дякувати ефзетівській команді, що не всюди вони запроваджують зміни, від яких течуть сльози радості.
Жити стало краще, жити стало веселіше, ціни різко падають, а заробітна плата в місті зростає і є найвищою по Україні – ось чого вдалося досягти трускавецькій владі за якихось півроку! Збільшиться кількість наших одвічних друзів, росіян та євреїв, які приїздитимуть до нас на відпочинок – хвала за це нашій новій владі! Бо нащо нам та Європа, ми й без неї проживемо!
16 травня має бути потепління, бо це великий день для всього Трускавця. Шість місяців ми насолоджуємося діяльністю нової влади нашого міста, а щоб був хоча б якийсь плід, то варто ще зо три місяченьки зачекати. А тим часом всі дружно, взявши в руки подарунки, побіжімо до мерії та й привітаймо нашого улюбленого мера, за якого, виявляється, всі тепер голосували, принаймні, так говорять. І хоча я відкрито заявляю, що за пана Козира не голосував і голосувати не збираюся, та все ж свою лепту у величальну пісню-оду на честь славних півроковин мерства вношу. Наша влада най жиє, дай ї, Боже, здоров’є, многая-а-а літа!
Володимир Михайлович
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень