Автор: Володимир Садовий
Джерело: http://droginfo.com.ua/content/view/4615/
Я народився, виріс та мешкаю в Дрогобичі і, звісно ж, не байдуже ставлюся до історії рідного міста, особливо, коли робляться спроби фальсифікації щодо часу його заснування. Дивує, з якою наполегливістю (а тягнеться це роками) Леонід Тимошенко, декан історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка доводить, що нашому місту всього 630 років. Єдиний його аргумент – перша згадка в архівних документах. Стосовно Дрогобича – це друга половина ХІV ст.
Наведу яскравий приклад, чому не завжди варто довіряти архівам. Згідно з першою згадкою про Львів, роком заснування міста вважають 1256р. Однак в архівних документах записано: “Коли горів Холм у 1256р., пожежу видно було у Львові“. Отже, Львів існував до того вже багато років, але оскільки тут згадується вперше, то цю дату прийнято вважати роком заснування Львова.
Щоправда, Л.Тимошенко інколи акцентує увагу на необхідності проведення археологічних розкопок з метою кращого вивчення історії нашого міста. Однак, не згадує, що вони проводились ще в радянські часи, а саме в 50-их рр. минулого століття. Яскравим свідченням цього є праця О.Ратича “Древньоруські археологічні пам’ятки на території західних областей УРСР“, яка вийшла в Києві у 1957р. В ній зазначається: “Дрогобич – старовинне українське місто. Археологічні пам’ятки свідчать про те, що тут існувало укріплене поселення ще в період Київської Русі” (стор. 7). Тут, як кажуть, коментарі зайві. Така інформація не буває голослівною.
Варто підкреслити, що саме завдяки археологічним дослідженням вчені встановили орієнтовний вік Києва. В 1982 р. пошта СРСР випускає марку, присвячену 1500-річчю заснування міста, попри те, що про це не існує письмових архівних підтверджень. Перша згадка про Київ датується 862 роком. Залишається незрозумілим, чому Л.Тимошенко не бере цей факт до уваги, досліджуючи історію Дрогобича.
У 2000 р. місто Керч відзначало своє 2600-річчя, однак вперше згадується на Тмутараканському камені (Таманський півострів) лише в 1068р. У 2001р. місто Полтава відзначало своє 1100-річчя, однак вперше згадується в архівних документах під назвою “Лтва” у 1174р., а під назвою “Полтава” лише в 1430р.
Звідси робимо висновок, що не існує юридично підтвердженої постанови, згідно з якою визначення віку того чи іншого міста повинно базуватися виключно на першій згадці в архівних документах.
Незайвим буде згадати про сіль, завдяки якій постало наше місто. Дивує те, що історик не знає коли був закладений сільзавод. Знаючи, не стверджував би, що місту 630 років. У 1919р. у Львові польською мовою виходить праця доктора Мечислава Орловича “Путівник по Галичині“, де він пише: “Дрогобицький сільзавод закладений ще у 1340р.” (стор. 249). Виходить, він споруджений в першій половині ХІV ст., а за версією Л.Тимошенка історія Дрогобича бере свій початок з другої половини цього ж століття, тобто з першої згадки в архівних документах. Тоді, згідно з версією історика, сільзавод мав би бути значно молодшим, що суперечить дослідженням фахівців. Зрозуміло, що сіль добували тут набагато раніше, адже його не могли будувати серед пустелі чи незораного поля. Аналогічним прикладом є бориславська нафта, яку видобували задовго до зведення Дрогобицького нафтопереробного заводу.
Очевидно, варто хоча би інколи переглядати праці істориків, котрі жили задовго до нас, оскільки саме в них міститься найбільш достовірна інформація. Що було би, якби сучасники не рахувалися з доробком таких відомих вчених як М.Грушевський (1866-1934), М.Костомаров (1817-1885), М.Аркас (1793-1866) та ін.? Відтак, аби довести свою версію про те, що Дрогобичу 630 років, Тимошенкові необхідно буде довести, що усі історики ХІХ-ХХ ст., які вивчали минуле нашого міста, помилялися. Для нього це буде шлях важкий і тернистий, оскільки професор перший запропонував змінити вік Дрогобича. Якщо свого досягне, то, очевидно, стане світилом науки.
У праці “Дрогобич вільне королівське місто і його костели“, яка вийшла у Варшаві в 2001 р. поляки чітко розділяють два періоди в історії міста: “Дрогобич часів руських” та “Дрогобич в паньстві Польськім 1340-1772“. Це ще один факт не на користь версії Л.Тимошенка. Про наступні періоди історії нашого міста розмова окрема.
Доречно буде згадати і про муровану церкву Пречистої Діви Марії, яка знаходилася на місці костелу ще задовго до його зведення. Цікаво, чи дає професор якусь інформацію про неї своїм студентам і чи знає взагалі про її існування? В костелі у вівтарній частині справа збереглися елементи романської архітектури ХІІ-ХІІІ ст., що свідчить про те, що там до початку зведення костелу вже розташовувалася мурована церква, бокові стіни якої збереглись. Вони були відкриті працівниками Укрпроектреставрації ще у 80-их рр. минулого століття. Також там повністю збереглася ніша, в котру клали церковні реліквії. Частково розкриті арки на фасаді і при бажанні все це можна оглянути.
Ще одним доказом цього є праця Бенедикта Площанського “Королівскій вольный городъ Дрогобычъ“, яка вийшла у Львові в 1867р. Автор пише: “… нарешті визначив руську церкву Пречистої Діви на костел для пришельців римського послухання з Польщі та Саксонії” (стор. 5). Зробив це польський король Казимир Великий у 1339 році, а у 1392 р. церкву вирішено перебудувати на костел.
І, нарешті, подаю найпереконливіший доказ існування нашого міста в часи Галицько-Волинського князівства. Відомий дослідник, який майже тридцять років присвятив вивченню історії Дрогобича та його сакральних споруд Лев Скоп, запропонував мені відвідати з ним костел і показав давній напис на стіні вгорі справа на рівні хорів, який добре зберігся. Він свідчить, що (переклад з польської): “Казимир ІІІ Великий після злучення Русі з Польщею в році 1339 надає місту Дрогобичу право взяти за герб міста топи соляні. Визначив на костел парафіяльний для осідлих в Дрогобичі католиків латинських церкву Руської Панни Марії“.
Важливим є й те, що Дрогобич згадується тут як місто.
Тобто ще у 1339р. місто отримало від польського короля право на свій герб (топи соляні) і необов’язково бути істориком, аби зрозуміти, що Дрогобич вже тоді був досить великим, отже, викреслювати цей період з його історії неприпустимо. Право на герб у середньовіччі не могло отримати якесь незначне, невеличке поселення. Церква Руської Панни Марії, згадана в написі – ще одне свідчення існування міста задовго до 1339 року.
Відомий польський історик Мсціслав Мсцівуєвський у своїй праці “Z DZIEJOW DROHOBYCZA“, яка вийшла в Дрогобичі у 1935 р. зазначає, що найстаріша частина міста “Зварич” за руських князів була добре укріплена (ч.І, с.64).
Отже, маємо незаперечні докази існування нашого міста в період Галицько-Волинського князівства, тобто кінця ХІ – першої половини ХІV ст.
“Не довіряють п.Тимошенку, то, може, довірятимуть усьому університету?” – запитує історик.
Малоймовірно, щоби наш славний педуніверситет повірив в утопію пана професора, якою він, щонайменше, ризикує дискредитувати своє високе наукове звання.
P.S. Підозрюю, що аргументи проти версії Л.Тимошенка, наведені мною, ні в чому не переконають професора. Проте автор цих рядків переслідує більш скромну мету – донести до широкого громадського загалу достовірну інформацію стосовно історії нашого міста, а відтак застерегти представників влади, депутатів, які вірогідно, розглядатимуть це питання на найближчій сесії міської ради, від фатальної помилки. Україна й без цього завжди потерпала і потерпає від фальсифікації власної історії. Врятуймо від цієї гіркої участі хоча би наш рідний Дрогобич.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень