Багато добрих справ на рахунку Бориславської міської молодіжної організації «Пласт», найважливіше завдання якої формувати гідну патріотичну молодь. Як і чим живе сьогодні пластовий осередок, ми попросили детальніше розповісти організатора і багатолітнього незмінного керівника «Пласту» Ігоря Пирога.
– Пане Ігоре, завершилося літо, а отже й літнє пластове таборування, що завжди є найгарячішою і найпам’ятнішою порою для пластової юні. Як таборувалося нашим пластунам цьогоріч?
– Можна сказати – традиційно: цікаво і пам’ятно. Табори відбуваються у червні-липні. Минулі роки це були, сказати б, окружні табори, а цього року їх можна назвати крайовими. Адже ми мали представників і з Харкова, і навіть з Канади. Все це відбувалося дуже цікаво. Адже в одну пластову родину з’єдналися люди різного менталітету, вийшов такий творчий дитячий букет. І дуже задоволені нашою роботою самі батьки пластунів.
І знову ж, цей рік виявився таки знаковим, незважаючи на те, що 2013-й, а тринадцять нібито погане число. У нас з’явився п’ятий улад «Пласт-прият». Там об’єдналися уже батьки і, так би мовити, приятелі нашого осередку. Вони допомагають у всіх наших справах, що є дуже важливо. От нещодавно саме за сприяння «Пласт-прияту», тобто, батьків пластунів, відбулася дуже цікава літературна зустріч у Трускавці. Було дуже багато представників трускавецької еліти, а підготував цю зустріч власне наш «Пласт». Скажу, що батьки та й усі присутні були у захопленні.
– А в якому форматі проходила та зустріч?
– Це такий камерний літературно-музичний вечір. Наші початкуючі і достатньо досвідчені барди виконували свої власні твори. Можна сказати, що це був своєрідний підсумок отого акценту на творчий розвиток кожного з наших вихованців. Відбулося це своєрідне літературне свято у музеї Михайла Біласа. А продовження цього літературного вечора відбулося другого листопада уже в нашій пластовій домівці в Бориславі. Щодо Трускавця, то хочу відзначити, що наш «Пласт» ніби розширює сферу своєї діяльності. До речі, серед пластунів багато трускавчан, дрогобичан, мало того, є ще й цілий львівський гурток. А зараз ми організовуємо раз на місяць практично з усієї Львівщини. Враження таке, що всі хочуть бути у бориславському «Пласту».
– Тобто, творчість, література, музика – це один із основних напрямків у роботі?
– Сказав би спеціалізація. А ще – екологія. Видаємо свої книжки з цієї проблематики, практикуємо оці моменти, що стосуються екології навколишнього середовища. Адже екологічні проблеми для нашого міста є надзвичайно актуальними.
– Добре, пане Ігоре. Але дозволю собі повернутися до минулого пластового літа. Наскільки знаю, вже не перший рік таборуєте десь у Рибнику?
– Саме там і був наш стаціонарний наметовий табір. У нас немає якихось спеціальних будинків. Все таборування – в наметах. І саме в Рибнику. Це традиційне місце, що його називаємо «Телевізор», адже там надзвичайні краєвиди. Тож ми заохочуємо дітей не до телебачення, а читати більше книжок, слухати науково-популярні передачі. А щодо телевізора на час таборування – то єдиний екран: ота річка внизу, невимовні карпатські краєвиди. Таборуємо там уже десь понад двадцять років. Звичайно, мандруємо й по інших місцях, але це вже, як ритуал: щорічний наметовий табір саме там, в Рибнику.
До речі, самі пластуни придумали й назву цьому табору: «Горище». Тобто – горище – як гора, горіти можна ще. Обшир для творчих вправ, як бачите, великий. А цього літа асоціювали своє «горище», як стриха. Знаємо, що саме на стриху у нашій хаті якісь там старі речі, куфри, до яких варто вертатися, адже в них часто виносили часточку пам’яті роду, родоводу, рідної землі. Власне, під тим кутом зору ми й подавали якісь старі цінні речі нібито із цього «горища» – історичні моменти, одяг, етно, все, що стосується минулого нашого краю. Скажу, що дітям було справді цікаво: самі фантазували, самі вигадували, самі творили. Десь там знайшли і книгу Лесі Українки з «Лісовою піснею». Стару книгу. І самі підготували театральну виставу за цим відомим твором.
Наприкінці таборування і відбулася прем’єра вистави. А глядачами стало й багато батьків наших дітей. Підходили і говорили, що коли б не бачили це своїми очима, то ніколи б не зрозуміли, що таке насправді «Пласт».
– А ще хотів запитати, пане Ігоре, чи оті старші пластуни, що вже роз’їхалися по інших містах – по університетах та академіях, підтримують зв’язки із пластовою домівкою?
– Та власне вони, які вже стали студентами і Острозької академії, і Харківської юридичної, і Академії мистецтв, Дрогобицького педуніверситету, і працюють нині, як старші пластуни з молодим поповненням, на них все й тримається. По суті «Пласт» став якоюсь великою родиною для кількох поколінь бориславців.
– Що ж, дякую за розповідь, пане Ігоре, і за ту дуже потрібну, дуже важливу справу, що їй присвятили стільки років життя.
Розмову вів Ігор Кюринець, газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень