/Роман Кручковський: «Після першого ж бою відбувається кардинальне переосмислення життєвих цінностей»/
Другий рік українці боронять незалежність своєї держави на Сході України. Зі зброєю в руках проти кремлівського агресора борються чимало наших земляків. Один із них – 23 річний стебничанин Роман Кручковський, котрий півроку тому повернувся із зони бойових дій. Зараз Роман очолює громадську організацію, яка об’єднує стебничан – учасників антитерористичної операції. Він і буде нашим сьогоднішнім співрозмовником.
– Романе Володимировичу, розпочнемо зі знайомства. Розкажіть коротко про себе.
– Народився і виріс у Стебнику, навчався у школі №7. Здобув фах автомеханіка у Дрогобицькому професійно-політехнічному ліцеї. В автосервісі пропрацював недовго – коли український народ піднявся на Революцію Гідності, я поїхав на Майдан до Києва.
Після початку воєнних дій на Сході, у березні 2014 року разом з побратимами із Самооборони Майдану вступили до добровольчого батальйону Національної гвардії України, якому згодом присвоїли ім’я генерала С.Кульчицького. Після проходження вишколу потрапили на Донеччину. Брали участь у звільненні Слов’янська і Краматорська від сепаратистів та російських найманців, обороняли гору Карачун. Згодом виконували бойові завдання у Дебальцевому, Коров’ячому Яру, Артемівську.
– Як до українських військових ставиться тамтешнє населення?
– До нас ставилися по-різному, але здебільшого негативно, з недовірою. Не знаю, з чим це пов’язано. Зазомбовані вони всі проросійською пропагандою, чи що… Доводилося остерігатися замаскованих під простих громадян сепаратистів. Якось ми виконували завдання з оброни моста. Коли розпочався бій, довелося відбиватися на лише від проросійських бойовиків, а й від групи нібито мирних мешканців, у яких під одягом раптом виявилися автомати.
Водночас на Донеччині є і патріоти України, які нас підтримували, допомагали. Бувало, приносили продукти, попереджали про засідки чи місця розташування ворога. Якось після обстрілу у нас згоріло наметове містечко. Дізнавшись про це, один чоловік одразу ж приніс із дому для нацгвардійців два туристичні намети.
– До Вас на передову доходили листи підтримки від маленьких українців?
– Дитячі малюнки, листи від школярів і студентів, власноруч зроблені ними обереги додають сил, неабияк піднімають бойовий дух. Коли під час обстрілів бувало дуже сутужно, хлопці перечитували написані від щирого серця слова, розглядали малюнки, і патріотичні почуття спалахували з іще більшою силою. Така моральна підтримка для бійців дуже важлива. Як і титанічна праця волонтерів, без яких війську було би дуже непросто.
– Чи приїздять у розташування військових священики?
– Так. Церква робить дуже потрібну справу. Адже там, на війні, якось по-особливому починаєш осмислювати віру в Бога. Пам’ятаю, як під час шаленого обстрілу наших позицій із «Градів» стрибнув до окопу. Навколо – вибухи. Лежав у ямі, вдивлявся у блакитний квадратик неба, молився… І міцно стискав хрестик… Згодом виявилося, що навіть його трохи зігнув… Щира молитва там, як і молитва за нас родичів і близьких, справді дуже допомагає. І, звісно, на війні неможливо без справжньої чоловічої дружби, взаємовиручки…
– Які моменти найбільше врізалися Вам у пам’ять?
– Знаєте, після першого ж бою відбувається кардинальне переосмислення життєвих цінностей. Є багато моментів, що міцно прописалися у пам’яті. Здебільшого, це неприємні спогади, про які не хочеться говорити. Але були й інші миттєвості.
Коли обороняли гору Карачун, на якій була змонтована телевежа, нас дуже дратував російський прапор, якого сепаратисти там причепили ще до відступу. Наша позиція перебувала під обстрілом. Попри те, теперішній народний депутат від Дрогобиччини Богдан Матківський разом із товаришем здійснили відчайдушний вчинок: прихопили синьо-жовтий стяг і полізли на вежу, щоби встановити його замість російського. Приблизно на середині висоти «сепари» це помітили і почали стріляти. Але хлопці все ж таки здійснили задумане і неушкодженими повернулися назад.
Також згадується як ми грали у футбол – незважаючи на те, що неподалік періодично свистіли кулі…
– Чим, на Вашу думку, закінчиться військове протистояння на Сході України?
– Ми переможемо. Мусимо перемогти! Вважаю себе патріотом України, тож іншої думки просто не допускаю.
– Романе, Ви очолюєте громадську організацію «Стебницька спілка учасників АТО». Чим вона займається?
– Головна мета організації – відстоювання прав учасників АТО, допомога їхнім сім’ям. Об’єднуватися необхідно, адже до громадської організації зовсім інше ставлення з боку влади, правоохоронних і контролюючих органів, ніж до одного громадянина. Зараз, наприклад, ми займаємося питанням забезпечення прозорості виділення земельних ділянок учасникам АТО у Стебнику.
Також ми звернулися до Президента України з відкритим листом, у якому пропонуємо заповнити таблицю. У ній дві графи. У першій – кількість загиблих учасників АТО за 2014-15 роки, які віддали життя за країну, в якій не має бути продажних суддів, прокурорів, корумпованих чиновників, хабарників. У другій – кількість засуджених (хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі з конфіскацією майна) продажних суддів, прокурорів, корумпованих чиновників, хабарників. Виходячи із порівняння цих цифр (які, очевидно, разюче відрізнятимуться), просимо Главу держави дати оцінку роботи його команди, у тому числі Уряду, Генпрокуратури, парламенту, судової системи.
– Незабаром – вибори до органів місцевого самоврядування. На Вашу думку, воїнам, які повернулися із зони АТО, варто йти у владу?
– Думаю, що так. Війна змінює людей. Переконаний, що хлопці, котрі готові віддати життя за кращу долю України, повернувшись додому, не дозволять нищити її зсередини. Вони готові покласти край корупції, розкраданню коштів, розбазарюванню майна громади.
Дуже важливим кроком є контроль громади за діяльністю влади. Насамперед необхідно добитися прозорості у її діях, зокрема шляхом оприлюднення на сайті Стебницької міської ради проектів, а згодом – рішень сесій чи виконкому, проведення громадських слухань із важливих питань тощо. Також виборці мають постійно нагадувати обранцям і вимагати виконання їхніх передвиборних обіцянок.
Зрештою, щоб у державі щось змінилося на краще, до цього має долучитися кожен із нас.
Розмовляв Ярослав Грицик, газета «Галицька Зоря»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень