Вiн — автор мiжнародних бестселерiв, що змусили багатьох людей, якi цiкавляться iсторiєю, по-новому глянути на Другу свiтову вiйну. А ось у Москвi Вiктора Суворова (справжнє прiзвище Володимир Резун) називають фальсифiкатором iсторiї “номер один”. I тамтешнi науковцi присвячують цiлi працi спростуванню його книг…
Автор “Криголаму”, “Останньої республiки”, “Акварiуму” понад 30 рокiв живе у Великiй Британiї. Тут колишнiй радянський розвiдник, якого за втечу на Захiд засудили до смертної кари, викладає в однiй iз вiйськових академiй…
“Цифру 20 мiльйонiв назвав Кеннедi”
— Пане Суворов, ви часто говорите, що архiви досi засекреченi й що повна iсторiя вiйни дотепер не написана. Чи змiнилось щось до 65-ї рiчницi?
— Нi, нiчого не змiнилось. Iз панського столу нам кидають якiсь кiстки, але це не найважливiшi матерiали… А президентський архiв досi закритий!
— Уточненi цифри щодо загиблих хоча б з’явились?
— Це дуже складна проблема. Нинi я нею якраз займаюся i в наступнiй книзi хочу розгромити офiцiйнi цифри.
Тут узагалi цiкава iсторiя: при Сталiновi оголосили, що нашi втрати на вiйнi становлять 7 мiльйонiв чоловiк, при Хрущовi — 20, а при Горбачовi — 27. Чи не завеликий “розкид”?! Я намагався з’ясувати: звiдки ж взялася цифра 20? Надто вона кругла. Чому не 21,5 або не 23? А все було так: зустрiлись Хрущов i Кеннедi, говорили мiж собою, ось американський президент i запитує: “Слухай, а скiльки у вас загинуло на вiйнi? Мiльйонiв двадцять,
напевно?” Микита Сергiйович каже: “Ага, двадцять”.
Так що цю цифру назвав Кеннедi! Сказав би вiн 15 або 30, Хрущов погодився б. А нашi iсторики й демографи пiд неї потiм пiдвели б теоретичну базу.
— Ви вже, мабуть, чули, що в Запорiжжi мiсцевi комунiсти вiдкрили пам’ятник Сталiну?
— Ви жартуєте? Це неймовiрно! Сталiн — злочинець вселенського масштабу. Вiн же знищив людей бiльше, анiж Гiтлер. Розумiєте? Мiж Гiтлером i Сталiном єдина рiзниця: яким би мерзотником Гiтлер не був, вiн усе ж до свого народу так не ставився.
I якщо хтось хоче встановити в Українi такий пам’ятник, значить, цi люди ненавидять власну країну, забули про мiльйони загиблих у роки Голодомору й iнших масових акцiях проти українського народу. Це зрадники батькiвщини. Їх треба ловити i саджати в божевiльню або тюрму!
— Знаєте, цi люди, як мантру, повторюють: “Але ж солдати йшли в бiй “За Родiну, за Сталiна…”
— Я говорив iз дуже багатьма фронтовиками, у мене величезна кiлькiсть їхнiх листiв. I вони пишуть, що довiдались про те, що йшли в атаку з лозунгом “За Сталiна”, уже пiсля вiйни. А насправдi вони ходили в бiй iз матюками. Людям давали по сто грамiв перед атакою, i мат-перемат, уперед, хлопцi! Тож це — ще один мiф, створений радянськими iдеологами…
Друга свiтова вiйна взагалi оповита цiлковитими мiфами. Один iз найголовнiших — мовляв, Радянський Союз не був готовий до вiйни. Не був готовий до вiйни, але виграв її?! Такого не буває… Це ж Гiтлер наклав на себе руки, а не Сталiн. Це ж Червона Армiя взяла Берлiн… То хто був не готовий?!
Скажiмо, ми ганяємо з вами в футбол, i ви виграли, забивши менi десять голiв. Або спортсмен повернувся з Олiмпiади i привiз п’ять медалей. То що, вiн також був “не готовий”? Яка тут логiка?!
— А якщо назвати конкретнi факти й цифри?
— Будь ласка. На 22 червня 1941 року танкiв у Червоної Армiї було у сiм разiв бiльше, нiж у Гiтлера на Схiдному фронтi. 24 тисячi проти 3350! Причому нашi були набагато кращi.
Скажiмо, у нас на КВ i на Т-34 стояли гармати з калiбром 76 мм. I не просто 76 мм, а з балiстикою дивiзiйної зброї. Тобто, дуже потужнi гармати, якi пробивали будь-який нiмецький танк! А в нiмцiв на Pz-I стояли тiльки два кулемети, на Pz-II — кулемет i 20-мiлiметрова гармата (тобто це було щось на зразок протитанкової рушницi на колiщатках), а на Pz-III — гармата
37-мiлiметрова i два кулемети. Ну, дурниця ж!
Єдина країна свiту, яка налагодила виробництво швидкохiдних танкових дизелiв, — Радянський Союз…
–– Їх робили, здається, у Харковi?
— Спочатку там, а потiм, коли прийшли нiмцi, виробництво перенесли в Сибiр. Наша армiя починала вiйну на дизелях i закiнчила вiйну на дизелях. А Нiмеччина — батькiвщина Рудольфа Дізеля — так i воювала на танках iз карбюраторними двигунами. У нас були широкi гусеницi (це дозволяло воювати майже на будь-якiй мiсцевостi й за будь-якої погоди), у нiмцiв — нi. У нас було протиснарядне бронювання, у них — нi. У нас були плаваючi танки — 4 тисячi, а в нiмцiв — жодного!
Тепер дехто каже: “А ось на деякi нiмецькi танки вiшали понтони”. Я вiдповiдаю: “Заждiть. Ну я ось можу повiсити понтони на паровоз, i в мене буде плаваючий паровоз. (Усмiхається). Чи, припустимо, покладу в таз праску i скажу: “Ось я творець праски, що плаває. (Смiється). Чи сокира в коритi плаватиме… Причепити щось до чогось не означає, що це плаваючий танк, а у нас були справжнi танки, якi плавали. Чотири тисячi штук, а у Гiтлера — усiх танкiв, усiх разом 4 тисяч не набиралось.
— Ви зазначаєте у “Криголамi”, що ще 1933 року з конвеєра сходило щодня по 22 танки…
— Так. I це ж не я вигадую, а пише нiмецький полковник Гейнц Гудерiан. Вiн приїхав на Харкiвський завод i повернувся звiдти нажаханий. СРСР повним ходом клепав на паровозобудiвному заводi танки. У цей час Нiмеччина не виробляла взагалi нiяких танкiв!
I коли ми говоримо про готовнiсть до вiйни, то треба подумати про таке: а яким чином Нiмеччина пiдготувалась? Ми повертаємося до того ж Гудерiана, якого товариш Сталiн готував у… Казанi. Так, так у районi цього мiста були полiгони, де дозволили тренуватись нiмецьким танкiстам.
Рiч у тiм, що Версальський договiр забороняв Нiмеччинi мати танки, артилерiю (важку та зенiтну), авiацiю (винищувальну та бомбардувальну), пiдводнi човни. Крiм того, генеральний штаб, вiйськовi академiї i т.д, i т.д. Так-от: якби Радянський Союз не допомiг Гiтлеру i його армiї стати на ноги (як, зрештою, i прийти до влади), то нiякої Другої свiтової вiйни не було б.
“Без Йосифа Вiссарiоновича нiмцям це не вдалося б”
— Що ви маєте на увазi, коли кажете, що Сталiн допомiг Гiтлеру прийти до влади?
— У 1932 роцi виникла ситуацiя, що його партiя була в Нiмеччинi найпотужнiшою — номер один. На другому мiсцi — соцiал-демократи, на третьому — комунiсти. Так-от, якби соцiал-демократи i комунiсти об’єднались, то Гiтлер, навiть маючи найбiльшу партiю, до влади прийти не змiг би. Але Сталiн наказав комунiстам воювати не проти нацистiв, а проти соцiал-демократiв, i тим самим розчистив дорогу для фюрера, який отримав 43 вiдсотки голосiв на виборах у 33 роцi…
Вертаючись до того, як СРСР допомагав Нiмеччинi. Пiсля закiнчення Першої свiтової вiйни ця країна була повнiстю роззброєна i не мала права, як я вже казав, не тiльки виготовляти зброю, а навiть вести якiсь розробки… Тож у Нiмеччинi закрили конструкторськi бюро, вiйськовi заводи, а iнженери приїхали до Радянського Союзу i далi тут працювали. Наприклад, у Фiлях, у Москвi, збудували завод “Юнкерса”, який почав випускати лiтаки. У Ленiнградi нiмцi робили проекти пiдводних човнiв. Там же працював доктор Гротте, котрий розробляв нiмецькi танки.
Найголовнiша заслуга Сталiна перед Берлiном — вiн не дав вiдбутись розриву мiж поколiннями конструкторiв. Ну ось уявiть собi: вiйськовий завод закрили, всiх фахiвцiв звiльнили i нових не набрали. Минає 10 — 15 рокiв, а потiм раптом ви вирiшили цей завод вiдновити. Але одна рiч — вiдновити завод, iнша — вiдновити кадри. Якби не Йосип Вiссарiонович нiмцям цього не вдалося б. А так, старшi конструктори йшли на пенсiю, а новi переймали їхнiй досвiд.
— У цьому зв’язку ви дуже влучно пишете: фашистський меч кувався
в СРСР…
— Так. Крiм тих фактiв, що я вже назвав, скажу таке: у Липецьку готували нiмецьких льотчикiв. Причому не просто нiмецьких льотчикiв, а весь цвiт вищого командного складу. Тобто, створювалась певна структура, довкола якої потiм можна було розгорнути гiгантську армiю.
Далi — у районах Саратова i Вольська нiмцi вiдпрацьовували отруйнi речовини. I коли ми кажемо, що ось газами людей травили, то тут треба згадати тi нiмецькi центри. Щоправда, на полi бою Другої свiтової вiйни бойовi отруйнi речовини не використовували, але якби їх використовували, то нiмцi до цього були готовi. Адже їх готували в СРСР… Одне слово, велика заслуга Сталiна перед Гiтлером полягає в тому, що вiн не дозволив померти нiмецькiй вiйськовiй i вiйськово-промисловiй традицiям.
— Це правда чи байка, що на одному з прийомiв у Кремлi Сталiн виголошував тост за фюрера?
— То було 23 серпня 1939 року i цей iсторичний факт запротокольовано. Приїхав Рiббентроп, Сталiн рукою Молотова пiдписав вiдомий пакт. Опiсля з’явилися офiцiанти з шампанським, i Сталiн виголосив тост. Вiн сказав: “Я знаю, як нiмецький народ любить свого фюрера…” I випив за здоров’я Гiтлера. Так, це було. I не тiльки це. Коли Гiтлер розтрощив Польщу, в газетах “Правда”, “Красная звезда” й iнших вийшло офiцiйне привiтання.
Коли розгромив Францiю — також були привiтання: молодець, ось так i давай… Усi цi публiкацiї можна легко знайти в архiвах. Як i фото спiльного радянсько-нiмецького вiйськового параду в Брестi.
“Мiй батько пережив Голодомор”
— Мiж нiмецьким i радянським вождями взагалi дуже багато спiльного. Ось дивiться: у Гiтлера — червоний прапор i в Сталiна — червоний прапор. Гiтлер владарював вiд iменi робiтничого класу, його партiя називалась робiтничою. Сталiн також керував вiд iменi робiтничого класу, його система влади офiцiйно називалась диктатурою пролетарiату. Гiтлер ненавидiв демократiю, боровся з нею. Сталiн — також.
Гiтлер будував соцiалiзм. Сталiн теж будував соцiалiзм. Свiй шлях до соцiалiзму Гiтлер вважав єдино правильним i всiх, хто пручався, безжалiсно знищував. Сталiн також вважав свiй шлях до соцiалiзму єдино правильним. У Сталiна — п’ятирiчний план, у Гiтлера — чотирирiчний план. У Гiтлера — одна партiя при владi, iншi — в тюрмi. У Сталiна — одна партiя при владi, iншi — за гратами. У Гiтлера партiя стояла над державою, країною керували партiйнi вождi. У Сталiна партiя стояла над державою, країною керували
партiйнi вождi. Гiтлер перетворив з’їзди партiї на грандiознi вистави, Сталiн — теж.
Або ще: головнi свята в iмперiї Сталiна — 1 Травня, 7-8 листопада. В iмперiї Гiтлера — 1 травня, 8-9 листопада. У Гiтлера — гiтлерюнгенд, молодi гiтлерiвцi. У Сталiна — комсомол, молодi сталiнцi. Сталiна називали вождем, Гiтлера — фюрером, у перекладi це те саме.
Зрештою, навiть якщо взяти зовнiшнiй вигляд: Гiтлер ходив у напiввiйськовiй формi, без знакiв розпiзнавання. Сталiн одягав
напiввiйськову форму, теж без знакiв розпiзнавання. У Гiтлера не було бороди, у Сталiна також. У Гiтлера були знаменитi вуса i в Сталiна були знаменитi вуса. Ось я i питаю: у чому мiж ними рiзниця?
— Гiтлер не курив люльки…
— Ви мене пiдловили. (Смiється). А якщо серйозно: Гiтлер, як я вже казав, щодо свого народу таких злочинiв не коїв, як Сталiн. I якщо Гiтлер — людожер, то з цього не випливає, що Сталiн — вегетарiанець!
… Сьогоднi, коли кажуть про те, що пiдходить свято, давайте святкувати, я вiдповiдаю — гаразд. Але чому ми пам’ятаємо про жертви вiйни i не згадуємо жертв комунiзму? Адже той режим, який керував державою, вiн же винищив людей бiльше, анiж їх загинуло на вiйнi. I тут рiч не тiльки в тому, що нiмцi вмiли воювати, що вони — жорстокi вбивцi, а й у тому, що нашi командири людей не шкодували. Починаючи “згори” — Сталiн, Жуков i всi iншi — й аж до самого низу.
Так-от, ми тепер згадуємо про жертви вiйни, у кожному мiстi пам’ятники стоять. А чому не стоять пам’ятники тим мiльйонам людей, котрих винищив наш власний режим? Не Гiтлер, а Сталiн!
— Тут можна було б згадати i про Голодомор… До речi, вашу сiм’ю ця трагедiя зачепила?
— Так. (Пiсля паузи). Це жахливий, страшний злочин! А Росiя досi його не хоче визнати. Дикiсть! Мiй батько — Богдан Васильович Резун — у дитинствi, пацаном, пережив той страшний голод. I на все життя у нього залишилось якесь особливе ставлення до хлiба, взагалi до селянської працi.
Але ж був не тiльки Голодомор, а й громадянська вiйна — скiльки вона забрала найкращих людей? Пiсля того був терор та знищення української мови й української iнтелiгенцiї. Її вирiзали пiд корiнь. До слова, мiй дiд був ковалем, але мав велику бiблiотеку. I десь у 30 — 31 роках йому довелось уночi спалити книги. Бо дiд знав: будь-якої митi набiжать якiсь товаришi з гарячими головами й холодними серцями та “заметуть” його. Люди просто
боялись…
Пiсля того — боротьба зi шкiдництвом, потiм — вiйна i т. д., i т.д. I коли менi кажуть, що ось радянська влада допустила якiсь помилки чи серiю помилок, я з цим не згоден. Вважаю, що це була одна гiгантська помилка, один гiгантський злочин проти свого народу… Цей режим пiдiрвав життєздатнiсть нацiй — як росiян, так i українцiв. Українцям, думаю, дiсталося навiть бiльше.
I у Другiй свiтовiй вiйнi перемiг не народ (тут треба чiтко розумiти рiзницю мiж владою i народом), а режим, репресивнi органи, чекiсти. Саме та влада зберегла, наприклад, колгоспне рабство. До середини 70-х рокiв колгоспники не мали ж паспорта! Це було справжнiсiньке крiпосне право. Собак можна було возити в лiтаках, а в мого дiда, колгоспника, такого права не було. Як i оселитися в готелi “Росiя” у Москвi… Тож хто тут почувався переможцем — люди чи режим?
“Мiста очистили вiд iнвалiдiв”
— А що це був за указ Жукова i Берiї наприкiнцi вiйни про виселення з України всiх українцiв?
— Стовiдсоткових доказiв у мене немає, але якщо ми подивимось на дiї радянської влади, то побачимо: чеченцiв виселили, волзьких нiмцiв — виселили, кримських татар — виселили… Певним пiдтвердженням того, що такi плани стосовно українцiв у кремлiвської верхiвки були, може служити секретна промова Хрущова на ХХ з’їздi КПРС. Тодi Микита Сергiйович сказав: вiн (Сталiн) виселив би й українцiв, просто не було куди. Мовляв, їх надто багато.
У Червонiй Армiї наших було дуже й дуже багато. Причому на досить високих посадах. Майже половина маршалiв Радянського Союзу —
українцi, та й генералiв чимало. А кожен ротний i старшина — то це передусiм українцi. Невiдомо, як повелася б армiя, якби взнала, що їхнiх батька i матiр заганяють кудись у Сибiр…
Я вивчив дуже багато документiв про Георгiя Костянтиновича Жукова i вважаю, що в його “свiтлу” голову така “свiтла” думка могла “стукнути”. Це справдi людина, котра через рiки кровi броду не шукала. Вiн цiлком мiг пiти на таке… Однак це питання, повторюю, потребує додаткового вивчення.
— Ось ви згадали про Жукова, але ж i його пiсля Параду перемоги вiдправили з Москви до Одеси, а потiм ще далi — на Урал. Чому Кремль так несподiвано повiвся iз ним?
— Сталiн вирiшив усiх переможцiв узяти на короткий повiдок. Кого розiгнав, кого заслав якомога далi вiд столицi. Скажiмо, адмiрала Миколу Герасимовича Кузнецова, який стояв на чолi флоту протягом усiєї вiйни, Сталiн розжалував i вигнав.
Жукова не розжалував, але жахливо понизив. Уявiть собi: з посади першого заступника наркома оборони i заступника Верховного головнокомандуючого (тобто правої руки Сталiна) його вiдправляють
керувати Одеським округом! А потiм — Уральським, в якому були двi кадрированi дивiзiї. Цього не пишiть, але в народi вони називались “кастрованi”. Тобто, пасiка без бджiл. Є генерал, є офiцери, трохи солдатiв, деяка технiка, одне слово, паперова дивiзiя… А потiм Жукова взагалi зняли. Як було сказано в таємному наказi Сталiна: за те, що Георгiй Костянтинович втратив усiляку скромнiсть i приписував собi операцiї, до яких не мав нiякого стосунку. Це, до речi, правда…
Миколу Миколайовича Воронова, головного маршала артилерiї, Сталiн також дуже “задвинув”. Далi — хто там? Олександр Олександрович Новиков командував авiацiєю, його посадили. Ну i це пiшло з самої “гори” до самого “низу”. Влада рiшуче позбувалася визволителiв, адже пiд час вiйни вони набрали дуже велику полiтичну вагу, здобули авторитет, стали менше пiдкорятися, бiльше думати головами i т. д. Так чинили i з маршалами Радянського Союзу, i з простими фронтовиками. Пiсля вiйни країна — Москва, Київ, усi мiста — кишiла iнвалiдами…
— Їх, кажуть, вiдправили на Валаам?
— Так. Мiста вичистили вiд безногих, безруких, слiпих… Людей, якi вiддали своє здоров’я, вiддали свої руки, ноги, очi цiй вiйнi, їх усiх ловили й вивозили на острови. На Валаамi та Соловках влаштували ну не тюрми, а так званi притулки для iнвалiдiв. Щоб звiдти цi люди вже не могли втекти. Ось так режим повiвся з героями вiйни.
“Це була б грандiозна тоталiтарна держава”
— Чому Сталiн до останнього не вiрив, що Гiтлер може напасти на СРСР? I тихенько сам готував операцiю “Гроза”, плануючи напад на Нiмеччину на 6 липня 1941 року…
— Ось дивiться: допустимо, ви — товариш Сталiн, а я — Голiков, генерал-лейтенант, начальник розвiдувального управлiння. Я приходжу до вас i кажу: “Товаришу Сталiн, Гiтлер готується напасти!” А ви — як Йосип Вiссарiонович — вiдповiдаєте: “Вiн що, божевiльний?!” Нiмеччина на два фронти воювати не може. Це ж самогубство! Про це сам Гiтлер писав у “Майн кампф”, критикуючи кайзера Вiльгельма, який програв вiйну…
Гiтлер навiть не має сили, щоб захистити Берлiн. 13 листопада 1940 року Молотов був у нiмецькiй столицi якраз тодi, коли британцi бомбили мiсто. I фюрер пiсля цього ще хоче на нас напасти?! А за Великобританiєю стоїть Америка i вже постачає Лондон усiм, чим треба…
По-друге, Гiтлеровi треба контролювати Польщу, Чехословаччину, Норвегiю, Бельгiю, Голландiю, Францiю, Грецiю, Югославiю (а Югославiю взагалi неможливо контролювати). I вiн ще на нас хоче напасти? Знову ж таки, вiн що, збожеволiв? Та й на затяжну вiйну в Гiтлера немає нiяких засобiв. Тiльки — блiцкриг. Зачекайте: 10 тисяч кiлометрiв до Владивостока. Це який, до бiса, блiцкриг? Я свого часу в Конотопi навчався, у восьмiй школi, так там така багнюка восени. Непролазна!(Усмiхається). I Гiтлер зiбрався за три мiсяцi, блiцкригом, захопити Радянський Союз? Заждiть, це ж самогубство, божевiллля…
Тобто, Сталiн не вiрив, що це можливо. I нiхто б не повiрив. Ось зараз вiзьмiть i внесiть у комп’ютер данi: скiльки в Нiмеччинi людей, скiльки ресурсiв (а там немає нiчого: нi молiбдену, нi нiкелю, нi залiзної руди, нi нафти, а без нафти воювати не можна), скiльки людей треба контролювати по Європi. Додайте, що проти Гiтлера воювали Радянський Союз, Великобританiя, уже потенцiйно — Америка, та весь свiт… I ви побачите, що видасть комп’ютер: вiйна неможлива! Але Гiтлеру нiчого не залишалось, як напасти на СРСР. Iнакше 6 липня 1941 року це б зробив Сталiн.
— Давайте пофантазуємо: якби Сталiн випередив Гiтлера i першим
почав вiйну, як розвивалися б подiї?
— Коли менi кажуть: iсторiя немає умовного вiдмiнка, я починаю скреготати зубами. Менi ця ситуацiя дуже не подобається. Ну, хто заважає гравцям у шахи проаналiзувати партiю по її завершеннi i сказати: “Вiкторе Суворов, який же ти дурень, чого ж ти ходив сюди? Треба було ходити туди!” (Усмiхається). Якраз тепер я пишу нову книгу “Умовна iсторiя”, де прораховуватиму рiзнi “якби”…
Вертаючись до вашого запитання: давайте вiзьмемо свiдчення нiмецького льотчика Рудельта, який лiтав на пiкiрувальному бомбардувальнику i найбiльше у свiтовiй iсторiї здiйснив бойових вильотiв. Ось вiн пише: “Якби вони (тобто червонi) вдарили першими, то зупинити їх було б неможливо”. На те саме я натрапляв i в iнших генералiв.
Зрештою, забудьмо про нiмецьких генералiв i помiркуймо самi. Москва могла здiйснити удар по Румунiї. До Плоєштi 180 кiлометрiв — вiдкрита мiсцевiсть, яку нiхто не захищає. Буквально за одну нiч можна було дiстатися туди на швидкохiдних танках. I навiть не утримувати нафтових полiв, а просто влаштувати грандiозну пожежу. Без нафти, повторюся, воювати не можна: у вас є пiдводнi човни, крейсери, танки, лiтаки, але без нафти танки не ходять, лiтаки не лiтають… Тобто, удар по Румунiї був би смертельним для Берлiна.
Дехто каже: “От якби Сталiн завдав удару першим, вiн би не змiг перемогти”. Ну, я цiєї логiки зовсiм не розумiю. СРСР вступив у вiйну в 41-му й закiнчив її у Берлiнi. А якби ще й першим напав, то тим бiльше перемога була б за Москвою… Сталiн показав, що це не просто можливо, а зробив це! У найбiльш невигiднiй ситуацiї (це як у бiйцi, коли тебе стукнули в спину сокирою) вiн перемiг. А Гiтлер — у найбiльш вигiднiй ситуацiї — програв.
— I все ж таки: що нас чекало би?
— Що було б потiм? Це була б грандiозна тоталiтарна держава. Якби Сталiн захопив усю Нiмеччину, то нiмцi з дисциплiнованих нацистiв перетворилися б у дуже дисциплiнованих комунiстiв. Додайте до цього нашi ресурси та сталiнський розмах… Перед цiєю потугою Європа не встояла б.
До слова, я був у Берлiнi, у штабi “Штазi”, секретної полiцiї Схiдної Нiмеччини. Це величезний квартал iз пiдвалами, камерами допитiв, розстрiльними коридорами. Там тисячi людей працювали! Це тiльки здавалось, що в НДР усе нормально, а насправдi з усiх тоталiтарних держав Європи — то була найстрашнiша…
…Якби Сталiн захопив Нiмеччину, вiн би зробив її радянською. А вже за допомогою Нiмеччини — Францiю i всiх решта. Вони також перетворилися б у тоталiтарнi держави. Адже, щоб там не казали, жоден народ не має iмунiтету проти тоталiтаризму. Жоден!
— Дякую вам за iнтерв’ю, пане Суворов. Знаєте, щось у цьому є, що головнi мiфи радянських iсторикiв розвiнчав українець…
— Так, щось у цьому є. (Смiється). Знаєте, як типовий українець — я людина вперта. Можливо, це й допомогло менi. Ось менi кажуть — так i так, а я кажу — нi-i-i. Таким я був i в дитинствi, i потiм, коли вчився у Київському вищому загальновiйськовому командному училищi. Сперечався з друзями, сперечався з викладачами. Намагався докопатися до правди за всяку цiну… З того моменту я й не можу зупинитись.(Усмiхається).
Богдан БОНДАРЕНКО, Експрес
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень