Сьогодні, 14 грудня, свій 80-літній ювілей відзначає Болеслав Денисович Петровський, Почесний громадянин Трускавця, очільник нашого міста-курорту в 1980-х рр., і просто мудра та добра людина. Поспішають привітати Болеслава Денисовича з ювілеєм його найближчі, найрідніші – дружина Олександра Микитівна, діти Ігор та Олег, невістки, онуки та правнуки. Завітають сьогодні до людини, яка так багато зробила до Трускавця, представники колишньої та теперішньої влади міста, зокрема мер Трускавця 2002-2010 років Лев Грицак.
Ми теж хочемо долучитися до всіх привітань та найкращих, найсердечніших, найщиріших побажань, які звучатимуть на адресу Болеслава Денисовича. Бо ця людина того вартує – його життєвий шлях, його наполегливість, діяльність, вклад в розвиток нашого Трускавця заслуговують всілякої похвали і наслідування.
Болеслав Денисович Петровський народився 14 грудня 1936 року в селі Дубровка Полонського району Хмельницької області в багатодітній сім’ї службовця. Дитинство і юнацькі роки провів на Житомирщині в селі Карпівці Чуднівського району, де закінчив середню школу. Служив в армії. Освіта вища економічна і вища політична: закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка, економічний факультет та ВПШ в Москві. Академік Української технологічної академії, кандидат економічних наук, має більше 50 друкованих наукових праць. Пройшов складний трудовий шлях: спершу працював на керівних господарських та комсомольсько-партійних роботах в містах Несторові (Жовква), Стрию, Львові, а в 1976 – 1979 роки головою виконавчого комітету Миколаївської районної Ради народних депутатів.
З 1980 року доля назавжди поєднала його з Трускавцем, до якого він прикипів, якого полюбив всім серцем і якому дарує свої вміння та таланти ось уже 36 років.
До Трускавця Болеслав Денисович прибув у віці 44 років, тобто чоловіком у розквіті сил, зрілим державним мужем. Ось як цей приїзд описує сам Болеслав Денисович у своїй книзі «Трускавець у 80-х роках двадцятого століття», видати яку його надихнула публікація на «Трускавецькому віснику»:
«Працюючи головою Миколаївської районної Ради народних депутатів на Львівщині, я щойно повернувся з відпустки. Закінчувався напружений, але пам`ятний 1979 рік. Для мене він був особливим, оскільки по всіх показниках народногосподарської діяльності: в промисловості, транспорті, будівництві, торгівлі і побуті, в сільському господарстві та інших галузях були успішно виконані планові завдання і район вийшов переможцем у соцзмаганні області. Гордість за те, що зроблено і досягнуто, викликало почуття особливого задоволення і я розумів і вбачав у цьому свою певну частку вкладеної парці як керівник регіону. Але несподівано прийшло повідомлення, щоб я терміново, завтра на 10 годину ранку, прибув в обласний комітет на засідання бюро. Розмова була короткою. Прийнято рішення перевести мене на роботу в апарат обкому парті – інструктором. Згодом відбулася розмова у першого секретаря обкому партії Віктора Федоровича Добрика. Він повідомив, що мені оформлено посвідчення працівника Львівського обкому партії та підписано відрядження в місто-курорт Трускавець і надано особливі повноваження. Я повинен був надавати допомогу в роботі недавно призначеним в місто керівником міськвиконкому, територіальної ради по управлінню курортами профспілок, прокуратури, міськвідділу міліції, санаторно-курортних закладів та інших підприємств і організацій, вивчати їх ділові якості і дії, аналізувати виконання заходів по наведенню порядку у Всесоюзній оздоровниці після подій, що сталися тут з опублікованими в пресі заміток «Десятка в паспорте», «Хрусталь в сейфе» і інформувати обком партії. Тоді за хабарництво і зловживання в місті-курорті були звільнені керівники і притягнуті до відповідальності та призначені нові.
Перші кроки в місті Трускавці я зробив 25 грудня 1979 року. Був погожий зимовий день, сонячний і безвітряний, 2-3 градуси морозу. Довкола білий сніг наче жбурляв у вічі пучки іскристих променів, було легко, на повні груди, дихати. Поселився в «знаменитому» на той час готелі «Трускавець», що прославився хабарництвом.
На другий день зайшов у вищий орган місцевого управління – міськвиконком, представився першому голові міськвиконкому Роману Михайловичу Матоличу, який був недавно призначений на цю посаду і тимчасово виконував обов’язки Голови. Розповів йому мету приїзду і домовився про співпрацю, а також попросив, щоб моє перебування в місті не афішували, оскільки мешканцям міста вже набридли часті перевірки та приїзди ревізорів…».
На майже двох сотнях сторінок книги «Трускавець у 80-х роках двадцятого століття» Болеслав Денисович Петровський описує десятиліття, коли він був очільником нашого курорту. Це книга-сповідь, яка мала б бути настільною у кожного міського голови, кожного управлінця, кожного чиновника, кожного депутата міської ради. Бо це книга про те, що можна залишатися Людиною, будучи керівником. І що можна полюбити місто, яке не є твоїм рідним по народженню, але стало рідним за велінням долі.
Болеслав Петровський робить детальний опис Трускавця 1980 р. – таким, яким побачив його в перші дні перебування тут, на знаменитому курорті. Своїми спогадами він вводить нас у той час, коли декого з нас ще й на світі не було, а дехто був дитиною чи юнаком.
Але йому тоді не лише довелося насолоджуватися красою благословенного Богом Підгір`я, а ще й розпочати нещадну боротьбу з різноманітними зловживаннями, які гальмували розвиток курорту, ставили пляму на репутації нашого міста. У 1980 році Болеслава Петровського було обрано депутатом, а відтак і головою Трускавецької міської ради народних депутатів. Він незмінно керував Трускавцем з 1980 по 1990 рік, і це було десятиліття разючих змін, фундаментальних будов, стрімкого розвитку Всесоюзної оздоровниці.
В час, коли творилася новітня історія України, коли поставала наша молода держава, Болеслав Петровський не тримався за посаду, не протистояв Божим планам. Він дав дорогу молодим, хоча завжди був готовий доброю порадою досвідченого керівника допомогти керівникам недосвідченим, інколи безпорадним.
Прикметно, що після 1990 року, коли політичні баталії часто супроводжувалися пошуками «ворогів», ніхто не відважився жодним кривим словом сказати щось лихе про керівника Трускавця останнього радянського десятиріччя. Бо тоді громада остракувала б наклепника, адже кожен в глибині серця відчував і власними очима бачив, скільки добра було зроблено паном Болеславом для Трускавця. Прізвище «Петровський» трускавчанами завжди вимовляється з повагою, пошаною та відтінком гордості – гордості за те, що серед людей, якими маємо пишатися, є й керівник міста 1980-х рр.
У 1990-1997 роках Болеслав Петровський працює доцентом кафедри економіки Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. Автор цих рядків хоче відзначити, що це був улюблений багатьма студентами викладач, який мав що розповісти своїм вихованцям. Інше діло, що в молоді роки, коли кров грає в жилах, а очі бігають за дівчатами, не завжди хотілося слухати перлин мудрості сивочолого викладача.
Особисто в моїх споминах з часів навчання в Дрогобицькому педуніверситеті (тоді ще інститут) Болеслав Денисович Петровський завжди постає як людина, яка вчила не лише своїм словом, але і своїм прикладом. До речі, часто ми разом їхали разом з Дрогобича до Трускавця в переповненому автобусі (маршруток ще не було) і мали можливість спілкуватися і в позалекційний час.
З 1997 року Болеслав Петровський – Генеральний директор ЗАТ «Трускавецький валеологічний інноваційний центр». Із січня 2000 року він крім того очолює Орган господарського розвитку і управління СЕЗ «Курортополіс Трускавець». Був депутатом багатьох скликань в міських, районній та обласній радах, до 1990 року – головою планово-бюджетної комісії Львівської обласної Ради народних депутатів.
Петровський Болеслав Денисович є Почесним громадянином міста Трускавця, співавтором наукової концепції і безпосереднім організатором створення першої в Україні інноваційної структури у формі закритого акціонерного товариства «Трускавецький валеологічний інноваційний центр» (ЗАТ ТВЩ) та Спеціальної (вільної) економічної зони туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець». Розроблений проект «Курортополіс Трускавець» був підтриманий Президентом України та Кабінетом Міністрів, 18.03.1998 р. прийнятий Указ Президента України «Про економічний експеримент «Курортополіс Трускавець», а рівно через рік, 18.03.1999 р. Верховна Рада України прийняла ЗУ «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець».
24 вересня 2012 року Болеслав Петровський обраний Дійсним членом Української Технологічної Академії по відділенню «Економіка нових технологій» з присвоєнням звання академіка.
У грудні 2015 року, тобто рік тому, Болеслав Петровський видає книгу, котра стала квінтесенцією його вкладу в розвиток Трускавця. Це вже згадувана вище книга-спогад «Трускавець у 80-х роках двадцятого століття». Передмова до неї починається такими совами:
«Нещодавно в Інтернеті прочитав цікавий історичний екскурс про розвиток міста-курорту Трускавець у вісімдесятих роках двадцятого століття автора Володимира Ключака, де в перших рядках було зазначено, що цей період до сьогодні лишився «білою плямою», він майже повністю «випав» з поля зору дослідників історії міста. Ці виділені автором слова «біла пляма», «випав», за що я йому вдячний, особливо збентежили мене і немов би електрострумом пронизали всю мою душу та глибоко запали в мізках. Адже так склалася доля, що саме я був і поки що лишився тією діючою особою, причетною до історичних подій Трускавця вісімдесятих років. Тому, не вагаючись, збагнув, що зобов’язаний перед прийдешнім поколінням лишити в спадок чисту, як джерельна вода, правду про фактичне життя і діяльність знаменитого на всю Європу міста-курорту Трускавець і закарбувати все це на папері».
В книзі крок за кроком описано як планувалося розвивати курорт, як після 1990 року планувалося завершити реалізацію програми «Великий Трускавець» з приєднанням Східниці, що планувалося зробити на Помярках і чому дечого досягти так і не вдалося. Багато питань вдавалося вирішувати завдяки хорошим особистим зв’язкам Болеслава Денисовича з високими чинами, а також тому, що у Трускавці відпочивали дуже високі гості з Києва та Москви.
Один з розділів називається «Кадри вирішують все». В ньому вміщені короткі біографії та цікава інформація про людей, котрі творили Трускавець того часу: Роман Домінко, Юрій Голембіовський, Роман Матолич, Світлана Писанко, Володимир Кушнір, Іван Лоб, Марія Байдацька, Йосип Шемеляк та сотні інших прізвищ.
Життєве кредо Болеслава Петровського: «Роби як я роблю, або ж краще». На своїй першій нараді у Трускавці він конкретизував, що ці слова означають: «Дисципліна і відповідальність – понад усе. Кожен повинен знати, що є головним на його ділянці роботи для вирішення сьогодні, а що – на перспективу. Працювати не на себе, а на благо людей і тоді вони дадуть оцінку вашій діяльності. Дав слово – виконай. Не хизуйся і не похваляйся, будь стриманим, не ображай підлеглих, а вбачай у них своїх співпрацівників».
Трускавець за часів урядування Болеслава Петровського був затишним, чистим, охайним, доглянутим, красивим, впорядкованим, привабливим містом. Чому? Відповідь в наступній цитаті з книги:
«Благоустроєм міста займалися всі: двірники, працівники ЖЕКу, оранжерей, колективи підприємств, санаторно-курортних закладів, населення міста, мешканці приватного сектору. Вони прибирали не тільки свою територію, але і прилеглу, тому у місті не було «нічийних» територій. Бувало так, що кожної суботи і це вже стало традицією, головний лікар із своїм колективом виходили з лопатами, мітлами, відрами, граблями і прибирали свою і прилеглу територію, упорядковували клумби, газони, висаджували квіти, дерева, кущі.
Я як голова міськвиконкому щоденно о пів на шосту ранку, коли тільки пробуджувалось місто, обходив пішки цілі квартали, бачив як працюють двірники, оглядав задвірки, сквери, тротуари, місця відпочинку людей і знав, що і де не так лежить, як потрібно, а о восьмій ранку до дев’ятої години робив розбір з особами, від яких залежав порядок. З дев’ятої години ранку розпочинався мій звичайний робочий день.
Щоб краще знати місто і його мешканців, голова міськвиконкому, його перший заступник, завідуючий відділом житлово-комунальної служби, керівник ЖЕКу, головний державний санітарний лікар, завідуючий відділом у справах будівництва і архітектури, начальник міськвідділу внутрішніх справ, начальник пожежної частини за пів року обійшли і оглянули всі подвір я, обійстя приватного сектору, а це 880 дворів і їх довкілля, де подивились в якому вони стані, чи впорядковані до них під`їзди, вхід до будинку, як виглядає фасад будинку, паркан, живопліт, який порядок. Порадились з господарями, чи потрібна їм якась допомога від міської влади і що вони можуть зробити самостійно, щоб кожен двір був привабливим, щоб біля хати було більше квітів, зелені, щоб не було захаращених місць, неприбраних територій.
Для наведення порядку у місті-курорті міськвиконком залучав головного державного санітарного лікаря і його працівників не тільки до забезпечення належного санітарно-епідеміологічного стану у місті, але і до здійснення повсякденного контролю за роботою комунальних служб, за тим, щоб своєчасно проводились дезінфекції і дератизації, вивіз сміття і утилізація твердих побутових відходів, аналізи на предмет забруднення питної води, їжі, ґрунту, повітря, мінеральних джерел, Вони ж зобов’язані були своєчасно виявляти джерела («вогнища») забруднення довкілля і вживати термінових заходів до їх зупинення та недопущення надалі. Правда, декому із санітарних лікарів, такі вимоги не сподобались. Адже їм зручніше було зробити письмовий припис на виявлені недоліки, зняти проби на «вкус» і смак їжі в ресторанах, їдальнях чи кафе-барах і бути в стані шановної і дуже поважної особи. З такими санітарними лікарями ми швидко «прощалися» і вони потім ставали навіть добрими дієтологами…
…Озеро щорічно поглиблювали і розчищали, для чого з місцевого бюджету виділяли значні кошти. В разі потреби, з озера могли подавати місту-курорту додатково 6-7 тисяч кубічних метрів добротної чистої питної води на добу».
Але Болеслав Петровський – це не лише добрий господар, не лише поважний викладач, науковець, практик, академік. Він – прекрасний батько, дідусь, друг, він – достойна людина. У цієї достойної людини сьогодні – величний ювілей, славне 80-ліття. Нічого випадкового в цьому житті немає, тож певний символ є і в тому, що свої 80-ть Болеслав Денисович відзначає в місті, яке твердою рукою керманича вів до успіху всі 80-ті.
Долучаючись до всіх теплих слів на адресу Болеслава Денисовича Петровського, хочемо вкласти у святковий вітальний букет з 80 троянд і нашу, бажаючи йому з Божої ласки прожити в доброму здоров`ї многая і благая літа. З ювілеєм Вас, Болеславе Денисовичу! Трускавець може пишатися тим, що в гроні його Почесних громадян є і Ваше прізвище, якому Ви здобули повагу та славу своїми величними ділами на благо курорту та його мешканців і гостей. Зі славним та величним ювілеєм!
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень