Земля в усі часи була найбільшим багатством. За землю починалися загарбницькі війни, гинули мільйони людей.
Хтось скаже – зараз не ті часи, ми живемо в мирній країні, яка не нападає на інші заради землі. Але війни за землю тривають – всередині самої країни і між громадянами цієї країни.
Рішенням Бориславського виконкому №444 від 17.10.1991 року моєму батькові, Дінгесу Євгену Івановичу, в довічне успадковане володіння була надана земельна ділянка площею 600 кв. м (30х20м) по вул. Симоненка, 48″а”.
Зазначу також, що значна частина цієї ділянки, а саме 510 кв. м., знаходилась у користуванні моєї бабусі з 1963 року. 13.03.1992 року моїм батьком було укладено і посвідчено нотаріально договір про надання земельної ділянки в успадковане володіння.
Також нами був виритий котлован під будівництво будинку. Нагадаю, ці події відбувалися на початку 90-х, коли масово закривалися заводи/фабрики, у багатьох людей не було джерел до існування. Тож багато наших земляків покинули рідні домівки в пошуках заробітку за кордоном
Не оминула ця доля і мого батька. Він також тривалий час змушений був перебувати за кордоном – бувало, роками його не було вдома. Цією нагодою вирішили скористуватися наші сусіди, Крисяк. Однієї “чудової” ночі вони пішли і самовільно пересунули огорожу ділянки, яка була надана моєму батькові, вкравши таким чином, значну її частину – 30х6 метрів. Можливо, хтось, прочитавши ці рядки, подумає – “якби не мав підстав, то би і не пересував огорожу”. Я з ним абсолютно погоджуся – підстави для того, щоб красти ділянку, Крисяки мали дуже вагомі.
За кілька років до описуваних подій Крисякам вдалося “поповнити” земельні ресурси своєї родини за рахунок цієї ж ділянки, але з іншої сторони. Правд,а на той час ділянка належала до земель міськземфонду. (Тут треба уточнити, що досі ділянка моєї бабусі межувала з ділянкою сім’ї Крисяк з двох сторін – у вигляді букви «Г», а після цього, як Крисяки вночі пересунули огорожу, вони стали нашими сусідами вже з трьох сторін). Спочатку Крисяки, з незрозумілих причин, побудували фундамент на городу моєї бабусі. Проте будівництво на цьому міськвідділом архітектури було заборонене. Тоді Крисяки, не довго роздумуючи, пересунули огорожу своєї ділянки так, що самовільна будова опинилася вже на їхньому подвір’ї. Якщо комусь цікаво, то і зараз може побачити на ділянці Крисяків за адресою у місті Бориславі по Симоненка, 46 фундамент, обкладений іржавим залізом. Тоді мої батьки не сильно сперечалися і, фактично, подарували частину свого городу Крисякам. Тож, маючи такий досвід, Крисяки вирішили знову збільшити свою ділянку за наш рахунок.
Повернувшись з заробітків у Європі, мій батько намагався вирішити цю проблему мирним шляхом – просто переконати Крисяків повернути вкрадену ділянку. Коли з того нічого не вийшло, мій батько, абсолютно впевнений у своїй правоті, поступив так, як би поступила будь-яка нормальна людина у цивілізованому світі – подав позов до суду про поновлення меж його ділянки. Крисяк Іван Михайлович оперативно відреагував на цю заяву – прийшов до мого батька на роботу, погрожував йому фізичною розправою і вимагав, щоб той забрав заяву з суду.
Проте мій батько не прислухався до “прохань” Крисяка, тож справа за судом.
Засідання Бориславського міського суду відбулося 15 грудня 1995 року під головуванням судді Тенюха В.П. До суду мій батько представив всі необхідні документи, які підтверджують його законне право на володіння ділянкою – , а саме – рішення Бориславського виконкому №444 від 17.10.1991 року, нотаріально посвідчений договір про надання земельної ділянки в успадковане володіння. Представником сім’ї Крисяків виступав вже згадуваний вище Крисяк Іван Михайлович, хоча проживав той у іншому кінці міста, по вул. Джерельній 23 кв. 7 і фактично жодного відношення до даної ділянки не мав. Єдиний “документ”, який нібито надає Крисяку право на користування ділянкою і який він представив до суду, була довідка №860 від 15.12.1995 року, (тобто, сфабрикована в день суду), тоді інженером-землевпорядником, а нині в.о. начальника Бориславського відділу земельних ресурсів Жигало С.І. Згідно з цієї довідки, за Крисяком І.М. з 09.02.93 року ніби-то зареєстрована земельна ділянка площею 300 кв. м. Так, одним розчерком пера, Стефанія Іванівна Жигало особисто скасувала рішення виконкому №444 від 17.10.1991 і сама ж прийняла рішення передати цю ділянку Крисяку. Скромна людина, ця Стефанія Іванівна, що і казати, і дуже добре, для різних крисяків, що є ще на світі такі чесні і порядні і люди, які готові прийти на виручку в подібних ситуаціях. Суд, розглянувши подані документи, визнав, що виконком, як законний власник ділянки, мав право передати її моєму батькові. Також суд визнав, що Крисяк ділянкою користується безпідставно. Проте, позов мого батька було задоволено частково: було прийнято рішення, про надання йому у власність лише тієї ділянки, яка була у користуванні моєї бабусі під городництво, розміром 30х17 метрів. До речі, окремою ухвалою цього ж таки судового засідання встановлено, що реальна площа ділянки, якою самовільно заволодів Крисяк І.М. становить не 300 кв. м, а 261 кв. м, що зайвий раз доводить, що довідку Стефанія Іванівна «готувала» без реальної прив’язки до ділянки, а в авральному порядку, щоб хоча б якось озброїти у суді Крисяка І.М.
Решту ділянки рішенням Бориславського міськвиконкому було передано у тимчасове користування під городництво Крисяку І.М., який проживає за адресою м. Борислав, вул.. Джерельна 23 кв.7 терміном на 3 роки. Це при тому, що згідно з проектом забудови кварталу там передбачена ділянка ВИКЛЮЧНО ПІД БУДІВНИЦТВО БУДИНКІВ (!) І АЖ НІЯК НЕ ПІД ГОРОДНИЦТВО. Проте Крисяк був впевнений, що ділянка буде його постійно і демонстративно проігнорував навіть фразу «під городництво» у рішенні міськвиконкому – посадив на ділянці дерева, наскладував дрова. А це сухою казенною мовою називається НЕЦІЛЬОВЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ. Мій батько двічі у заявах на ім’я начальника Бориславського земельного відділу Бойка М.Л. вказував на це порушення, проте, на думку останнього, це настільки несуттєво, що його можна проігнорувати…
Є таке прислів’я – «Пусти свиню під стіл – вона забереться на стіл». Про що це я?
Крисяк вирішив, що ділянку він вже здобув, тож непогано би було в комплекті до ділянки побудувати гараж. Сказано-зроблено. Для Крисяка нижче його гідності просити дозволу на будівництво, чекати рішень, дозволів. З досвіду з крадіжкою ділянки він зрозумів, що значно простіше поставити перед фактом – ось, мовляв, я гараж тут будую, ану скоренько мені документи якісь давайте… Тож разом з зі своїм батьком Крисяк взяли до рук лопати і на дорозі перед ділянкою мого батька, яку Крисяки вже вважали своєю, почали будувати гараж! А що тут такого? З попереднього досвіду вони вже переконалися, що нахабність друге щастя, тож чому б не спробувати ще раз…
Як це не дивно, але мій батько чомусь був проти того, щоб перед його ділянкою Крисяками будувався гараж. Він звертався до відділу архітектури при Бориславському міськвиконкомі, до міськвиконкому за роз’яснення того, на підставі чого Крисяки будують гараж. Відповіді, а також будь–якого пояснення він не отримав – схоже для тих це також було сюрпризом.
Крисяк також часу не гаяв – звернувся за допомогою до вже перевірених «друзів» у відділ земельних ресурсів, а саме, особисто до начальника Бойка М.Л. Той щиро проникся проблемою Крисяка і, звичайно, не зміг залишитися осторонь. Допомога була дуже своєрідна і мала би зацікавити, в першу чергу, прокуратуру – гр.. Бойко «озброїв» Крисяка І.М. двома дуже цікавими довідками:
1. Довідка, видана Крисяку І. М. в тому, що по вул. Симоненка (саме на тому місці, де Крисяк самовільно розпочав своє будівництво) заплановано будівництво ГАРАЖНОГО КООПЕРАТИВУ! (рішення про будівництво прийняв особисто Бойко М.Л). Це при цьому, що існує затверджений план забудови кварталу, де вказано, що дана територія призначена ВИКЛЮЧНО ПІД БУДІВНИЦТВО БУДИНКІВ. Але що не зробиш для хорошої людини…
2. Довідка, видана Крисяку І.М., про те, що він проживає за адресою м. Борислав, вул. Симоненка, 46. Мало того, що Крисяк І.М. проживав на той час в зовсім іншому кінці міста – вул. Джерельна, 23 кв. 7, про що видно з усіх інших документів, які фігурують у цій справі, так ще й довідку про місце проживання видає НАЧАЛЬНИК ВІДДІЛУ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ! Цікаво і, для грамотних та порядних людей, мало би бути трішки підозріло…
Але це для грамотних та порядних. Схоже, з такими при владі не густо. З такими «важливими» документами Крисяк іде до міськвиконкому, щоб йому узаконили будівництво гаражу. І ні у членів виконкому, ні у юридичного відділу «ДОВІДКИ ВІД БОЙКА» не викликали жодних підозр.
Тож на підставі сфабрикованих гр. Бойком М.Л. довідок Бориславський міськвиконком прийняв рішення про передачу для будівництва та обслуговування гаражу ділянку площею 32 кв. метра. З них на гараж, згідно з доданим до рішення схем-планом, відводилося 24 кв. м. Це при тому, що фактично лише сам гараж займає площу 38 кв. м. А це рішення говорить лише про те, що ніхто не проводив фактичні заміри даної ділянки – треба було швиденько допомогти «хорошій людині»…
Тим часом мій батько подав заяву про передання ділянки у приватну власність з видачею Державного акту на право приватної власності. Виконком прийняв рішення №195 від 27.03.1997 року – видати Державний акт згідно з поданими документами. Документи у мого батька одні і ті ж самі, які падають йому право володіти ділянкою 20х30 м. Проте тодішній начальник земельного відділу Бойко М.Л. відписується, що згідно з поданих документів Державний акт він видати не може, бо йому не дозволяє Крисяк І.М. (чесне слово(!!!)). – «Частина ділянки перебуває у тимчасовому користуванні гр. Крисяка І.М., термін користування ділянки у нього не скінчився, добровільно віддати ділянку він відмовляється».
Схоже, гр. Бойко забув, що Крисяк І. порушив умови тимчасового користування і, отже, ділянку у порушника потрібно відібрати, не питаючись дозволу чи згоди останнього. Але, судячи з усього, для гр. Бойка рішення Крисяка мають значно більшу вагу, аніж рішення міськвиконкому, не говорячи вже про якісь зовсім вже ефемерні закони України.
Але Державний акт треба видавати у будь-якому випадку. І Михайло Луцович підійшов до цієї справи вельми творчо – Державний акт № 1265від 06.06.1997 року він видав, але який. Ширина ділянки замість 20 м стала 17,30 м (щоб, боронь Боже, Крисяка не образити), довжина нашої ділянки з того боку, де гараж спочатку 30,15 м, потім ділянка звужується на 2,1 м, щоб не вийти на «гаражний кооператив імені Михайла Бойка», потім, за рахунок проїжджої частини, громадянин Бойко «з барського плеча» ще додає 7,07 метрів. З іншого боку, де наша ділянка межує з ділянкою тих же Крисяків, довжина її стала 33,37 метри замість тих таки 30. Знову ж за рахунок проїжджої частини дороги. Так шановний гр.. Бойко забезпечив необхідні 600 кв. м ділянки (ну, майже забезпечив, бо як трохи згодом виявилося, площа ділянки згідно з «планом Бойка» становила 593 кв. м.).
Як я сказав вище, з тієї сторони, де наша ділянка «виросла» у довжини до 33 метрів, вона межує з ділянкою Крисяків. І так сталося (я впевнений – абсолютно випадково, без жодного попереднього зговору з тим же Бойком), Крисяки пересувають огорожу своєї ділянки на необхідні 3 метри за рахунок, насипають на проїжджу частину дороги глину, висаджують дерева. І, що найголовніше, на вкраденій частині дороги, яка вже опинилася за їх огорожею, БУДУЮТЬ КАПЛИЦЮ(!) – Крисяки ж-бо ну дуже віруючі люди, а якщо хтось в тому сумнівається, то побачивши цю малу архітектурну форму, остаточно в цьому переконається!
Але через ці всі махінації з землею у нас дуже сильно ускладнився єдиний під’їзд до будинку – з одного боку він перекритий гаражем Крисяка, з іншого – їх же новоствореною огорожею.
Тож мій батько пише заяву на ім’я начальника земельного відділу Бойка М.Л., в якій вказує йому на «самовільне» захоплення дороги Крисяком. Слово «самовільне» не даремно взято в лапки і подальший розвиток подій це тільки підтвердив. Як це не дивно, на цей раз земельний відділ на цю заяву відреагував, причому досить своєрідно.
Інженер-землевпорядник Жигало С.І. готує, а нач. земельного відділу Бойко М.Л. перевіряє(!) план ділянки, згідно з яким у нас немає жодної проблеми з під’їздом до ділянки, бо ні Крисяк, ні ніхто інший не міг пересунути ніяку огорожу, оскільки, як видно з цього плану, наша ділянка межує не з ділянкою Крисяка, як є насправді, а по всій довжині ділянки – з проїжджою частиною дороги. Тобто, під’їзд до ділянки можна робити з будь-якого місця по всіх 30 ( пробачте, 33 м) метрах довжини ділянки – немає жодних проблем.
Зараз, прочитавши вище написане, мені прийшла в голову одна думка – якими ж впевненим треба бути у власній безкарності, щоб дозволити собі таке творити. Хоча, можливо, аргументи, якими Крисяк переконав і Бойка і Жигало, притупили у них інстинкт самозбереження. Але це так, ліричний відступ…
Звичайно, мого батька не влаштував той Державний акт, який підготував гр. Бойко, тому він оскаржив його спочатку в Бориславському міському, а згодом і у Львівському обласному апеляційному суді. Але ці суди, фактично, залишають все без змін: Бориславський міський суд своїм рішенням від 16 червня 1998 року, а судова колегія в цивільних справах Львівського обласного суду – рішенням від 03 серпня 1998 року. Батько не погоджується з такими рішеннями і оскаржує їх у Верховному суді. А поки справи розглядаються у різних судах Бориславський міськвиконком, для того щоб допомогти «хорошій людині» Крисяку іде на кримінальний злочин! З’являється рішення №92 від 26.02.1998 року про продовження Крисяку терміну користування ділянкою ще на три роки! І це при тому, що, згідно законодавства, поки справа розглядається у суді, не можна приймати жодних дій і робити жодних вчинків, які пов’язані з цією справою! (через кілька років після описуваних подій представник Бориславського міськвиконкому Бабич І.А. повідомить, що, цитата « рішення №92 від 26.02.1998 року В ПРИРОДІ НЕ ІСНУЄ!»)
Не забули наші бориславські можновладці і про «гаражний кооператив»! Приймається рішення №88, датоване тим же 28 лютим 1998 року, про внесення змін у про передачу для будівництва та обслуговування гаражу. Зміни дві:
– по перше – Крисяка І.М. «переселяють-таки» на вул. Джерельну 23 кв.7, тобто, на адресу його прописки та фактичного проживання;
– по-друге – «замість ділянка площею 32 кв. метри читати «ділянка площею 68 кв. м».
Ось так просто вирішуються проблеми…
Але у цього рішення є одне, але дуже велике «але» – станом на кінець лютого 1998 року, тобто тоді, коли міськвиконкомом «приймалося» це рішення, головою міста Борислав був пан В. Шмігельський, а на даному «рішенні» головою міста названо пана Удовенка І.В., якого лише через два місяці від «дати прийняття» рішення буде обрано на цю посаду!
Іншими словами, це рішення «писалося», а аж ніяк не «приймалося», в кращому випадку, приблизно в травні-червні 1998 року, знову ж таки, щоб терміново закрити ще одну дірку у цій справі.
І ще одна деталь з приводу будівництва гаража – Крисякові був так «терміново» потрібен гараж в 1996 році, що він не мав часу чекати на рішення і дозволи на будівництво, а станом на жовтень 2012 року гараж ДОСІ НЕ ФУНКЦІОНУЄ ЗА ПРИЗНАЧЕННЯМ (немає воріт, не забезпечено під’їзд до гаражу) – так просто «тримає» місце під вікнами нашого будинку!
І, приблизно в цей же час, в «нетрях» Бориславського земельного відділу «народжується» новий документ «в підтримку Крисяка» – як на мою думку, досить цікавий. Документ цей представляє собою довідку, видану Крисяку І.М, про те, що, виявляється, ще з 1988 року за Крисяком М.І. (батьком Крисяка І.М.) закріплена спірна земельна ділянка…
Але найцікавіше в цій довідці навіть не те, а те, що на довідці е печатка Бориславського земельного відділу, але відсутній підпис і, взагалі, не вказана особа, яка цю довідку видала. Проте це не завадило Крисякові І.М. використовувати її як аргумент на свою користь, і, якщо досі він заявляв, що ділянкою користується з 1993 року, то тепер, як виявилось, до Крисяка повернулась пам’ять і він згадав, що ділянкою його сім’я користувалася з 1988 року. Дійсно, чудо-довідка, вилікувала Крисяка від провалів у пам’яті. От, якби ще й совість і стид повернула, то взагалі було б добре, але, схоже, в земельному відділі таких довідок не видають, на жаль.
Тим часом, мій батько добрався до Верховного суду. І, о чудо! Заступник Голови Верховного Суду України П.І.Шевчук рішенням від 30 липня 1999 року опротестовує (у порядку нагляду) рішення Бориславського міського суду та ухвалу судової колегії у цивільних справах Львівського обласного суду і просить справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції!
Тож Президія Львівського обласного суду 21 жовтня 1999 року постановила: ПРОТЕСТ Заступника Голови Верховного Суду України задовольнити, а рішення Бориславського міського суду від 16 червня 1998 року та ухвалу судової колегії у цивільних справах Львівського обласного суду від 03 серпня 1998 року – скасувати.
Справа, нарешті, повертається до суду першої інстанції, тобто, до Бориславського міського суду, який своїм рішенням від 30.01.2001 року повністю задовольнив позов мого батька і зобов’язав виконком Бориславської міської ради видати йому Державний акт на право приватної власності на ділянку площею 600 кв. метрів та розмірами 20х30. Перемога! Перемога? До речі, суддя бориславського міського суду Пещук Р.Й., який виніс дане рішення повідомив, що це ПЕРШИЙ ВИПАДОК в його практиці, коли приватна особа виграє справу у міськвиконкому. Є над чим задуматися – або виконком в Бориславі такий вже безгрішний, або, що більш ймовірно, не в усіх людей вистарчає терпіння і сили волі доводити справу аж до Верховного суду.
Але «добрі люди» не здаються! Погоджувальна комісія з розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування та контролю за приватизацією землі (Голова комісії Ярома М., секретар Ваврик Л.) своїм рішенням від 18 квітня 2001 року рекомендує Бориславському міськвиконкому продовжити Крисякові І.М. термін користування ділянкою ще на 3 роки. Іншими словами, ці «висококласні спеціалісти» РЕКОМЕНДУЮТЬ МІСЬКВИКОНКОМУ СКАСУВАТИ РІШЕННЯ СУДУ.
Проте, Виконавчий комітет Бориславської міської ради не піддався на таку «провокацію», і своїм рішенням №267 від 23 травня 2001 року вирішив передати моєму батькові у приватну власність ділянки розміром 600 кв. метрів розміром 20х30 м, відповідно з наступною видачею Державного акту на право приватної власності.
І тут на сцену виходить головний винуватець всієї цієї історії, вірніше, винуватиця – Крисяк Марія, яка є матір’ю Крисяка Івана. Бо якщо хто вважає, що всю цю кашу заварив Крисяк Іван, то він сильно помиляється. Головна «героїня» і справжній «сірий кардинал» досі скромно не виділялася, надаючи всі права публічності своєму синові, але після такого рішення виконкому вона вже не могла стриматися.
Пані Крисяк вирішила помститися, але чомусь не міськвиконкому за таке «нехороше рішення» і навіть не «друзям» з земельного відділу за те, що не змогли допомогти вкрасти ділянку, а нам. Причому помста виявилася дуже своєрідною: на дорозі, яка залишалася єдиним під’їздом (і підходом(!)) до нашої ділянки, ця добропорядна пані … розклала сушити сіно (?)! Мовляв, це ніяка не дорога, а її власна ділянка і вона вправі робити на ній все те, що їй заманеться. Власне, сіно нам не особливо заважало, тож три дні ми, для того, щоб попасти на ділянку ходили по ньому – БО ІНШИХ ВАРІАНТІВ ПРОСТО НЕ ІСНУВАЛО(!). Але не для того старалася п. Крисяк, щоб ми так плюндрували всю її роботу. На четвертий день ця «богомільна християнка», побачивши, що ми ніяк не реагуємо на її старання розпочати конфлікт, вирішила взяти справу у свої руки. Вірніше, у руки вона взяла граблі, і дочекавшись, коли я ішов на будову, накинулась на мене з лайкою та прокльонами. З поваги до її похилого віку – жіночці понад 70 років – я не став вв’язуватися у конфлікт – відібрав у неї граблі і написав заяву у міліцію про вчинок цієї громадянки. Відповідь, яку я отримав від міліції мене трішки здивувала – «У Вас з гр. Крисяк М. недобросусідські стосунки. Міліція в такій ситуації є безсилою». Мені, звичайно, шкода «безсилої» міліції, але щось мені каже, що все-таки якась «Віагра» для міліції мала би в даній ситуації існувати. Але це ще не все. Виявляється, гр.. Крисяк М. написала заяву на мене! Змісту заяви не знаю, а про її існування дізнався зовсім випадково – мені помилково надали відповідь на заяву на мене гр. Крисяк Марії. Цитую: «З громадянином Дінгесом Є.Є. (тобто зі мною) була проведена виховна робота(?), він обіцяв себе більше так не вести (?). Радимо Вам звернутися до суду! Яка робота була зі мною проведена і ким? Як я обіцяв себе не вести, треба думати – не ходити по дорозі? Страшно навіть уявити, яку заяву за порадою міліції, могла написати на мене гр. Крисяк М. Дуже шкодую, що через свою молодість на недосвідченість, я, маючи на руках такі «відповіді», не скористався ними по повній програмі. Земельний відділ, міськвиконком, міліція…
Але повернемось до ділянки. А там знову виникли певні проблеми…
У довідці №1514 від 31 липня 2001 року начальник Бориславського земельного відділу Бойко М.Л. повідомляє, що, відповідно до рішення Бориславського міськвиконкому № 267 від 23.05.2001 року видати Державний акт на право приватної власності на ділянку немає можливості, тому що частина цієї ділянки, згідно з рішенням Бориславського міськвиконкому №204 від 13.04.1995 року та Державного акту № 402 від 29.05.1995 року перебуває у приватній власності гр. Должанського М.М.
Відразу ж до гр. Бойка М.Л. виникає запитання, навіть два: по перше – чому і від мого батька і від суду приховувалася інформація про те, що частина ділянки, яка , згідно з усіма схем-планами, які представники земельного відділу подавали до суду, мала би знаходитися у тимчасовому користуванні Крисяка І.М., раптом вже шість років перебуває у приватній власності Должанського М.М.
І по-друге – гр. Бойко М. прекрасно знав, що за ділянку ведуться постійні судові суперечки між моїм батьком і Крисяком І. І як можна було таку ділянку передавати комусь у приватну власність? Хоча, на мою думку, відповідь на ці запитання дуже проста – ніхто не чекав, що моєму батькові вдасться перемогти у цій справі, і такий маленький грішок міг пройти незаміченим.
Довелося моєму батькові у суді виправляти цю «помилку» та оскаржувати рішення Бориславського міськвиконкому №204 від 13.04.1995 року. Рішенням Бориславського міського суду від 19 .02.2002 року (головуюча – суддя Посисень Л.М.) позов задоволено повністю – рішення про передачу ділянки у приватну власність – скасувати.
Права мого батька Бориславським міськвиконкомом було неодноразово порушено, тож він звернувся до суду з позовом до виконкому міської ради м. Борислава та управління земельних ресурсів з позовом про відшкодування майнової та немайнової шкоди.
Проте представник міськвиконкому повідомила, що у бюджеті НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО КОШТІВ НА ВІДШКОДУВАННЯ ПОДІБНИХ ЗБИТКІВ. Не така вже й велика самовпевненість, якщо згадати слова судді Пещука про першу перемогу над виконкомом мого батька. В якості компенсації за причинені збитки представником виконкому була запропонована ділянка площею 402 кв. м. поруч з будинком. Мій батько прийняв таку пропозицію, було укладено договір оренди № 401 від 30.08.2002 на 5 років з наступною приватизацією. Також 30 серпня 2002 року під час засідання виконкому мій батько підписує складений представником виконкому Бабич І.А. у двох екземплярах лист на ім’я судді Бориславського міського суду Посисень Л.М. про те, що суперечка між моїм батьком, виконкомом та управлінням земельних ресурсів вирішено в позасудовому порядку і він відмовляється від позову. Отримавши один екземпляр листа (другий залишився у Бабич І.А.) мій батько повернувся додому і став очікувати на передачу йому ділянки в оренду, як і було домовлено…
Здавалося, дуже вигідна для місцевої влади угода і вона (влада) мала би бути зацікавлена в якнайшвидшому вирішенні проблеми. Проте минув вересень, жовтень, закінчувався листопад, а представники відділу земельних ресурсів зовсім не спішили передавати ділянку в оренду, про що була досягнута домовленість.
Нарешті, в кінці листопада 2002 року Жигало С.І разом зі своєю колегою таки наважилися вийти на ділянку. Але зовсім не для того, щоб виконати умови оренди, а просто, щоб відбути номер. Виявилися два цікавих нюанси: по–перше, згідно Державного акту на право приватної власності на землю гр. Должанського М.М. йому у власність надано ділянку 940 кв. м., а фактично в його користуванні знаходиться ділянка площею близько 1 200 кв. м. А отже, та частина нашої ділянки, яка нібито перебувала в приватній власності гр. Должанського М.М., насправді такою не була! Навіщо представники земельного відділу надали таку інформацію – зовсім не зрозуміло! Друге – ширина ділянки, яка нам має бути передана в оренду, згідно з план-схемою, яку підготував начальник Бориславського відділення Державного Підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі ДП «ЦДЗК» Данилюк О. становить 150 см, а насправді, згідно з замірами, які гр.. Жигало С.І. провела в нашій присутності – 95 см, тобто похибка у вимірюванні гр. Данилюка – близько 30%. Проте ділянку будь-якої ширини гр. Жигало нам обмірювати і передавати не збиралася, Чому? Це нам стане відомо через півроку, а Стефанія Іванівна, схоже, знала вже тоді…
Оскільки умови угоди не були виконані, в кінці листопада мій батько звернувся до суду про поновлення розгляду справи про відшкодування шкоди, завданої діями міськвиконкому та відділом земельних ресурсів. Проте суддя Посисень Л.М. на той час перебувала у відпустці і батька попросили дочекатися її повернення.
Повернулася з відпустки суддя 3 січня 2003 року і тут на батька чекав справжній новорічний та різдвяний подарунок. Як виявилося, позов про відшкодування шкоди закрито ще 9 вересня 2002 року на підставі листа, який надійшов від мого батька(?). Це при тому, що жодних листів він не надсилав, про розгляд справи повідомлений не був, участі у судовому засіданні не брав! Напрошується простий висновок: хтось, у кого зберігався другий екземпляр підписаного 30 серпня 2002 року моїм батьком листа ВІД ІМЕНІ МОГО БАТЬКА(!) надіслав його до суду. Нагадаю, другий екземпляр листа залишився у представника міськвиконкому Бабич І.А. Тобто, позов до виконкому закрито на прохання юриста виконкому! Сильно, погодьтеся!
Тим часом вирішив нагадати про себе Крисяк І., надіславши у лютому 2003 року до суду заяву про скасування рішення виконкому про передачу в оренду моєму батькові ділянки для обслуговування будинку. І схоже, Жигало С.,І коли в кінці листопада приходила нібито надавати нам ділянку в оренду, вже знала про такі плани Крисяка! Погодьтеся, як Стефанія Іванівна посміє відібрати від Крисяка землю, якщо вона доклала таких значних зусиль для того, щоб ця ділянка опинилася у Крисяка!
Заява Крисяка про скасування рішення виконкому настільки цікава і грамотно написана, що заслуговує на те, щоб її тут переказати.
Заява розпочинається з речення «згідно з рішенням №92 від 26.02. 1998 року мені в тимчасове користування під городництво була надана ділянка (нагадаю, те це саме рішення, яке «не існує в природі!», ну допустимо, що навіть була надана, але ж на 3 (три) роки і в ТИМЧАСОВЕ КОРИСТУВАННЯ. Термін користування скінчився і міськвиконком зовсім не зобов’язаний був його продовжувати. До того ж Крисяк порушив умови договору, як я вже згадував вище (посадив дерева, зробив склад дров). Але, здається, Крисяк забув про таку «дрібничку», тому в заяві наголошує – «КОРИСТУВАВСЯ ДІЛЯНКОЮ СУТО ЗА ЦІЛЬОВИМ ПРИЗНАЧЕННЯМ! І наступна фраза – «претензій до мене з боку виконкому не було»! Так, не було, бо демонстративно проігнорували порушення! Далі з заяви «До того ж депутатська комісія з земельних питань рекомендувала міськвиконкому продовжити мені термін користування ділянкою». Про цю рекомендацію і те, чого вона варта, я вже згадував вище! Наступне речення з заяви «Проте міськвиконком, виконуючи ПЕВНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ перед гр. Дінгесом Є.І., прийняв рішення передати ділянку йому». Крисяк звик, що єдина причина, по якій він користувався ділянкою, є саме «певні зобов’язання» перед ним певних посадових осіб міста, тому і про вчинки інших судить виключно по собі. А «певні зобов’язання», які змусили Бориславський міськвиконком прийняти таке рішення, два: 1 – рішення Бориславського міського суду, щодо надання ділянки 20х30 у приватну власність; 2 – небажання відшкодовувати збитки, завдані протиправними діями міськвиконкому і представниками відділу земельних ресурсів. І обидва пункти навіть не можуть обговорюватися: рішення суду є обов’язковим до виконання; щодо питання передачі ділянки площею 402 кв. м. в оренду в якості компенсації за вчинені порушення – Бориславський міськвиконком , як законний і єдиний власник землі має право розпоряджатися нею на свій розсуд, не питаючи в на це Крисяка дозволу.
Цікавим та смішним (бо по-іншому і не скажеш) є наступний «аргумент» Крисяка в його позовній заяві: «Що й казати, в наш важкий час ця ділянка була суттєвим доповненням до мого сімейного бюджету»! Мені аж скупа сльоза потекла по небритій щоці з жалю за нужденне становище сім’ї Крисяка, для якої ділянка з посадженими на ній чотирма вишнями була суттєвим доповненням до його сімейного бюджету. Але уявімо собі на хвильку, що всі злодії, які незаконно заволоділи чужим майном (а рішення суду від 30 січня 2001 року саме це і говорить) напишуть заяви до суду, щоб їм повернули вкрадене/награбоване, тому що це «було суттєвим доповненням до мого сімейного бюджету»!
Погодьтеся, заява-абсурд і будь-яка більш-менш грамотна людина зі мною погодиться. І я абсолютно впевнений, в ній не наведено жодних аргументів навіть для того, щоб вказану заяву брати до розгляду! Проте суддя Бориславського міського суду Гудим Л.Я. вважає по-іншому – «Позов Крисяка І.М. задовольнити повністю, рішення міськвиконкому про передачу ділянки площею 402 кв. м. в оренду скасувати. Хотілося б подивитися в очі судді Гудиму і поцікавитися, які аргументи його переконали прийняти таке рішення! До речі, цю справу Гудим розглядав 2,5 року – стільки часу йому було потрібно для того, щоб зрозуміти, чого вимагає Крисяк, або стільки часу було потрібно Крисяку, щоб зібрати необхідні аргументи для того, щоб переконати суддю у своїй правоті.
В свою чергу, мій батько подав зустрічний позов, де вимагав всього – лиш забезпечити безперешкодне користування ділянкою 20х30, а саме – зобов’язати гр. Должанського М.М не чинити перешкод в користуванні ділянкою та забрати огорожу з його законних 20х30 м, а також зобов’язати Крисяка І. забрати штабель дров, які знаходяться на тих же 20х30! Позов мого батька суддею Гудимом було задоволено частково і лише в тій частині, що стосується гр. Должанського. Крисяк сказав в суді, що дрова НЕ ЗНАХОДЯТЬСЯ НА ДІЛЯНЦІ 20х30 і цього аргументу для Гудима виявилося достатньо. Причому, навіть на схем-плані, який представили до суду представники відділу земельного ресурсу чітко видно, що значна частина штабеля дров знаходиться на нашій ділянці! Схоже, Крисяк став в Бориславі «священною коровою» і ніхто, ні виконком, ні земельний відділ, ні навіть суд не сміють перечити йому!
Мій батько оскаржує це рішення у вищестоящому суді і ухвалою Львівського апеляційного суду від 27.11.2006 року встановлено цей факт порушення і зобов’язано Крисяка забрати дрова з нашої ділянки. Напевно, після цього рішення, суддя Гудим ходив просити у Крисяка вибачення – я ж все зробив, як ти і просив, але що ж я міг тут вдіяти…( жарт).
Але незважаючи на судову тяганину життя триває і наш будинок продовжує «рости». І для цього росту необхідні будівельні матеріали, доставити до ділянки можливо лише одним шляхом – повз ділянку Крисяків, а саме по цій дорозі, на якій громадянка Крисяк М. полюбляє сушити сіно. Але це чомусь дуже не подобається нашим «дорогим сусідам»… Одного вечора до будови вантажним автомобілем ми підвозили матеріали для будівництва. В цей час Марія Крисяк разом зі своєю дочкою Ольгою молилися в капличці (як я казав – ну, дуже віруючі люди!), але, як тільки побачили вантажівку на «своїй» дорозі, відразу забули і про Бога, і про молитви. Вийшли на дорогу і намагалися перешкодити нам доставити будматеріали на ділянку, бо, мовляв, машина, проїжджаючи повз їх ділянку, ламає гілки дерев, які вони висадили вздовж дороги!
Мій батько, вже вкотре, пише заяву на ім’я начальника відділу земельних ресурсів Бойка М., де вказує на ці «неподобства». Його відповідь вже навіть не здивувала…
«Згідно з угодою, яку було підписано між Вами та міськвиконкомом, під’їзд до Вашої ділянки ЗАПРОЕКТОВАНО ВІД НОВОЇ ДОРОГИ. Тож Ваші претензії щодо перешкоджанню під’їзду до ділянки є БЕЗПІДСТАВНИМИ».
По-перше, і Бойко М., як ніхто інший, мав би це знати, угода була лише підписана, але не виконана, бо Крисяк не дозволяє!
По-друге, новий під’їзд лише «ЗАПРОЕКТОВАНО», фактично його ще немає, а добиратися до будинку потрібно в даний момент, а не тоді, коли цей під’їзд появиться!!!
Тож, щоб і надалі не наражатися на конфліктні ситуації, а адекватного і справедливого вирішення їх годі й чекати, ми змушені були в терміновому порядку створювати нову дорогу до нашого будинку. Для цього довелося замовити близько 20 самоскидів з глиною (як ви розумієте, не безкоштовно), щоб засипати стихійне сміттєзвалище, викорчувати дерева.
Крисяки це розцінили як ще одну свою перемогу, самовільно встановили огорожу, «так просто» додавши собі ще близько 300 квадратних метрів ділянки. Стоп, скаже уважний та грамотний читач. Але ж так просто ділянки не отримують, а як же рішення про передачу ділянки в користування, сама процедура передачі ділянки і тому подібне? На Крисяка це все не поширюється! Захотів – забрав, а вже згодом, якщо виникне така необхідність, з’являться і довідки з земельного відділу і, якщо вже сильно буде потрібно, рішення міськвиконкому, що саме так, як хоче Крисяк, і має бути!
Оскільки наш будинок вже став житловим, то й ми змушені були поставити навколо нього огорожу – просто продовживши її з того місця, де закінчується огорожа ділянки Крисяка.
На досягненому Крисяк не зупиняється. Він вирішив, що йому потрібна ділянка для городництва, причому, саме та ділянка, яку міськвиконком намагався надати в оренду моєму батькові, як компенсацію за свої протиправні дії. Для міськвиконкому рішення Крисяка – закон у найвищій інстанції! Тож, Бориславський міськвиконком приймає рішення № 389 від 30.08.2007 року про те, що частину ділянки площею 75 кв. м., яку Крисяк НЕ ДОЗВОЛИВ(!) надати в оренду моєму батькові, надати в оренду Крисякові, на підставі вищезгадуваного плану ділянки «від Данилюка». Шановні, уявіть собі город шириною аж 1 м 10 см! Здається, що у когось проблеми зі здоровим глуздом. Але, якщо Крисяк сказав треба – значить треба!
Дальше, Крисяк подає до суду заяву, в якій вимагає знести «самовільно поставлену нами огорожу». Хоча, людина, яка вночі йде красти сусідські ділянки і будує гараж, не маючи на те жодних прав, просто повинна викинути зі свого лексикону слово «самовільно» у відношенні до дій інших людей! Як аргумент на свою користь представляє до суду кадастровий план ділянки, виготовлений гр. О. Данилюком, на якому невірно вказані як фактичні розміри нашої ділянки, так і розміри ділянки навколо гаража Крисяка. Причому, якщо розміри нашої ділянки згідно цього плану чомусь завищені в порівнянні з фактичними, то розмір ділянки, яка є в користуванні Крисяка, чомусь сильно занижена. Мій батько категорично не згідний з таким вільним трактуванням і просить суддю Р. Пещука, який розглядає цю справу, залучити незалежних експертів. Суддя дає такий дозвіл. І незалежні експерти, спочатку п. Ляш І. (м. Дрогобич), а трохи згодом, ТОВ «Траверс» (м. Трускавець) підтверджують, що розміри на кадастровому плані, виготовленому Данилюком, не відповідають дійсності. Іншими словами, начальник ДП «ЦДЗК» Орест Данилюк, зловживаючи службовим положенням, надав суду завідомо невірні дані. Так, зокрема, у користуванні гр. Крисяка поруч з гаражем є ділянка площею 220 кв. метрів, а згідно з планом, наданим гр. Данилюком – площа ділянки – 130 кв. м. До речі, суддя планував провести виїзне засідання у цій справі, але, зрозумівши, що воно виставить у зовсім неприглядному світлі О.Данилюка, передумав.
Проте суддя Пещук Р.Й., розглянувши надані сторонами матеріали, виніс рішення – позов Крисяка задовольнити повністю, огорожу розібрати. Тож цікаво, навіщо Пещук «бавився в демократію», дозволяв залучити до справи незалежних експертів, якщо все рівно рішення прийняв на основі кадастрового плану Данилюка О.?
Це камінь в город тих, які впевнені, що судді мають обиратися пожиттєво, бо тоді, мовляв, вони не будуть залежними від місцевих органів влади. Рано ще нам, не доросли ми до такого – менталітет у нас не той… І на цьому прикладі ми можемо в цьому пересвідчитися, як спільними зусиллями влади та суду, можна давити людину, яка має сміливість проти них виступати і доводити свою правоту!!
Тепер виходить просто абсурдна ситуація! Допустимо, представник Державної виконавчої служби буде чесною та незаангажованою людиною (наголошую, допустимо!). Як я говорив вище, у Крисяка в користуванні є ділянка площею 220 кв. метрів, а задокументовано – 143 кв. метри (68 кв. метрів – ділянка для будівництва та обслуговування гаражу, та 75 кв. метрів – ділянка, надана в оренду на 5 років під городництво).
Як хоче Крисяк, щоб ми пересунули огорожу, щоб ділянка була у відповідності з рішенням суду?
І як суд приймає такі рішення, які зовсім не прив’язані до реальних фактів, а користується тільки сфабрикованими документами, підробленими рішеннями і просто нереальними довідками?
Можливо, відповідь на останнє запитання надасть Генеральна прокуратура?
Євген Дінгес, м. Борислав, спеціально для «Трускавецького вісника», zhk1@rambler.ru
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень