24 грудня 2011 року в кафедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі відбулася урочиста інтронізація (введення на престол) нового правлячого архієрея Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Ярослава Приріза. Участь в ній взяв як Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, так і багато єпископів, священиків, вірних, адже подія – небуденна. З цього приводу, а також з нагоди наступаючих Різдвяних свят Його Преосвященство Владика Ярослав провів 3 січня прес-конференцію в Дрогобичі. «Надзвичайно важливим є, щоб через засоби масової інформації виховувати громадськість, думку громадськості, – розпочав своє спілкування з пресою правлячий архієрей СДЄ УГКЦ. – Перед великим святом Різдва Христового хотілося б, щоб не тільки церковні мас-медіа доносили цю новину до людей нашого краю, але і всі часописи на теренах єпархії».
Владика Ярослав наголосив на тому, що ми повинні пам’ятати про минуле, коли «Вифлеємську зорю старалися загасити, а більшовицький режим намагався робити різні заходи, щоб ця зоря не провадила народ до Христа». Владика запросив ЗМІ до співпраці та побажав їм нести до людей правдиве слово, посилаючись на вагомість слова світочів нашої нації. «Слово, занурене в Боже Слово, в Лоґос, має надзвичайну силу нести радість, мир, спокій, – наголосив Владика Ярослав, – тож нехай на сторінках Ваших часописів звучить це слово істини, яке визволяє, бо сьогодні людина є спраглою цієї істини». Побажавши журналістам Божого благословення та особливої опіки від Дитятка Ісус, правлячий архієрей єпархії відповів на запитання, зокрема, про міжконфесійну ситуацію в єпархії, котра включає 6 районів Львівської області (Дрогобицький, Мостиський, Самбірський, Сколівський, Старосамбірський та Турківський – 20 деканатів, 220 парафій, 290 священиків, 400 тисяч вірних УГКЦ), пригадав про Різдво свого дитинства, оцінив, як змінилася Церква за останні 20 років, тобто від час виходу з підпілля, окреслив своє бачення соціальної та молодіжної політики в УГКЦ тощо. Владика наголосив, що священнослужителі повинні опікуватися і туристами, відпочивальниками, зокрема, це стосується двох знаних курортів на теренах єпархії – Трускавця та Східниці. Пригадав правлячий архієрей і своє служіння в Старосамбірському районі, в Дрогобичі, жорсткий відбір, який проводив при вступі до семінарії митрополит Володимир Стернюк в часи, коли УГКЦ була катакомбною, переслідуваною Церквою.
Тут доречно буде пригадати хоча б одним абзацом життєвий та духовний шлях єпископа Ярослава Приріза. Отже, він народився 30 березня 1963 р. в с. Ластівка Турківського району на Львівщині в сім’ї Миколая та Анни з роду Федак. У 1970 р. пішов до першого класу, а закінчив навчання в 1981 році, отримавши диплом про середню технічну освіту. З 1983 р. працював механіком на Дрогобицькому долотному заводі в технічному відділі і одночасно навчався в підпільній духовній семінарії УГКЦ в місті Львові, яку очолював Архиєпископ Володимир (Стернюк). 4 грудня 1988 р. в м. Львові був висвячений на священика владикою Михаїлом (Сабригою). У 1989 р. Архиєпископ Володимир Стернюк доручив йому відродити й організувати парафії УГКЦ в Старосамбірському районі Львівської області. Відтак, будучи священиком, відновив та обслуговував громади УГКЦ в місті Хирові, в селах Тернава, П’ятниця, Поляна, Сливниця, Стар’ява, Сушиця, Лопушниця, Терло та інші. Тоді, як пригадує Владика, на Старосамбірщині діяли тільки дві греко-катлицькі парафії, а влада чинила шалений опір та перешкоди діяльності греко-католицьких священиків – отців Приріза та Низькогуза. У 1990 році о. Ярослав Приріз душпастирював у храмі Пресвятої Трійці м. Дрогобича, а в 1991 р. розпочав вищі богословські студії в Папському східному інституті в м. Римі. У 1992 р. вступив до Чину Отців Редемптористів (ЧНІ), а в 1994 р. склав обіти у Львівській провінції ЧНІ. З волі настоятелів Чину продовжує вищі богословські студії у Папському східному інституті в Римі. Навчався на богословсько-патристичному факультеті за спеціалізацією “Східне богослов’я” та в 1996 р. здобув ступінь ліценціата. У 1997 р. закінчив з відзнакою навчання третього етапу вищих богословських студій, здобувши право писати докторську дисертацію. У 1997 р. за дорученням настоятелів ЧНІ організував Вищий духовний інститут ім. бл. свщмуч. Миколая Чарнецького в м. Львові, де став префектом студентів та викладачем східного богослов’я. У 1999 р. Генеральний уряд призначив його членом генерального секретаріату формації при Генеральній управі ЧНІ в Римі терміном на 6 років, а в 2005 році цей термін було продовжено. У 2001 р. був призначений ректором Вищого духовного інституту та ігуменом монастиря Святого Альфонса. Впродовж цього часу душпастирював на парафіях України та поза її межами (в Європі, Канаді, Америці). У червні 2005 р. був призначений протосинкелом Самбірсько-Дрогобицької єпархії. 2 березня 2006 р. іменований єпископом-помічником даної єпархії. 29 квітня 2006 р. отримав єпископські свячення з рук глави УГКЦ Блаженнішого Любомира (Гузара). 21 квітня 2010 р. піднесений до гідності єпископа-коад’ютора даної єпархії. 27 жовтня 2011 р., після того як Блаженніший Святослав (Шевчук) прийняв зречення владики Юліана (Вороновського) з уряду єпископа Самбірсько-Дрогобицького, владика Ярослав перейняв адміністрування Самбірсько-Дрогобицькою єпархією. 24 грудня 2011 р. Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, увів владику Ярослава на престіл СДЄ УГКЦ.
Владика так згадує про своє покликання до священства:
– Роль мами у моєму покликані була підставовою, бо завдяки їй я пізнав Бога, що згодом дало мені можливість посвятитись Йому на служіння. В університетах я не зустрів кращого педагога, ніж моя мама, у вірі. Тому щиро вдячний своїм батькам за те, що вони своїм повсякденним життям проповідували мені віру в Бога. Пригадую, що бажання стати священиком зародилося у мене ще у дитячому віці. Я мав нагоду особисто зустрічатися і спілкуватися з підпільними греко-католицькими священиками, бо вони часто відвідували нашу родину: служили святу Літургію, провадили катехитичні науки. Часто з мамою їздив туди, де відбувались греко-католицькі богослужіння… Під час підготовки до першої Сповіді, виявив бажання стати священиком. Мій сповідник сказав: «Сину, для того, щоб бути добрим священиком, потрібно в тому намірі багато молитися». Ці слова глибоко запали мені в душу. Пам’ятаю, що після цього я з радістю та захопленням сказав своїй матері, що хочу стати священиком. У відповідь вона обійняла мене і, заплакавши, сказала: «Молися, сину, в цьому намірі, і я теж буду молитися». У більш зрілому віці мав нагоду й далі підтримувати зв’язки з підпільними священиками. Серед тих, хто вагомо вплинув на формування мого священичого покликання, можу назвати отців редемптористів: Миколая Куця, Володимира Мицака, Михайла Волошина, а також о. Степана Яворського, митрополита Володимира (Стернюка), владику Филимона Курчабу… Завдяки їм я ближче познайомився з катакомбною УГКЦ, з підпільною семінарією. Мене захоплювала і надихала їхня духовність, простота, душпастирська активність, жертовність… Так у мене визріло остаточне рішення стати семінаристом переслідуваної Церкви. З огляду на переслідування, про моє навчання в семінарії не повинні були знати навіть мої батьки… Мама дізналася про моє навчання найшвидше, а батько і брати — після дияконських свячень. Решта ж родини уже тоді, коли побачили мене у фелоні під час першої Літургії у звичайній хаті у 1988 році. Тому дуже велику роль у моєму рішенні стати священиком відігравали особи, котрих мені посилав Господь. Це – моя родина, передусім мама, а також підпільні греко-католицькі священики та миряни. Монаше життя вимагає посвяти, тому коли я приїздив додому, то ненадовго, мама казала – перехрестив мій син хату (пройшовся по хаті туди-сюди) та й поїхав. Для мене визначальними є євангельські слова: «Пізнайте правду і правда визволить вас». У ті часи правда була замовчуваною, переслідуваною, депортованою в Сибір, розіп’ятою… Вважав, що у такій ситуації священик своїм служінням може багато допомогти народові, подати йому ключ до свободи, а тим ключем, безперечно, є Христос – «Дорога, Правда і Життя». Я був переконаний, що наш народ, духовно переживши Христове воскресіння, воскресне й сам, звільнившись від поневолення різними фальшивими ідеями. Тому служіння Богові, служіння Правді завжди було для мене невіддільним від служіння своєму народові.
Владика Ярослав не забув наголосити на тому, скільки було зроблено для розвитку єпархії Владикою Юліаном Вороновським, котрий очолював СДЄ УГКЦ від моменту її заснування в 1993 році. «Владика Юліан і тепер проживає з нами в Трускавці, відвідує парафії, проводить активне життя, а головне – за всіх нас молиться», – зазначив Його Еміненція Ярослав, додавши, що поради Владики Юліана для нього є дуже важливими та потрібними і він радо користає з нагоди поспілкуватися з ним.
Відповідаючи на питання щодо міжконфесійних відносин, Владика зазначив, що рани, котрі особливо сильно ятрилися в 90-х роках ХХ століття, поволі гояться і хоча УГКЦ часто втрачала храми, побудовані до війни, та зараз поволі ситуація врегульовується, в основному шляхом будівництва нових храмів. Конфесійні поділи Владика вважає спланованою акцією, програмою, котру ретельно готували вороги нашого народу. До речі, і утворення різноманітних сект та релігійних проектів на шкоду Вселенській Церкві теж є справою рук ворогів Христа. Як зазначив Владика Ярослав, те, що проти УГКЦ застосовувалися найбільш негідні методи, не викликає сумнівів, є навіть свідки, окремі люди, причетні до цього, покаялися і Бог їм суддя. Пригадалися часи двадцятирічної давнини, коли вороги Католицької Церкви її назву виводили від слова «кат», лякали майбутньою полонізацією (спольщенням), творили Козацьку Церкву, застосовували принцип «Діли і владарюй». І далі ворог підступно діє, для цього достатньо глянути на намагання відірвати від УГКЦ її вірних різними силами та різними методами. Стосовно ж стосунків із іншими церквами візантійської традиції, то Владика вважає, що «святий обов’язок для нас, щоб ми, котрі прийняли Володимирове хрещення, вміли знаходити спільний знаменник».
– Люблю повторювати, – говорить Владика Ярослав, – що після страшної «епідемії більшовизму», яка позначилась на нашій історії, культурі, суспільстві, нам сьогодні важливо відроджувати історичну пам’ять, відбудовувати матеріальні храми, але найважливішим є відновити нерукотворний храм – людину. Треба привести її до Бога, допомогти усвідомити своє високе християнське покликання та діяти згідно з ним. І у Вселенській Церкві, і у нашій Українській Греко-Католицькій Церкві сьогодні багато говориться про євангелізацію, а зокрема, про нову євангелізацію. Йдеться про необхідність євангельської проповіді як серед тих, хто її ще не чув, так і серед так званих «номінальних» християн, тобто тих, котрі були охрещеними, але рідко або й ніколи не відвідують церкву. У цьому контексті, думаю, треба зробити все, щоб духовенство, тобто ті, до кого передусім звернена заповідь про євангелізацію, якнайуспішніше сповнювали свою місію. Христос і його учні є гарними вчителями для нас. Не забуваймо, що апостоли пішли активно проповідувати Добру Новину після того, як під час молитви у Єрусалимі зодягнулись силою Святого Духа. Тому, думаю, треба зробити все, щоб ми сповнювались Святим Духом – освячувались. Святі християни будуть найуспішнішими місіонерами та євангелізаторами, адже у нашому народі справедливо кажуть, що «слово зворушує, а добрий приклад порушує до дії». Тому, як це робив і мій попередник на єпархіальному престолі – преосвященний владика Юліян (Вороновський), продовжуватиму наголошувати на важливості молитви, особистої та літургійної, в житті кожного християнина, зокрема духовенства. В особі владики Юліяна ми маємо живий приклад того, як молитва виливається в активне і ефективне душпастирювання. Хто зустрічався з нашим дорогим владикою, знає, що він «муж молитви». Переконаний, що саме завдяки цьому йому вдалось так багато зробити за 17 років свого архиєрейського служіння тут, у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії. Владика Юліян освятив багато новозбудованих храмів, рукоположив чимало священиків. У 1996 році заснував Дрогобицьку духовну семінарію та Катехитичний інститут, щоб забезпечити єпархію священнослужителями, катехитами, дяками та регентами… За умови, що на початках, з виходом нашої Церкви з підпілля відчувалася гостра недостача належної душпастирської опіки, стараннями владики було значно покращено таку ситуацію. Мені належить продовжувати та розвивати досягнуте моїм попередником. Отож, як я вже сказав, молитовне і таїнственне життя є невід’ємним чинником. Причому наголошую, що маю на увазі ту духовність, яка відповідала б ідентичності нашої Церкви, котра є східною Церквою візантійсько-київської традиції. Водночас не можна забувати, що для успішної євангелізації треба мати ефективні середники і методи. Над цим, думаю, маємо багато працювати і на академічному, і на практичному рівнях. Ідеться про належну підготовку священиків і катехитів, про наукові конференції, котрі охоплювали б не тільки священиків, але й мирян (адже кожен покликаний зростати у свідомості своєї віри, не лише священики). Хочу наголосити, що священик особисто відповідальний за катехизацію на довіреній йому парохії: ні катехит, ні будь-хто інший не звільняє його від цього служіння. Переконаний, що слід розвивати парохіяльні суботні та недільні школи, вивчати можливості створення загальноосвітніх церковних шкіл… Думаю, що потрібно продовжити і розвинути позитивні напрацювання у душпастирстві молоді не тільки на деканальному та єпархіальному, але й на парохіяльному рівнях. Вважаю, що треба активніше працювати над академічним, медичним, військовим, в’язничим капеланством. Не можна оминати й соціальну сферу… Оце ті, далеко не всі, ділянки, на яких думаю зосередити свою увагу. Водночас я відкритий на пропозиції і готовий піти назустріч кожному, хто запропонує такі методи душпастирства, які будуть ефективними для здійснення тих високих цілей, котрі перед нами ставить Бог і Церква.
Після завершення прес-конференції Владика Ярослав Приріз запросив журналістів на обід до Дрогобицької духовної семінарії. Насамкінець хочемо подякувати за можливість зустрітися із єпископом Ярославом прес-секретарю Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ о. Олегу Чупі, котрий висловив надію, що зустрічі Владики Ярослава з пресою будуть традиційними і відбуватимуться хоча б раз в півроку.
Володимир Ключак, використано матеріали з інтерв’ю Владики Ярослава для часопису «Слово» Дрогобицької духовної семінарії
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень