Дорогі друзі. Презентую нині частину своїх віршів, які я завжди писав тільки для себе і без мети отримати якусь матеріальну вигоду. Вважаю, що моїм обовязком є опублікувати хоча б частину з них – можливо, для когось це виявиться потрібним. Якщо вам не подобається, велике прохання не коментувати. Дякую. Володя Ключак.
Апокаліпсис
Земля і небо, місяць і зірки
Мовчать тривожно, неспокійно, тихо,
А люди всі, немов сліпі й глухі,
Не знають-бо, що причаїлось лихо.
Бо наближається повільно час
Страшного Суду, суду і розплати,
Бо кожен щось хотів у цім житті,
Хто що хотів, то те і буде мати.
І мороком наповниться земля
І жах огорне всіх, хто душу має,
А темрява буде така страшна,
Що навіть мати діток не впізнає.
Котра це чаша була із семи –
Четверта, п`ята, шоста, а чи сьома,
Тремтять усі і моляться усі,
Бо доля ще нічия не відома.
Бо хтось іде у білім, наче сніг,
У світлім, що не можна описати
І замовкає сатанинський сміх,
Що багатьох заставив він страждати.
І будуть разом тут і цар, і раб,
Народи всі і всі батьки і діти,
Бо має тут провестися кордон,
Одних від других має відділити.
Однакові три цифри на чолі,
Які не можна стерти чи сховати,
Правиця теж немов в огні горить,
Немов говорить: „О якби ж то знати!”
Безодня розкриває вже уста,
Щоби поглинути дітей нечистих
Разом із запізнілим каяттям
І муками нестерпними: „О Христе!”
І нове небо, і земля нова,
І нове місто стане у промінні
Для тих, хто все це дійсно заслужив
За свою вірність і своє терпіння.
Цей час не за горами, близько він,
Вже можна знаки навіть розпізнати
На небі, сонці, морі і землі,
З Писанням давнім можна порівняти.
Цей час прийде, як злодій, уночі,
На кусники порве він людські плани,
За ними треба жити для утіх,
Громадити скарби безперестанно.
Хто мудрий, той готується давно
До цього часу, до Страшного Суду,
Щоб вічне зберегти собі життя
І бути серед вибраного люду.
21.05.1999
***
Пречиста Діво, Матінко Христова,
Послухай, вислухай молитву нашу,
Адже завжди до Тебе, Мати Божа,
Звертання наше після „Отче нашу”.
В опіці Ти нікому не відмовиш,
Тому у Тебе помочі шукаєм,
В потребі кожній ми ідем до Тебе,
Тебе, Небесна Матінко, благаєм.
О хто би зміг усе це описати,
О скільки раз Ти нам допомагала,
Хоча, зважаючи на людськую природу,
Подяки Ти ніколи не чекала.
Ти добре знаєш, що то людське горе,
Що таке відчай, смуток і тривога,
Ти радиш людям, що сама робила –
Звертатися завжди до Пана Бога.
В куточку кожнім нашої планети
Є люди, що до Тебе шлють прохання,
Чи „Богородице”, чи то „Ave Maria”,
Чи то слізні благання, чи зітхання.
З`являєшся, щоби нас потішати,
Даєш підказку та пересторогу,
У Ченстохові, Фатімі чи Люрді
Показуєш нам правильну дорогу.
Ти допоможеш встати із упадку
І завжди Ти підтримати готова,
„Magnificat” хай буде наша пісня,
А „Fiat” – наше щире слово.
Немов маяк для корабля у морі,
Немов ліхтарик той посеред темноти,
Показуєш нам правильну дорогу,
Якою всі ми маємо іти.
О Пресвятая Діво, Мати Божа,
На мить Ти навіть нас не залишай,
А запровадь до вічного нас щастя,
Допоможи здобути світлий рай.
23.01.1999
Мій Боже
Мій Боже, Ти завжди зі мною
І як про сина свого дбаєш,
В хворобі, смутку чи терпінні
Завжди мені допомагаєш.
Мій Боже, Ти моя підпора
У невеселу цю хвилину,
Лишень на Тебе сподіваюсь,
Немов на матінку дитина.
Мій Боже, аж тепер я бачу,
Як марно час я свій проводив,
Він був для всього, що примарне,
Для Тебе ж часу не знаходив.
Мій Боже, милосердний Отче,
Перед Тобою щиро каюсь,
На Твою ласку і „absolvo”
Наступний блудний син чекає.
Мій Боже, вже така людина,
Що „як тривога, то до Бога”,
Але чомусь не пам`ятає –
„Без Бога ані до порога”.
Мій Боже, прошу я прощення
За нерозумні мої справи,
Здоров`я для душі і тіла
І захист від думок лукавих.
Мій Боже, Ти мене почуєш,
Пробачиш знову, не осудиш,
Мій Боже, Ти моя надія
Була і є і завжди будеш.
12.02.1999
***
Благодарение мое Тебе я возсылаю,
Мой Бог, Ты у меня один, иных богов не знаю.
Ты от лукавства, от огня, от всяких бед спасаешь,
И днём, и ночью жизнь мою всегда Ты охраняешь.
Мой Бог, всегда Ты будь со мной, в сём мире я доколе,
Тебе я целый отдаюсь в сладчайшую неволю.
23.10.1999
***
О Боже мій, великий, всемогутній,
За все подяку я Тобі складаю
І в час оцей сумного надвечір`я
І в час, як день новий я зустрічаю.
О Боже мій, правицею своєю
Провадь мене по правильній дорозі,
Щоб міг Твоїм дитям я завше бути,
Щоб я не був у гніві чи тривозі.
О Боже мій, нехай Твоя ласкавість
Зі мною повсякчас перебуває,
Щоб знав я, як це мати чисте серце –
Твій Дух мене хай завжди научає.
О Боже мій, я вірю, що Ти чуєш
Мою молитву і мої прохання.
О Боже мій! Мій милий, добрий Боже!
Почуй душі моєї сподівання.
03.12.1999
Роздоріжжя
Роздвоєна, наче язик у змії,
Дорога, дорога, дорога,
Дорога одна до Антихриста йде,
А друга – дорога до Бога.
Дивись, не забудь, а завжди доливай
Оливу в лампаду у серці,
Гріхи свої вчинками добрими змий
І будеш щасливий по смерті.
Дивись, не забудь, а завжди пам`ятай,
Щоб чисті були в тебе руки,
Від цього залежить майбутній твій рай,
А може і вічнії муки.
Як тяжко тобі, то тоді пригадай
Про доброго Господа Бога –
Він твоя надія, спасіння твоє,
Господь – твоя сила й підмога.
Нещастя і горе – усе промине,
Як наше життя проминає,
Блажен, хто на Бога надію кладе,
Хто ближнього свого кохає.
Тому поспішися і не зволікай,
Свій вибір зроби вже сьогодні:
Чи шлях у майбутнє щасливе твоє,
Чи шлях до страшної безодні?
25.12.1998
Молитва
Боже великий, Боже могутній,
Так просто і легко з Тобою
Жити, вмирати, по світу іти,
Знаючи лагідність Твою.
Дай мені, Боже, бути дитям,
Добрим дитям Твоїм, Отче,
Тим, що на Тебе надію кладе
І бути з Тобою лиш хоче.
Ти моя радість, Ти втіха моя,
Світло ясне серед ночі,
Ти, що мене в глибині сотворив,
Знаєш завжди, що я хочу.
Ласка Твоя нехай завжди буде,
Господи Боже, зі мною,
Ласка Твоя – це спасіння моє,
Життя моє – тільки з Тобою.
26.12.1998
Хресна Дорога
Готовий вирок, юрба шаліє, Пилат Понтійський вмиває руки,
Юрба не знає, що сам Месія, Господь Предвічний іде на муки.
Бере на плечі хрест дерев`яний, без виправдання, німа покора…
Ледве ступає… стиснуті губи і тихий стогін… та без докорів.
Перше падіння… Тягар великий – усі провини в хресті одному,
Тяжко вставати, але потрібно далі рушати в путь невідому.
Страдальна Мати бачить Синочка, в горі великім наче німіє,
Туга страшенна ножем у серці, дати розраду ніхто не сміє.
Із Киренеї Симона дали, щоб допоміг він цей хрест понести,
Примус – не воля… хоч неохота, та боязнь кари змушує нести.
А Вероніка бачить страждання, жінка звичайна лице втирає,
За милосердя, за добрий вчинок ізраїльтянка пам`ятку має.
Друге падіння. Сил вже немає дійти до місця своєї страти,
Та відпочити ані хвилини ніяк не можна, треба вставати.
Єрусалимські жінки ридають, бо є насправді над чим ридати,
Та чи потрібні ці їхні сльози? Ісус їм мусить відповідь дати.
Третє падіння. Вже недалеко Череповище, місце терпіння,
Якби ж то знали люди лукаві, що саме звідси прийде спасіння.
Одяг здирають, жереб кидають, щоби пророцтво сповнилось нині,
Слово Господнє в устах Ісаї знайшло відбиток в оцій хвилині.
Вже прибивають руки і ноги, дерево плаче, стогне з розпуки,
Не розуміє людську натуру: як то невинний іде на муки?
Ісус вмирає… Страшно і лячно, сонце тьмяніє, земля трясеться,
Жах огортає живі істоти, заслона в храмі надвоє рветься.
З хреста знімають, кладуть на руки Діві Марії Тіло Господнє,
П`ятниця чорна, але й велика, це ж бо спасіння людське сьогодні.
Поклали Тіло Бога до гробу. Помер Спаситель? Бути не може!
Прийшов до своїх – і не впізнали, пробач нам, Боже, прости нас, Боже!!!
Ще Воскресіння повинно бути – Божого плану акорд останній,
І воно буде обов`язково, ніч ця пройде і прийде світання.
20.03.1999
О Мати Божа! Молись за нами!
О Мати Божа! Молись за нами,
Бо ми молитви потребуєм,
Ми грішимо й наказів Божих
У глухоті своїй не чуєм.
О Мати Божа! Молись за нами,
Бо ми від Бога відвернулись,
Щоб зрозуміли Слово Боже,
Щоб ми ще вчасно схаменулись.
О Мати Божа! Молись за нами,
В єдину Церкву щоб злилися,
За православних, протестантів
І нас, католиків, молися.
О Мати Божа! Молись за нами,
За те, щоб ми самі молились,
У виборі життя дороги
Щоб часом ми не помилились.
О Мати Божа! Молись за нами,
Щоб ми з упадку повставали,
Щоб Бог завжди благословив нас,
Щоб наші душі не пропали.
О Мати Божа! Молись за нами,
Бо ти всіх грішників надія.
Молись за нами безупинно,
Тебе благаєм, о Маріє!
28.08.2000
Предвічний Боже Всемогутній
Предвічний Боже Всемогутній,
Ти все, що є, створив на світі,
Рухоме й речі нерухомі –
Перед Тобою все в одвіті.
Усе живе від Духа Твого
Народжується й має силу,
Коли ж Його Ти забираєш –
Тоді відходить у могилу.
Ти завжди був, ще споконвіку,
Коли не було ще нічого,
З нічого того щось повстало,
Послухавшися Слова Твого.
Ти Милосердний і Премудрий,
Всезнаючий і Справедливий,
Лишень у єдності з Тобою
Можливий уділ наш щасливий.
Дозволь у злагоді з Тобою
Своє життя земне скінчити
І в місці Твого пробування
Мені, негідному, спочити.
Дай розуму мені і сили,
Щоб волю Твою зрозуміти,
Окрім того, що Ти лиш хочеш,
Нічого більше не хотіти.
Мене Ти виткав ще в утробі
І знаєш всі мої бажання,
Тож Ти завжди зі мною, Боже,
Будь від світання до світання.
Твоя величність незбагненна,
О скарбе мудрості і миру,
Дозволь із джерела любові
Попробувати воду щиру.
Ти Батько наш і із любов`ю
Ти сина блудного приймаєш,
Ти Пастир той, що в небезпеці
Отару свою зберігаєш.
Людина – це ніщо без Тебе,
Ступити навіть крок не може,
Немов легенький подих вітру –
Така є ласка Твоя, Боже.
Такій малесенькій пташині,
Котра ні сіє, ані оре,
Даєш поживу своєчасно
Й провадиш вірно через море.
Мізерну квітку Ти на полі
Так одягнути постарався,
Що й Соломон у своїй славі
Ніколи так не одягався.
Не відвертай обличчя свого
Від грішника, що навернувся,
Як від Марії-Магдалини
У певен час не відвернувся.
Ти увійди до дому мого,
Як увійшов у дім Закхеїв
І дай, щоб голос мій молитви
Не був такий, як фарисеїв.
Своїм ангелам Ти розкажеш,
Щоб пильнували на дорозі,
Нехай душа моя не буде
У відчаї чи у тривозі.
Ніде боятися не буду,
Бо Ти завжди зі мною, Боже,
В долині темряви страшної
Твоя правиця допоможе.
Допомагай завжди людині,
Такій мізерній і нужденній,
Нехай нічого не боюся,
Як юнаки в печі огненній.
Охорони мене від долі
Саула, Гамана та Юди,
За страх перед Тобою, Боже,
Не насміхаються хай люди.
Нехай буде благословенна
Людина, що шанує Бога,
Котра Його боїться й любить,
Якщо проста її дорога.
Звертай наш шлях на добрі вчинки,
Освячуй ласкою своєю,
Нехай благословення лине
Над нашим краєм і землею.
Очисти нас від всього злого
Й допоможи святими бути,
Сховати заповіді в серці
І їх ніколи не забути.
Блажен, для кого насолода
Закон Господній зберігати
Й мені у мирі та любові
Допоможи блаженним стати.
14.03.2000
***
Перед Тобою, Боже, я згрішив,
Прости мені, прости мене, благаю,
Нехай до Тебе чистим я прийду,
Нехай в гріхах тяжких не помираю.
Я знаю – недостойний грішник я,
Про те, що гріх великий мій, я знаю,
Не хочу слави, грошей, ні життя…
Лише прощення в Тебе я благаю.
Цілком нікчемність свою визнаю
І погляд Твій на собі відчуваю,
У серце моє, Боже мій, ввійди,
Бо бачиш, як страшенно я страждаю.
Ти зцілиш рани на душі моїй,
На Твою ласку з вірою чекаю.
Лише Тобі, ласкавий Боже мій,
Себе самого повністю вручаю.
24.09.2000
Великий Боже в небесах
Великий Боже в небесах, прости мої провини,
Ти не зважай на всі гріхи мізерної людини.
Ти милосердя джерело, тож каяття почуєш,
Бо Ти завжди даєш нам мир й прогрішення даруєш.
Великий Боже в небесах, почуй моє благання,
Не відвертай Своє Лице від щирого прохання.
Бо Святість Ти і Доброта, Благий і Справедливий,
Ти Сущий Є! А чоловік – нікчемний і мінливий.
Великий Боже в небесах, не раз я маю згадку,
Як Ти нікчемного мене підводив із упадку,
На ноги ставив Ти мене, підвищував в народі,
А я про все це забував в оманливій свободі.
Великий Боже в небесах, до Тебе прибігаю,
Тебе як Доброго Отця вночі і вдень благаю:
Мене у вірі укріпи, прости мої провини,
Послухай, Боже, каяття мізерної людини.
24.05.2001
Вистава
Юнак молодий на колінах стоїть
Перед розп`яттям,
Серце молитвою ревно бринить,
Щирим завзяттям.
І пристрасне серце тримає в руках,
Руки – до Бога,
Згине хай відчай і згине хай страх,
Згине тривога.
Ісусові серце своє віддає,
В радості плаче:
„Боже! Дарую я серце своє
Чисте й гаряче!
О Боже! За жертву його ти прийми –
Світле й невинне
Палахкотіння любові візьми…” –
Просить невпинно.
І серце його пломеніє, горить
В дивнім шаленстві,
Ще тільки мить, ще одна тільки мить
Й він – у блаженстві…
Тут раптом з`являється ще силует –
Хитрість лукава,
Це ідеалу красуні портрет,
Врода і слава.
Ця дівчина хлопця не кличе, о ні,
Тільки сміється,
Погляд на руки його осяйні –
Серденько б`ється.
І погляд красуні відчув той юнак,
Запал згасає,
Руки до Бога не тягне вже так,
Їх опускає.
Свій погляд на неї хлопець зверта –
Дивна подія:
Хитро підморгує дівчина та,
Хлопець аж мліє.
Зовсім вже не бачить юнак розп`яття,
Він не зважає,
Серце своє – непорочне життя –
Їй простягає.
Так легко і звично хапає вона
Серце мрійливе,
Другою ловить, як кине одна
Ручка грайлива.
І бавиться серцем, неначе м`ячем,
Вверх підкидає,
Він відчуває ж лиш пристрасний щем,
Млосно зітхає.
Якось так підкинула вгору його
І не зловила,
Серця-забавку іще одного
Не пожаліла.
І падає серце, розбилось воно,
Тільки кусочки,
На сцені неначе розбите вікно –
Різні шматочки.
На те, що зробила в своїй пустоті –
Лиш подивилась,
А юнакові в пустій самоті
Тільки скривилась.
У неї таких цілу греблю гати,
Їй же начхати,
Не попрощалась, подалась в світи
Інших шукати.
Юнак залишився. Німа тишина.
Мовчки страждає.
Заворушилась надія одна –
Куски збирає.
Руками тремтячими різні шматки
В горі складає,
Вірний Христос із хреста крізь віки
Все споглядає.
Докупи зложив він кусочки оці
В серденько ціле
І на розп`яття в гіркім каятті
Глянув несміло.
І сталося: раптом у хлопця з очей
Спала полуда,
Вирвався плач із юначих грудей,
Сталося чудо.
І різні кусочки злилися в одно,
Серце ожило,
Знову іскрилось, світилось воно,
Знов пломеніло.
І знов свої руки юнак простягав
Перед розп`яття,
Разом радів і від щастя ридав
В дивнім сум`ятті.
І знов простягає в руках до хреста
Серце гаряче,
Щезла бездонна німа пустота –
Горе юначе.
Їй горе – дівчині-спокусі людей,
Світу омані,
Згине, неначе полуда з очей,
Зникне в тумані.
… Блаженний, хто сцену оцю зрозумів
Так, як належить,
Сцена німа, бо Христові від слів
Мало залежить.
Найважливіші у цьому житті
Вчинки людини,
Бесіда з Господом у каятті,
Щирі хвилини.
Коли сам на сам не залишишся ти
Разом з бідою,
А можеш сказати: „Мій Боже! Прости!!!” –
Господь з тобою.
14.10.2001
Останній день
Померлі воскреснуть – і грішні, й святі,
Хоч будуть тіла в них, та зовсім не ті.
Як ангел затрубить, відкриє печать –
Знов скинеться в пекло нечистая рать.
Очищені стануть біліші, мов сніг,
Щасливий, хто душу для Бога зберіг.
Безсмерті і вічність – реальність тепер
І тішиться той, хто для Господа вмер.
А інший у смутку своїм затужив,
Хто дбав про багатство і в розкошах жив.
Неначе Помпея, Земля пропаде,
Можливо і сліду по ній не буде.
І нові настануть земля й небеса,
Відкрита для праведних буде Краса.
Проваляться грішні, розвіється дим;
Засяє у величі Єрусалим.
Бог щастя дарує навіки живим,
Останній день стане днем першим. Новим.
20.08.2001
Покликання
І
Свята Меса урочисто вже розпочалася,
Із колін з долівки постать тихо підвелася.
Ксьондз в орнаті золотистім Месу відправляє,
Під органи люд побожно Бога величає.
Дух покори і смирення костел обіймає,
Кожне серце по-своєму Бога прославляє.
Лиш один стоїть в задумі, син батьків багатих,
Та не ходять до костьолу ні отець, ні мати.
Встав із дивної молитви, про своє міркує,
Раптом виразно до себе він звертання чує:
„Йди за мною!” – з Євангелії ксьондз слова читає,
„Йди за мною!!!” – ще раз, ще раз Господь промовляє.
„Йди за мною”… Від нестями в очах потемніло –
Люди швидко підхопили, водою облили…
„Зомлів”, – кажуть. Може й зомлів, всіляко буває,
Той блажен, хто від слів Божих раптом омліває.
ІІ
Десять років проминуло… В білому орнаті
Урочисту Святу месу ксьондз став відправляти.
Гучно вдарили органи, люди заспівали
На Introit… Як і треба, з лавок повставали.
Gloria in excelsis Deo – Богу честь віддали,
Міністранти два читання свої відчитали.
Вислухали псалм Давидів, Alleluja чути –
Як це можна не любити? Як же тут не бути?
Ось диякон отримує вже благословення,
Відкриває Євангеліє – Боже Одкровення,
Боже Слово. Починає уголос читати,
Якось нудно, аж в костелі хтось почав зітхати…
Про хомілію ксьондз дума, чомусь посміхнувся,
Але раптом із задуми чогось стрепенувся –
„Йди за мною!” – знову чує поклик цей магічний,
Знов озвався у костелі голос цей предвічний.
І згадав про свого батька – вже його немає,
Десь в багатстві одна мати віку доживає,
Що від сина відреклася за його учинок,
Бо залишив батьків, гроші, роботу, будинок.
„Здурів хлопець…”, „Такий красень…” – не одне казало,
Серце ж прагнуло не того, іншого жадало…
Хоч буває і нелегко, та одне він знає –
Той знаходить, хто шлях власний невтомно шукає.
Хоч парафія маленька, це ж не санктуарій,
Десь десяток лиш збирає вервиця-розарій,
Хоч видатки від прибутків більшими бувають,
Хоч, буває, поза очі люди й обмовляють,
Але поклик „Йди за мною!”… Він це все касує,
Та для того „Йди за мною” і жити вартує.
Казання в цей день не було… Люди розходились,
Лиш хористи ще на пробу в костелі лишились…
ІІІ
У костелі у куточку хтось молиться, плаче –
То слова молитви шепчуть вустонька дівчачі:
„Що робити, щоби щастя в житті осягнути?
Чи любити маю право? Чи краще забути?”
Їй здавалось – якось буде, та голос почула
„Йди за мною!”… Хоч не зразу суть його збагнула,
Але серце стрепенулось, відповідь шукає
На питання, котрі вуста тихо промовляють.
Йди за мною! „Боже милий! Чи вірити маю
Тому поклику, що в серці своїм відчуваю?
Але ж дім, моя родина, хороша робота?
Не знатиму, що за чудо матірня турбота,
Як гніздечко своє мати, як ростити діти,
Як то разом із коханим радості ділити…
Але кличеш „Йди за мною!” – вірю Тобі, Боже,
А чому мене обрав Ти – скажеш колись може…”
… Встала з спокоєм душевним – вибір свій зробила,
На обличчі ніби навіть аж повеселіла…
IV
Свята Меса урочисто вже розпочалася,
Із колін з долівки постать чорна піднялася.
На Introit вхідну пісню із людьми співає,
Бліді руки до молитви побожно складає
Законниця молоденька, що Богові служить,
Про той вибір, що зробила, ніколи не тужить.
Не жаліє, що на волю Бога піддалася,
Не шкодує, що в опіку Божу віддалася.
Gloria in excelsis Deo – органи заграли,
Gloria… Серце від поклику аж затрепетало…
…”Йди за мною!”, „Йди за мною!”. Ти, що це читаєш,
Чи в своєму серці поклик той не відчуваєш?
Ти, що чуєш „Йди за мною!”, що будеш робити?
Може, Господь тебе кличе, щоб Йому служити?
І не обгороджуй душу з каменя стіною.
Може, голос цей до тебе? Голос „Йди за мною”…
01.06.2001
Прости
Мій Боже, зглянься наді мною,
Ось я стою перед Тобою
Такий пригноблений, нечистий…
Прости мені, прости… О Христе!
Мене гріхів велика сила
У три погибелі схилила,
А я неначе юродивий…
О Боже! Будь же милостивий.
Я брудний, мов заліз в багнюку
І простягаю брудну руку,
У Тебе прощення взиваю…
Прости! – одне лише благаю.
Хоч вгору глянути не смію,
Та маю в серці ще надію
На Тебе, любий Отче правий…
Мій Боже! Будь мені ласкавий!
12.03.2001
Пісня подяки
Подяки пісню я співаю Тобі, мій Боже в вишині,
За те, що жити в цьому світі допомагаєш Ти мені.
Хоча і голосу не маю до співу пристрасних пісень,
Та в них Тебе все величати я хочу цілий Божий день.
І з піснею на Твою славу лягаю в ліжко я своє,
За ніч складу подяку щиру у час, як сонечко встає.
І в час сумний, важкий для мене про Тебе не забуду я,
Крізь сльози навіть заспіваю Тобі – о Сило Ти моя!
12.03.2001
Після сповіді
Стою я білий, наче сніг,
Я випраний і чистий,
Ти кров`ю змив тяжкий мій гріх.
Святий! Ісусе! Христе!
Стою легкий, немов перо,
Не тішитись не можу,
Пробити хочу лиш добро.
Єдиний! Спасе! Боже!
Мене із радістю в очах
І з миром відпускаєш,
Ти віддалив зовсім мій страх;
Як сильно Ти кохаєш!
Стою, неначе блудний син,
Повірити не можу…
Зі мною Ти! Я не один!
Ісусе, Сину Божий…
20.03.2001
На книгу Люїса „Листи Крутеня”
Листи Диявола читаю –
Як добре, що він їх писав,
І аж тепер я відчуваю –
Без Бога дійсно б я пропав.
Для мене цінні є поради,
Як шлях до пекла віднайти,
Тепер остерігаюсь зради
І знаю, як потрібно йти.
Листи Диявола читаю
До Спокусителя сердець
І їхню хитру гру вгадаю,
Зведу зусилля нанівець.
„The Screwtype Letters” закриваю,
Тепер у мене козир є,
Його спокусу осміваю –
Козирна шістка туза б`є.
Я Lewis`ові щиро вдячний,
Що він цю книжку написав
І хочу бути я обачний,
Щоб в сіті зла я не попав.
Проходить час, життя минає,
Мій час отут також мине,
А все Господь один лиш знає,
Врятуй, мій Господи, мене.
Щоб не піддався у гордині
Нечистим духам я до рук,
Допоможи малій людині,
Охорони від вічних мук.
Нехай Диявол сатаніє,
Що душу мою втратив він,
Мене ж тепло Твоє зігріє,
То ж будь мій Бог, а я – Твій син.
24.03.2001
Блудний син
І
Кілометрів десь п’ятнадцять від Єрусалиму
Проживав юдей побожний з племені Рувима.
Мав він слуги і худобу – досить був багатий,
Та не забував ніколи Богу честь віддати.
Як і кожен жид побожний, шанував суботу,
Не робив в цей день святковий ніяку роботу.
Милостиню давав бідним в честь днини святої,
Рахував він у суботу навіть кроки свої.
Рош-Гашана, Пурім, Кучки шанував побожно,
Знав він з Тори все, що треба і чого не можна.
Був він сам із саддукеїв – вибраного люду,
Що казали: „Воскресіння ніколи не буде!”
Знав з Талмуду він, що Господь – жидів оборона,
Що ж не знав – про те питався у ребе Арона.
Знав він той закон жидівський, як з жінкою спати –
Перш, ніж зблизитись, жид має маймурку кидати.
Як ту шапку йому жінка назад не кидає,
То це значить, що готова, що його приймає.
А коли вона щосили шемене маймурку,
Значить це: „Діла у мене! Йди звідси, придурку!”
Мав за жінку він жидівку, так як і ведеться,
А, до речі, шлюб в юдеїв на сміттю береться.
Називався жид той Мошко, жінку мав Дебору –
І красиву, і розумну, лиш на ноги хвору.
Двох синочків вони мали та й жили у мирі –
І Абрамчика, і Гершка Мошко любив щиро.
Брав синочків він на Песах до Єрусалиму,
Гостював там трохи в брата свого Никодима.
Споживав мацу і зілля – все йшло по закону,
А надвечір повертався в Ашкеназ, додому…
ІІ
…Час ішов, роки минали, сини підростали,
Засівались перші вуса – мужніти ставали.
Абрам в полі, Абрам в стайні – всюди помагає,
Менший Гершко з колєгами хтозна де гуляє.
Абрам оре, Абрам сіє, пильнує роботи,
Гершко ж думає про інше – до дівок охота.
Мир пропав, настала сварка, хата без спокою –
Вже не можуть жити разом брати обидвоє.
„Діліть, тату, весь маєток на дві половини
І мені тепер давайте належну частину.
Хай поживу так, як люди, хай я світ побачу,
Хай синочок ваш Абрамчик не скиглить, не плаче.
Як дурний – нехай він робить, хай собі гарує,
А мені коби лиш гроші – світом я керую…”
І не раз, не два Гершуньо доїдав так тата,
Ворожнеча панувала у батьківській хаті.
Мусів тато поступитись, синів поділити,
Бо вже стало неможливо разом братам жити.
Гершко навіть не мав гадки, щоби газдувати,
Став до себе якнайшвидше купців закликати.
Продав поле і худобу – гроші у кишеню,
Кожній курві дає за ніч шеклів повну жменю.
Почав Гершко мандрувати і тратити гроші
На наїдки, на напитки та й ніжки хороші.
П’є він вина аж із Кушу, пиво з Гадарину,
А дівчат кохав він навіть з далекого Риму.
Сто колєгів коло Гершка крутяться дурного,
А як гроші всі процвиндрив – нема ні одного.
Нема грошей – нема щастя, Гершко голодує,
У чужім далекім краю сердега бомжує.
Раз на день лиш їв прикислі боби у лупині –
І за то в чужого пана мусів пасти свині…
ІІІ
… Не забув за сина Мойше – до Бога молився,
Щоби його блудний Гершко раз остепенився.
Щоб додому повернувся, не блудив світами,
Щоб його ласкавий Господь навернув до тями.
Стоїть батько край дороги, очі виглядає,
Свого сина, свого Гершка додому чекає.
Він Абрамка дуже любить, та… ДВА сини має…
Де ж той син? О де ж той Гершко? Чом він не вертає?
Раптом бачить: хтось по стежці йде, неначе п’яний,
Босий, згорблений і вбраний у старі лахмани.
Впізнає Гершуньо батька, скоро підбігає,
На скривавлені коліна перед ним клякає.
Течуть сльози на обличчі у тата старого,
Говорити аж не може від болю німого.
До грудей дитину свою любу притискає,
Гершко з радості і з туги схлипує, зітхає…
З радості справляє тато синові гостину,
Зарізати каже слугам якусь худобину.
Веселяться, бенкетують, вгинаються столи,
Як вертається Абрамко, що ходив у поле.
У слуги питає: „Слухай, що то за причина,
Що така у нас в господі велика гостина?”
Як почув, у чому справа, то не йде до хати;
Пішов слуга, щоб Мошкові про все розказати.
Вийшов з хати старий Мойше, а син дорікає,
Нащо таточко для Гершка гостину справляє.
Не пожалів, а зарізав молоду теличку,
А для нього, для Абрамка, шкодує й ягничку.
Слухав, слухав старий батько бесіди отої,
Далі й каже до Абрама: „Дитинонько моя!
Все, що моє – те і твоє, тобі я залишу,
Коли землю цю святую невдовзі полишу.
А твій брат, що був пропащий – сюди повернувся,
Гершко, син мій непутящий, додому вернувся.
Не журися, любий синку, нічим не журися,
Розділи із нами радість, ходи, веселися…”
… Сидить Мойше і радіє. Він ДВА сини має…
***
Не один так батько в світі на сина чекає…
07.07.2002
Бог
Не зневірюйся у Божій доброті,
Є безмежне милосердя Боже,
Бог тебе пригорне в теплоті,
Бог тобі в потребі допоможе…
Не зневірюйся у Божій ласці ти,
Твоя поміч з`явиться зненацька,
Бог можливість дасть себе знайти,
Бог для всіх нас – як дбайливий батько…
Не зневірюйся у Богові, а знай –
Він ніколи не підвів нікого.
Бог нас любить, нам готує рай.
Бог нас любить! Ми ж любімо Бога…
19.08.2002
На честь Пресвятої Євхаристії
Ісусе найсолодший, в тайнах святих прийди,
Скарбе мій найдорожчий, в серце моє ввійди.
Ісусе пречудесний, скруху мою прийми,
Царю Святий Небесний, моє життя зміни.
Духу Святий ласкавий, в тайнах на мене злинь,
В сяйві Своєї слави мене Ти не відкинь.
Все я з Тобою зможу, лиш не відкинь мене,
В Тройці єдиний Боже, благослови мене.
25.08.2002
Хтось забув
Хтось забув, що він – подоба Божа
І поводиться, як Анти-Бог,
Хоч дарована людині воля,
Та душа не може без острог.
Хтось забув, що в світі все відносне,
Є лише єдиний Абсолют,
Хоч дорога для життя широка,
Але все ж окреслений маршрут.
Хтось забув, що є для всього межі,
Що для всього в світі є свій час,
Хтось забув, що ми отут лиш гості.
Хтось забув. Це хтось із-поміж нас.
26.08.2002
Святість
Я не святий, о ні, я дуже грішний,
Та святість – це покликання людини,
Із того був би я найбільше втішний,
Якби хоч був святим ОДНОЇ днини.
Якби любити тихою любов`ю
Я міг усіх – і ворогів, і друзів,
Або пролитись мученика кров`ю
І прорости калиною у лузі.
Або знайти нарешті в собі силу
Замкнутись в стіни темні і похмурі,
Зійти для інших майже-що-в-могилу
І бути з Богом, бути у клявзурі.
Або лише „молитись-працювати”,
Або стигмати внутрішні носити,
Чи вість благу щоденно звістувати,
Чи людям у потребах їх служити.
Та я нікчемний грішник, більш нічого
І неміч мою Господь добре знає.
Тож я надіюсь на одного Бога,
Що тяжко Він мене не покарає.
А допоможе зміни розпочати,
У єдності із ним щоденно бути,
Щоденно вчинки свої розважати
І святість завше прагнути здобути.
Не хочу, щоб казали „він побожний”,
А хочу бути справді досконалим.
… До святості покликаний є кожний,
Та вибраних є надзвичайно мало…
26.08.2002
До отця Піо
Отче Піо, дай мені пораду,
Що я зроблю – чи добро, чи зраду,
Коли викину про неї згадку,
Віджену фальшивицю-загадку?
Отче Піо, що мені робити?
Як із брудом цим душевним жити?
Повертатись знав на давнє коло?
Чи вдавати „все о`кей” навколо?
Чув, що багатьом допомагаєш,
Що душевні рани ізціляєш.
Як любов невдалу в серці вбити?
Отче Піо! Що мені робити?
24.09.2002
На смерть папи Івана Павла ІІ
Ми любили тебе і продовжуєм любити,
Навіть смерті тебе у ідеї не спинити,
Ти живеш серед нас своїм духом в своїм слові,
Ми кохаєм тебе, Папо віри і любові.
04.04.2005
Тебе оспівуючи, Боже
Тебе оспівуючи, Боже, душа в захопленні радіє,
На велич Твою і прославу я очі звести не посмію,
Ти завітай у моє серце – для Тебе я його відкрию,
Я тішуся, що маю Друга – мого величного Месію.
Тебе оспівуючи, Боже, про все земне я забуваю,
Легкий і лагідний Твій подих із трепетом я відчуваю,
В житті своєму нелегкому на Тебе лиш надію маю,
Той світ, що є навколо мене, Ім`ям Твоїм благословляю.
Тебе оспівуючи, Боже, тягар із серця свого зрушу,
Від помислів нечистих, темних тепер зректися хочу й мушу,
Веди мене по вірній стежці, нехай я клятву не порушу,
Освячуй ласкою своєю, рятуй мою нещасну душу.
Тебе оспівуючи, Боже, за своє дбаю я спасіння,
Не зарахуй мені до злого безглузді всі мої терпіння,
Щоб для добра лише служили усі знання мої і вміння,
Нехай, коли очищусь смертю, свого діждуся воскресіння.
09.03.2002
Під час молитви
Краса і влада, сила і багатство –
Все те, що люди хочуть віддавна,
І як не скупість в них, то марнотратство,
А мудрості – то майже і нема.
Я теж бажав би, що й вони бажають,
Та Бог мені, що треба, те і дав,
Я серед тих, що Бога прославляють
За те, що спокій їм подарував.
Краса і гроші, всі скарби тілесні
Колись минуться, згинуть, наче дим,
А ми надіймось на життя небесне,
Шукаймо Бога, щоби бути з Ним.
Краса зів`яне і пропаде сила,
А гроші – просто папірці марні,
З собою владу не візьму в могилу,
А спокій мій придасться ще мені.
Та в фарисейство бавитись не буду,
Що хочуть інші – хочеться й мені,
За це мене хай Бог мій не осудить,
Життя мого хай не вкоротить дні.
Як Соломону, хай мені дарує
Багатство, владу, силу і красу,
Уважно хай за мною Він пильнує,
Як я таку спокусу понесу.
Мій Боже милий, ти роби, як краще,
Хай ревним, вірним завжди я буду,
Хай не буде душа моя пропаща,
Нехай Тебе у собі віднайду.
19.05.2002
О Найсвятіша Матінко Христова
О Найсвятіша Матінко Христова,
До Тебе я взиваю знов і знов,
Я віддаюся у Твою опіку,
Ховаюся під Твій Святий Покров.
О Найсвятіша Матінко Христова,
Мене Ти розумієш, як ніхто,
Лиш Ти мені в потребі допоможеш,
Я знаю, що якщо не Ти, то хто?!!
О Найсвятіша Матінко Христова,
Моя Царице, Матінко моя,
Не залишай в житті мене самого,
Без Тебе сиротою був би я.
Молись за мене до Свойого Сина,
Мене, раба-нікчему, не забудь.
О Найсвятіша Матінко Христова,
Благословенна між жінками будь!
21.05.2002
Три мудреці
Три – Каспер, Мельхіор і Балтазар –
Прийшли до Вифлеєму подивитись
На вже давно провіщене Дитя
Й Йому до ніг з пошаною схилитись.
Із різних місць вони разом зійшлись,
Разом зустрілись на шляху одному,
Коли ж мети своєї досягли –
З полегшею вернулися додому.
Три мудреці, три різні мудреці
Дійшли окремо висновку одного:
Як хочеш близькість Бога віднайти,
То мусиш сам наблизитись до Бога.
Три – Каспер, Мельхіор і Балтазар –
Щороку йдуть і знов Дитя вітають,
Але щороку також після них
Вояки із мечами поспішають…
Три мудреці – рівняймося на них,
Не біймось свою голову схилити,
Бо лиш схиливши голову свою,
В яскиню світла зможемо вступити.
13.01.2002
Дух гордині
Сідаю я в уявний фаетон,
Який понесе в далеч невідому,
Де я посяду так жаданий трон
І всі мені поклоняться одному,
А до кінця наблизиться мій сон –
І знову я повернуся додому.
А далі в упокоренні своїм
У Бога прощення буду благати
За гріх гордині в серденьку моїм,
Якого я не можу осідлати,
Щоб потім у знесиленні такім
Без думки, ледве дишучи, лежати.
О Господи, прости мені мій гріх,
Вчини, щоб на своє схилившись ложе,
Заснути я у дусі миру зміг –
Нехай Твоя правиця допоможе,
Не дай радіти з гордості утіх –
Гордині духа вирви з мене, Боже!
20.01.2002
Подяка
Моє життя даремно не минуло,
Мій Боже, дякую за те,
Тобі я дякую за все, що було –
І за складне, і за просте.
За щирість, ласку, долю і недолю,
За спокій мій і мою суєту,
За нелюбов, любов і вільну волю,
Холодний біль, жадану теплоту.
За віру, думку, проби і вагання,
Близьких людей у рідній стороні,
За смуток, радість і за сподівання,
За все, що, Боже мій, Ти дав мені.
22.02.2003
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень