Понад сім десятків молодих хлопців та дівчат лежать в братській могилі на горі Бренів (інша назва Комарницька) між селами Орів та Ямельниця Сколівського району. Вони тут були поховані в різні періоди, але єднає їх любов до України. Це не пафос, адже в тому, щоб віддати своє молоде життя за рідний край, жодного пафосу нема. А є справжній героїзм, любов до рідної землі та рідного народу, розуміння, що «Якщо не ти, то хто?».
Першими були Українські Січові Стрільці. В Карпатах є багато місцин, де в жорстоких січах сходилися солдати, які воювали в складах царської російської та цісарсько-королівської австро-угорської армії. На сусідній з Бреньовим Магурі Малій досі не ідентифіковані останки воїнів царської армії. А на Бреньові лежать січовики.
Згодом були хлопці, які загинули в 1939. При відступі польської армії вони вирішили, що це добра нагода, аби українське націоналістичне підпілля здобуло собі зброю. І були вбиті. Після того над їхніми головами була насипана висока могила – значно вища, ніж зараз. Спільно молодь Орова та Ямельниці висипала цю могилу, спільно дбала про неї.
Згодом прийшли совіти. Воїни УПА лежали по полях та лісах, вбиті під час «червоної мітли», яка «мела» ці села в лютому 1948. Частина з них теж знайшла місце вічного спочинку в братській могилі на Бреньові.
А далі був 1979 рік. З наказу вищого партійного керівництва могилу, до котрої потайки приходили місцеві, доглядали її та заквітчували, вирішено знищити. Трактором. В темний час доби. А далі засіяти місце, де вона стояла, вівсом. І заколосилося колгоспне поле вівсом, засіяним на кістках. Не довго прожив той тракторист, який виконав «замовлення» розрити могилу, кара Божа настигла всю його родину.
Але, як було вирито на персні у царя Соломона, «все минає, і це мине». В 1989 році могилу відновили. Небайдужі люди, котрі пам`ятали всю історію цього місця і переказували її нащадкам, зібралися, позбирали кістки, висипали над ними пагорб і встановили на ньому хрест. Пагорб не був такий високий, як на початку 1940-х, але це вже не так важливо.
У 1989 році я, будучи 13-літнім хлопцем, вперше побував на Бреньові. Такої маси людей і такого моря прапорів, як було тоді, більше мені бачити не довелося ніде. Як і відчути подібне натхнення, як було тоді. Бренів став місцем маніфестації, що народ пам`ятає всі злочини комуністичної системи і не бажає бути в московському ярмі. Прапори були саморобні, замість синього інколи був колір голубий чи аквамариновий, а замість жовтого цеглово-морквяний чи оранжевий. В декого на прапорах жовтий колір був зверху, над синім. Але тоді це не мало ніякого значення.
Від того часу відправа на Бреньові була щороку. Коли в липні, коли в вересні. Коли за участю церковних процесій з Ямельниці, Трускавця, Борислава, інших населених пунктів, а коли тільки за участі орівських людей.
Коло могили була збудована каплиця, встановлено дві пам`ятні плити, згодом появилася меморіальна таблиця в честь голови УГВР Кирила Осьмака, який на Орові був пораненим, після чого лікувався в селі Дорожеві. Значну допомогу орівчанам у впорядкуванні цього місця пам`яті надавав Лев Грицак – спочатку як керівник санаторію «Карпати», а згодом і як міський голова Трускавця.
І цього року в третю неділю вересня люди не забули про могилу на Бреньові. Прийшли, аби помолитися, прийшли, аби віддати честь тим, хто її мав, прийшли, аби глянути яким же прекрасним є наш край, що за нього віддали своє життя молоді люди з Орова, Трускавця, Ямельниці, Борислава, Стинави та інших міст і сіл краю.
Хороша погода. Настоятель орівської парафії Покрови Пресвятої Богородиці о. Ярослав Мельник відправляє Святу Літургію, а потім панахиду. Співає церковний хор – всі у вишиванках, в святковому строї. Квіти до підніжжя могили покладають заступник голови Сколівської РДА Іван Ватагович, міський голова Трускавця Андрій Кульчинський, сільський голова Орова Тетяна Сухроменда. Кожен з них говорить кілька слів, серед яких є вдячність героям України за їхню жертву та заувага щодо потреби збереження пам`яті про цей подвиг та про це місце. Споминами про пошук місця поховання батька біля урочища Марголичі (неподалік могили) ділиться бориславець Врублівський. Слово надають і автору книги «Воскресла Бренів – пам`ять у світи» Богданові Гуцилові. Отець Ярослав Мельник дякує всім, хто не забуває приходити сюди…
Осіннє сонце припікає, але вітер згладжує його пекучість. Зелені смереки шумлять, а некошені трави дивуються – хто посмів їх потривожити в такій глушині? Крута дорога на вершину гори в цей день служить не тільки потокам, але й автомобілям, котрі немов до неба везуть прочан. А дехто надіється на свої ноги і йде пішки, йде «до могили». І всі знають, до якої саме могили.
Щороку сюди приходить щораз менше людей. Замість кількох автобусів з Трускавця, як то було давно – купка людей, переважно вихідців з Орова. З Ямельниці теж вже давно не ходять сюди організовані групи, з хоругвами та священиком. Сколівська районна влада представлена завжди, але чисто символічно – без широкого інформування про урочистості на могилі, без організації автобусів з учнівською молоддю, небайдужими патріотично налаштованими мешканцями Сколівщини. Та й не всі з Орова вже можуть подолати дорогу на Бренів, а хтось може й не хоче, бо не розуміє, навіщо йти скільки світа. Не кожен розуміє, як це важливо пам`ятати. Не пам`ятаєш своє – твої діти та внуки змушені будуть пам`ятати накинуте, чуже.
Гора Бренів мала би стати таким самим місцем паломництва, як Верецький перевал, як Маківка, як Ключ, як Берестечко, як Павлокома, як Чернеча гора, як Майдан Незалежності в Києві. Можливо, колись так і буде. А тим часом пам`ять про те місце і про події, які тут відбулися, несуть в майбутнє нащадки тих, хто не забував про Бренів в важкі совєтські часи і на зорі незалежності України.
Тут пролилася кров – заради добра рідного краю. То хіба можна таке забути? «Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя!» (Пс: 137, 5). Чи українці добре усвідомлюють значення цього рядка з Книги Псалмів?
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень