Я не згоден з політикою президента!

Я не згоден не тому, що голосував проти нього – цим сьогодні нікого не здивуєш.

Не тому, що його оточення сприймає мову мою, як “телячу” і демонстративно не вживає її в парламенті.

Я не згоден не тому, що він не українець, і в крові його немає нічого спільного з кров’ю моєю.

Що не бачу нічого людського у декларованих ним реформах.

Не тому, що продаж землі для нього – просто черговий політичний крок.

Що оточення його ненавидить люто усе, що з минулим дідів моїх пов’язано.

Що історія України для нього – це історія Сталіна-Путіна.

Ні – не тому я не згоден.

Я не згоден з політикою президента тому, що в ній немає місця ні моїм дідам, ні мені, ні онукам.

Немає місця дідам – бо були вони проти колективізації і не носили червоних знамен.

Бо не забули вони про коні свої і віялки до смерті.

І голод 33-го рахували не так як він – за книжками. Через померлих синів своїх голод вони рахували (братів батькових померло в 32-му та 33-му – п’ятеро).

Немає місця дідам, бо до смерті не погодились на “колгоспне” добро в обмін на “своє”.

Що життя “хутірське” однією великою родиною міняти не хотіли на життя в Радянськім Союзі зі Сталіним на чолі.

Не мали місця вони у його пісні “Спят кургани тьомниє” . Бо не хотіли, щоб “…руку дружби подали, і повели в забій”. Хіба вирватись з рабства колгоспного хотіли – погодитись могли на це. Через “пашпорт”.

Немає місця дідам у історії міністра Дмитра Табачніка, який пише не від них, а від “малоросів”. Які нічого свого не мали, на Росію молилися.

Чомусь впевнений: кожухи на фуфайки – навряд би діди міняти погодилися…

Про батьків скажу коротко: трактористом у полі – батько, у корівнику – мати. Корів доїла 38 років, все надоїти хотіла на всіх. Не вийшло. Артрит отримала з пенсією у 800 гривень.

Можливо і жила. А можливо – і ні. Як згадувати почнуть – все пісні якісь журливі виходять. “Доярка”, одним словом. Це одночасно і посада, і кваліфікація, і доля, і Боже призначення.

Для нас, сучасників – де місце в політиці президента? У бізнесі малому, який “малим” називають через непотрібність для уряду? Чи в відкритті підприємництва, яке законно відкрити неможливо через засилля чиновників, експертиз, дозволів і заборон?

Можливо у Португалії на будівництві місце наше? Бо наше будівництво – хіба в космосі розпочати можна через державну дозвільну “процедуру”.

Може у тих лісах, які передалися лозінським і продовжують передаватись, незалежно від прізвищ президентів? Безкоштовно, собі рідним, в оренду на 4 роки. А потім – ще на 49-ть?

А онукам нашим – де місце відведено нашим президентом? На шахтах та металургійних комбінатах олігархів без всякої надії звільнитись від вічного пошуку шматка хліба?

Або на тих іноземних підприємствах Польщі, Росії, Китаю та інших, які для нас він називає інвестиціями і тягне з усього світу?

Невже Україна така велика, що не встигає президент за 5 років віддати всю її чужим дітям?

За що так ненавидить українців, якщо ідеалом майбутнього бачить роботу їхніх онуків на чужоземців?

Можливо місце для онуків – в науці? Тоді чому ідеалом молоді має стати лозунг “Країні потрібні слюсарі!”? Сучасному слюсареві негоже мати вищу освіту?

Чому зменшує держзамовлення на вищу освіту, хоча більшість державних управлінців сьогодні робить чотири помилки в слові з трьох букв?

Питань до президента – більше чим достатньо. Однак чи потрібні вони президентові, що не любить народ, який його обрав?

Йому подобається бути президентом – я бачу це по задоволеному виразу обличчя. Подобається, що думки Його довго і смиренно чекають камери телебачення.

Однак народові потрібен батько, який любить своїх дітей. Спокійних і нервових, розумних і не дуже, чорнявих і білявих. Всіх.

Вважати його за президента лише тому, що хтось раніше обрав – велика помилка. Адже ціна кожного дня його ЗЛОчинного правління буде коштувати народові не одного десятка років надзвичайно тяжкої праці.

Один продаж “Укртелекому” , який лишить армію військового зв’язку і перекладе все на приватника – чи можна оцінити в грошах? Як і продаж землі , який закінчиться тільки всеукраїнським рабством і голодом?

А поки що його голови адміністрацій “розчерком пера” віддають собі землю біля річок, в мальовничих місцях, приміром, Новоград-Волинського водозабору. Ви чули щось про це, пане президент. Ви ж обіцяли “почути кожного”?

Мовчу про закінчення приватизації обленерго, інших життєво важливих об’єктів.

Хочу нагадати шановному пану президенту: це не його комора, а наша. І комірника народ все одно притягне до відповідальності.

А взагалі, я вдячний Віктору Федоровичу! Він добре проводить мобілізацію українців. Гуртує їх не по днях, а по годинах. Результат не змусить себе довго чекати.

Він набрав собі стільки прав, що забрав у нас право на все. Сам став “джерелом влади”, а народ поставив в положення “об’єкта влади”.

Він остаточно забрав у нас право розпорядження своїм життям, своєю власністю, своєю державою. Сказав, що нам в цій країні нічого не належить.

Однак нагадаю шановному пану президенту: у всьому на світі є межа, яку переступати не має ніхто, крім Бога. Бо він не дозволяє собі її переступити. А президент натомість посягає на нашу Свободу. і це означає – переступає межу.

Те, що Янукович сьогодні ще при владі – тільки прикре непорозуміння. Адже всі його дії направлені проти народу і тому не можуть бути підтримані в принципі.

Кажу впевнено: я не боюся президента і його твердолобого оточення.

Я боюся наслідків їхнього правління. Адже це стиль роботи саранчі, після якого з України залишиться випалена земля.

Цього Віктору Федоровичу ніхто не дозволяв.

Петро Камінь, Товариство “Мале Коло”, Партія середнього класу “Українські Інтереси”, для УП

About admin