Її звати Жасмін і вона мексиканка. Його звати Богдан і він простий галицький парубок. Вони познайомилися на великому круїзному кораблі. Здавалося б, що в них може бути спільного? Точно не спільне майбутнє, не в наших реаліях, не в нашому житті. А вони таки відсвяткували весілля — в Мексиці, й таки почали тихе сімейне життя — у Дрогобичі. Їхньому інтернаціональному синові невдовзі буде сім місяців, родичі потрохи вивчають англійську для спілкування з невісткою, а Жасмін намагається опанувати українську.
Корабель мрій
Круїзний лайнер “Golden Princess” американської фірми “Princess Cruises” для Богдана Цимбали, уродженця Дрогобича, випускника Львівської державної фінансової академії, був не місцем райського відпочинку, а важкої праці. “Робота на кораблі — це, по суті, різновид наших одвічних “заробітків”, – розповідає Богдан. — Робота у сфері обслуговування клієнтів — офіціанти, бармени. Обов’язкова умова — знання англійської мови на базовому рівні, адже на кораблі — туристи з усього світу, так само як і обслуговувальний персонал. В Інтернеті подаєш заявку, заповнюєш анкету. Потім вирушаєш до Одеси в офіційне представництво компанії-власника. Там проходиш співбесіду і кілька днів навчаєшся. Якщо тебе вибирають, тобі роблять американську візу і купують квиток на літак у певну точку планети на певну дату. В порту того міста ти й сідаєш на свій корабель. Я вирушав із Лос-Анджелеса. Тебе поселяють у каюті з людиною твоєї статі, тобі видають форму; харчування у форматі “шведський стіл”, басейн, тренажерний зал доступні цілодобово. У вільний час можеш відпочивати і сходити на берег разом з усіма пасажирами, адже побачити можна чимало мальовничих куточків світу — від Гаваїв до Аляски. Хоча за важкими трудовими буднями інколи просто світа божого не бачиш: робочі зміни тривали по 12-14 годин на добу, вихідний — півдня раз на два тижні”. Двічі в рейс на кілька місяців свого часу з’їздив старший брат хлопця. Потім його стопами пішов і молодший Богдан. “Ти залишаєшся там сам на сам — без рідні, без друзів, лише робота, примхи пасажирів, несмачна для нас їжа. Настільки несмачна, нетипова для нас, що її їсти зовсім не можеш-не хочеш, — пригадує будні на кораблі Богдан. — Сім’я дома святкує Різдво, а ти серед чужих людей десь в океані в іншому кінці світу. Жасмін стала моєю сім’єю”.
Боніта з Акапулько
Жасмін — мексиканка, за фахом — вчитель англійської мови. Її рідне місто — спекотне, залите сонцем Акапулько, один із найстаріших світових курортів. На кораблі дівчина працювала офіціанткою, так само, як і Богдан. Зустрічатися молоді люди почали в першому рейсі, на другий потрапили разом уже не випадково — одночасно подавали документи. У другому рейсі Богдан купив каблучку в корабельному duty-free та запропонував коханій одружитися. Він називає її Боніта: в перекладі з іспанської — красуня. Запевняє: і його, і її батьки зустріли таке рішення позитивно. Після другого рейсу Жасмін повернулася до себе додому, а Богдан — до себе. Але в розлуці вони були не довго, хлопець одразу почав готуватися до “експедиції” за нареченою. Зібрав, переклав іспанською (офіційна мова Мексики) та завірив нотаріально масу особистих документів, утім, більшість із них не знадобилася для одруження. Зате на батьківщині нареченої довелося здавати розгорнутий аналіз крові, зокрема й на ВІЛ-інфекцію; лише після такої медичної перевірки парі дозволяють побратися.
До Акапулько наречений діставався близько двох діб — спершу до Києва потягом, потім до Парижа літаком, звідти літаком у столицю Мексики Мехіко, а звідти третім літаком — в Акапулько. Там же відіграли невеличке весілля, біла сукня була, а ось вінчання у церкві планують провести в Україні. “Рівень життя у Мексиці вищий, аніж в Україні, — розповідає Богдан. — Добре налагоджена інфраструктура і дозвілля. Ось у центральному міському парку можна взяти зі спеціальної шафи книжку почитати, просто неба встановлений різний спортивний інвентар, є прекрасний зоопарк із левом, ягуаром, є wi-fi. Всі перелічені блага — безкоштовні. Мексиканці дуже привітні, усміхнені, товариські люди. Там завжди тепло, в середньому 30 градусів тепла, піщані пляжі, пальми, гарні готелі, активне нічне життя — клуби, дискотеки. Акапулько називають “перлиною Тихого океану”. Проте залишатися в цьому раї на землі пара чомусь не захотіла і приїхала на постійне місце проживання в Україну. Наразі будують спільний будинок для родини під Дрогобичем, але чітких планів на майбутнє не мають, тому переїзду до Мексики не відкидають.
Вареники з чілі
На запитання, як Жасмін адаптувалася в Галичині, її чоловік запевняє, що чудово. Вони товаришують зі сім’ями однолітків, не раз бували у Львові, столиця Західної України дуже сподобалася дівчині. Революційні події, що тривали в країні впродовж зими, мексиканка дуже близько сприймала до серця, розповідає Богдан. За натурою дуже емоційна, вона хвилювалася за простих українців, співчувала їм і оплакувала загиблих. Дивилася новини по телевізору разом з усіма, і рідня перекладала їй зміст. Українську мову вона ще не вивчила, проте дещо вже розуміє, знає трохи слів. На клімат мексиканка особливо не нарікає: хоча й каже, що холодно, зате влітку є свіжий вітерець і прохолодний дощик. Найважче було з харчуванням. Для Жасмін українська кухня попервах здавалася зовсім несмачною, вона досі готує собі гострі соуси і додає до страви. Каже, шлунок від гострої їжі у неї не болить, бо звикла до прянощів з дитинства. А для чоловіка Боніта вже навчилася готувати вареники, деруни, палюшки і борщ.
Ірина Юзик, газета «Ратуша»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень