Готуючись до звіту перед громадою, котрий заплановано на грудень, міський голова Трускавця прагне заручитися інформаційною підтримкою, хоче стати “другом” мас-медіа. Вже давно про пана Козира журналісти не писали нічого доброго, особливо ті, хто живе у Трускавці і бачить, що твориться в місті. Можливо, з метою дещо покращити власний образ, припідняти підупалий рейтинг та підвищити імідж, і вирішили у піар-службі мера замовити та опублікувати певні матеріали. Із правдою ці речі явно не дружать, але все ж хоча б якийсь ефект від них може бути. Отож, пропонуємо Вашій увазі невеличкі роздуми стосовно двох публікацій, котрі появилися в медіа-просторі останнім часом.
У газеті “Вільне слово” від 24 листопада видруковано велетенську замовну статтю “Трускавецький міський голова: рік потому” (причому під дивною рубрикою “Великі кроки – великі думки”), а на ЗІКу на центральній сторінці появився матеріал “Найскладнішим було кадрове питання”. І якщо друга стаття, зроблена у формі інтерв’ю, не кидає плями на журналіста, бо ж він просто подає відповіді голови на запитання, то стосовно “великих кроків” та “великих думок” можна сказати одне – правильно зробила журналіст “Марія Руденко”, що сховалася за цей псевдонім. Бо соромно було б підписувати цей маразм власним прізвищем кожному, хто себе поважає. Щоб не заглиблюватися, наведемо епітети, якими автор чи авторка обдаровує пана Козира. “Молодий, креативний, дещо самовпевнений, досвідчений бізнесмен, корінний трускавчанин, з порядної працелюбної сім’ї, на око може перевірити якість будівельних та сантехнічних робіт, розбирається в будь-якій техніці, може сісти за кермо трактора, вимогливий до нестями, Козир бачить значно далі, розуміє значно глибше і дивлячись на нього, багато хто починає працювати старанніше і при цьому навіть забуває, що виконана робота дістане мінімальної оплати, ідеаліст-романтик, залюблений у музику та живопис, реаліст-прагматик, стратег, що мислить категоріями доцільності, цінує людей, не терпить банальності, вимагає рухливої думки, постійного самовдосконалення, патологічно безкорисливий, міський голова не лобіював жодного рішення, поруч з ним інші також починають шукати в собі високих покликань, мудрий, мужній, вміє запалити ідеєю, добрий господарник, дієвий менеджер, політик-дипломат, вміє домовлятися і знаходити переконливі аргументи, прийшов працювати не за страх чи гроші, а просто на совість, на славу міста і роду свого”. Далі авторка бідкається, що не зуміла навіть побіжно охопити усі появи характерності міського голови та втирає нам, що громада не помилилася, а зробила гідний вибір. Аякже, гідний… Давайте зініціюємо достроковий процес беатифікації та канонізації такого святого чоловіка, може буде задоволений та вступиться нарешті з нашого міста, дасть людям пожити. Тим більше, що як наразі святого Руслана в церковному календарі немає.
Оскільки в статті у “Вільному слові” немає жодної прямої мови пана Козира, то можемо лише поспівчувати йому стосовно такої “ведмежої послуги” піарщиків, бо хто з нормальних людей повірить у цю всю галіматью, написану якоюсь екзальтованою жіночкою, поклонницею свого кумира? Важко тут підловити мера на брехні, бо пишуть замість нього, а спростовувати явну неправду невідомих нам осіб не бажаємо. Натомість є ряд явно неправдивих висловів у самому інтерв’ю пана Козира для ЗІКу, які не можемо оминути. І перший з них – “…навели порядок у парку, який є візиткою нашого міста-курорту, звільнили його від стихійної торгівлі та хаотичної реклами”. Якщо мер має на увазі виключно парк біля бульвару Торосевича, то він, можливо, й має рацію. Але ж наскільки збільшилася стихійна торгівля в місті-курорті саме за часів Козира! Коли ще так багато торгівців стояло від “Славутича” до “Шари” на тротуарах, в умовах повної антисанітарії? Таж там неможливо навіть нормально пройти! Або у що перетворилася центральна площа міста! Бардак, де машинки наїжджають на людей, де торгують смаженими свинями та козлами, де продають все, що лиш не хочеш – від продуктів до майтків і сувенірів. А гарна алея від “Злати” до площі Незалежності – де вона? А нема її, перетворила цей бульвар Юрія Дрогобича влада Трускавця у суцільну торговицю. А парк – наче після атомної війни, голий, пустий, непривабливий, Трускавець втрачає свій неповторний шарм…
“…розроблено схему фан-зони місткістю 6 тисяч вболівальників і невдовзі розпочнуться роботи з її облаштування. Встановлено екран з технічною можливістю трансляції футбольних матчів…” – це не що інше, як намагання маніпуляції фактами, подання бажаного за дійсне. Про яку фан-зону тут говориться? А “екран” поставлений біля стаціонарної сцени як комерційний проект для одного з підприємців і там як наразі хіба Східницю рекламують, а не матчі транслюють.
“Треба було на зиму дати тепло в оселі людей”, – говорить пан Козир так, начебто до нього ніхто ніколи не давав тепла в оселі трускавчан. “Цього року на реконструкцію доріг ми витратили, у порівнянні з минулими роками, значну суму – близько 21 млн. гривень”, – хвалиться міський голова, та тут нема чим хвалитися. За такі “освоювання” коштів, а фактично їх розкрадання, коли ремонтувалися дороги без жодних вад, потрібно кримінальні справи порушувати, а не нахабно цим хвалитися.
“Найскладнішим було кадрове питання” – це головний лейтмотив статті, бо “потрібні були нові люди з новим баченням, новими підходами, більш відповідальні”. Та насправді всі призначення зроблені виключно за принципом “свій до свого по своє”. Не будемо говорити про абсолютно всі призначення, та навіть по окремих випадках видно, що на “блатну” роботу в мерію беруть не тих, хто має якісь заслуги перед громадою, а виключно тих, хто чимось прислужився пану Козиру чи хто працював на його рідній фірмі. Так, п’ятеро (!) журналістів козирівської газети “Джерела Трускавця” працевлаштовано у провладних кабінетах, зокрема двоє у відділі культури, двоє на міському радо і одна в інформаційно-аналітичному центрі. Секретарка міського голови та спеціаліст ІАЦ – працівники “Арко”. Також саме люди з “Арко” розбиралися і зі справами КП Наше місто” перед тим, як остаточно догробити це комунальне підприємство. В більшості своїй люди не знають, що КП “Наше місто” далі діє і очолює його ставлениця пана Козира, зарплата якої аж ніяк не менша, ніж була в Алієва чи Балицького, хоча користі тепер з цього КП жодної. Юрій Терлецький, начальник УЖКГіБ – теж з когорти близьких друзів пана Козира. Михайло Шубак, котрий очолив відділ освіти – кум Валентини Бодак. Родинні та кумівські, а також партійні чи партнерські зв’язки можна простежити на багатьох злачних посадах – в міській лікарні, в КП “Трускавецьжитло” та “Трускавецьтепло”, у окремих відділах та управліннях, де відбулися зміни. Заміняли в першу чергу тих, хто не міг без жаху в очах дивитися на безглузді, недоречні та шкідливі плани щодо ліквідації в місті Будинку учнівської творчості чи СШ № 3, щодо незрозумілих принципів роботи на догоду виключно “Фронту змін” та “єдино правильній” політиці цієї партії з незрозумілою ідеологією. Та не будемо зациклюватися на кадрах, а йдемо далі.
“… покращення водопостачання і є нашим найбільшим досягненням” – радіє пан Козир, приписуючи собі заслуги свого попередника, Лева Грицака. Те, що в місті впроваджено цілоденне водопостачання завдяки пану Козиру – теж велика та цілковита брехня. Як і те, ніби саме заслугою козирної команди є прийняття Генплану. “Хотілося б наголосити, що цього року проект «Коригування генерального плану міста-курорту Трускавця» пройшов комплексну державну експертизу. Тобто, надалі місто житиме і розвиватиметься за генеральним планом, що поставить нарешті бар’єр його хаотичній забудові. Це, без перебільшення, також можна віднести до ряду досягнень нашої команди”. Більшого цинізму годі знайти. Де Козир, а де початок процедури коригування Генплану! Вже кілька років триває цей процес і очевидно, що він мусів колись дійти до логічного завершення. Попробував би пан Козир розпочати всю цю тяганину з Генпланом в нашій бюрократичній державі з нуля…
А ось ще одна перлина з вуст мера. “З початком опалювального сезону введено в експлуатацію автономну котельню міської лікарні. Дуже важко було ввести її в дію за теперішньої фінансової ситуації, але зараз вона нормально функціонує, дає якісний обігрів і гарячу воду для лікарні зі значно меншими затратами. Економія коштів за газ лише по котельні лікарні прогнозується близько 600 тис. грн. на рік”. Так, є економія, є котельня міської лікарні, але за кого вона була збудована? Нещасний останній крок – доведення до ладу документації – теперішня влада робила від зими до осені. Порядна людина посоромилася б приписувати собі заслуги іншої людини, тим більше, коли на цю іншу людину так часто безпричинно котять бочку нові владоможці.
Інші досягнення взагалі не потребують коментування, бо говориться теж про те, що було започатковано і робилося за попередньої влади, причому краще, ніж тепер. “Останнім часом нами укладено кілька угод з містами-партнерами у Польщі, зокрема: Ліманова, Ясло, Перемишль, Дзядлово” – панове, ці угоди були укладені і до вас і діяли краще, ніж за вас. Інша річ, що ви хотіли їх укласти наново, та результату співпраці наразі нема, видно в Польщі знають, що ви за фрукти і чи можна з вами мати справу.
“…зі збором і вивезенням сміття ми практично справилися” – фірма “Ком-Еко-Борислав” ввійшла на трускавецький ринок влітку 2010 року за часів Лева Грицака, тоді ж було і знижено тарифи на вивезення сміття, котрі ваша команда підняла. Сміття з міста вивозилося вчасно та нормально і тому ви просто продовжуєте тримати рівень попередника, не поступаючись вперед в цьому напрямі ні на крок.
Навіть те, що “у травні цього року Степан Бандера став почесним громадянином Трускавця разом з Романом Шухевичем, Дмитром Данилишиним і Василем Біласом”, пан Козир приписує собі, хоча ініціатива виходила від міських осередків “Свободи” та КУНу.
Ось така вона, правда від Руслана Козира з певними елементами неправди (інакше кажучи – брехні). Можна було б продовжувати, проте ми і так перевищили ліміт тексту. Привідкриємо таємницю, що цей матеріал публікується як певний контраргумент на джерельнотрускавецьку статтю “Як брехун попався на брехні”. Адже кожна дія породжує протидію. А Руслану Козиру побажаємо хвалитися досягненнями своїми, а не своїх попередників, а то він може договоритися й до того, що парк, висаджений у Трускавці рукою Яроша – теж заслуга його, любимого, Руслана Ярославовича…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень