Я з дитинства люблю техніку. З повагою ставлюся також до людей, котрі знають, як починити телевізор, автомобіль, холодильник тощо. Тобто, техніків. Але не люблю «технарів».
У Трускавці будівельника Ігоря Кісака знає, мабуть, кожен другий місцевий житель. Але одного разу спритному підприємцеві такого народного визнання стало замало і вирішив він стати всенародним улюбленцем. На місцевому рівні хоча б. У 2002 році Ігор Кісак задумав стати мером Трускавця. Провалився, звичайно. Потім балотувався ще у 2006 році, 2010-му, і нарешті – у нинішньому, 2015-му. То мером хотів бути, то депутатом обласної ради. Але чомусь фортуна завжди оберталася до Ігоря Кісака заднім місцем і він кожного разу «пролітав». Або мало старався?
Якщо зробити сякий-такий аналіз політичних походеньок Ігоря Кісака, то можна відкрити його «америку» – «вічний кандидат» не те, що мало старався випередити своїх конкурентів на виборах, а навіть дуже старався… не пройти. Його місія у виборчих перегонах була іншою – відбирати певну кількість голосів в одного кандидата і при потребі скидати їх іншому. Про це він уже навіть не посоромився вголос визнати. 12 жовтня 2015 року на зустрічі з колективом ГКК «Карпати» Ігор Кісак признався, що віддав свої голоси на попередніх виборах Богдану Петрушаку. Але не будемо ворушити старе й пригадувати, кому ще віддавав свої голоси «технар»-будівельник на попередніх виборах, проаналізуємо краще нинішні перегони. Скажу відразу: Ігор Кісак цього разу є «технічним» кандидатом Руслана Козира. Йому й віддасть він свої голоси – прямо, чи методом їх відбору у суперників. Фактично, супротивник у нинішніх виборах у Руслана Козира є один – це Андрій Кульчинський. А тепер буду доводити «теорему Кісака».
У багатьох трускавчан, у тому числі й у мене, склалося враження, що Ігор Кісак серйозно взяв курс на перемогу у місцевих виборах 2015 року. Він мав намір встановити напередодні 25 жовтня статую Ісуса Христа, зібрав навколо себе «групу підтримки» з деяких місцевих активістів. Техніки (а не «технарі») допомогли створити Ігорю Кісаку власний сайт, відеоканал, був намір заснувати однойменну газету «Трускавець тудей». Але раптом щось, ніби, обірвалося в планах кандидата. Статую Христа встановлювати до виборів Кісак відмовився, з людьми ще не сформованого «медіахолдингу» посварився й порозганяв їх, передвиборча активність різко змінила свій курс. Кандидат обмежився тим, що вертівся у місцях, де б його помітили без зайвого піару – робив недорогі дрібні роботи біля церкви святого Миколая, облаштував місце спомину Небесної Сотні тощо. За тими роботами Ігоря Кісака можна було побачити, поговорити з ним. Але появилися деякі речі, за яким можна було вгледіти лише тінь кандидата. Це «чорний піар» щодо інших осіб – не лише суперників у виборчих перегонах, але й тих, хто може впливати на хід виборів у Трускавці своїм авторитетом і громадянською позицією. В мережі появилися багатосерійні «мультики» про «кримінальний Трускавець», де замовник показує «кримінал» Андрія Кульчинського і тих, людей, що, нібито, причетні до фінансування й просування цього чоловіка на посаду міського голови. Голос за кадром намагається заінтригувати сенсацією про «справжнє обличчя» головного лікаря Трускавецької міської лікарні, а також тих, хто «за ним стоїть». За цією «заказухою» вгадують чинного міського голову Руслана Козира і його «технічного» кандидата Ігоря Кісака. І неважливо, хто яку роль виконує у цьому кінематографічному «шедеврі», хто є його продюсером, виконавцем головної ролі, а хто грає у масовках. Важливо інше – усе це є «брудною» технологією і не вартує ломаного гроша. Бо вибори минуть, а люди залишаться жити одні з одними. І як потім почуватимуться такі ось «технарі», для мене є загадкою. Ну, дадуть тобі шмат земельки за тих «тридцять срібняків», і на ньому збудуєш будинок, який продаш і примножиш своє багатство. А далі що? Про те, що заразом продав свою душу, ти не подумав? Колись Юда також купив поле за срібняки, за які продав Христа. Потім повісився…
Не люблю «технарів». Коли один чоловік на зустрічі з колективом санаторію спитав Ігоря Кісака, чи не він це, часом, займається «чорним піаром», той якось невпевнено й непереконливо почав був відговорюватися: «та ви що», «ой, та ну», «та чи я так міг би»… А в голосі були лукавинки, і в душі була лукавість… Люблю техніків. Бо добрий технік завжди починить поламану річ. Ба навіть як і не вдасться йому щось полагодити, то це обійдеться тим, що треба буде викинути старе й поламане на смітник, а купити інше, нове. А ось «технар» усе лише ламає, хоч сам того може й не усвідомлює. Він руйнує людські надії й сподівання, їх плани. Але заразом нищить і свою душу. А душа – не річ, її не заміниш, як якийсь механізм. Місце такій душі – навіть не на смітнику. А де? Нехай спитає «технар» у священика, навколо якого крутиться, думаючи, що купить індульгенцію.
Іван Боровий
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень