Літо, спека. Гарячий асфальт засапано дихає та чіпляється до ніг, а розпечена бруківка волає до неба, просить дощу. А в парку затишно. Тінисто-прохолодно. Комфортно. Приємно. Посидіти, постояти, погуляти, помилуватися красою. Дерева турботливо не пропускають сонце на лавочки, де сидять відпочивальники та слухають пісень українського бандуриста. Пташки щебечуть різноманітними голосами, туркочуть та заливаються трелями і час від часу перелітають з гілочки на гілку. Діти бігають одне за одним, доганяючи та втікаючи, аж поки смілива білочка не привертає їхньої уваги. Тоді вони біжать до продавця насіння та горішків, щоб пригостити цю маленьку дивовижну істоту з пухнастим хвостиком. Голуби тільки спостерігають – вони не голодні, наїлися біля бювету. На небі появляються легкі хмарки. Бандурист замовкає, людей у парку меншає. Третя пополудні. Бювет закрився і можна йти на «сієсту». Легкий запах тухлих яєць вітер заносить із потічка. Тут – батьківщина «Нафтусі». Це – Трускавець.
Осінь, дощ. Мокрі різнокольорові парасолі заповнюють центральну площу міста, де проходить якийсь фестиваль. Бурхливі ріки стікають Стебницькою, щоб на Болоні у круговерті повоювати між собою за право першими потрапити до каналізаційних ґраток. Омите місто починає дихати вільніше. Дерева підтримують дощ у його плачі, ділячись жовтим листям. Крізь хмари пробивається сонце і на вулицю виходять непосидющі мами зі своєю малечею. Бути домогосподинею та сидіти в чотирьох стінах – це випробування. Нічийна собака тиняється біля смітників та пробує витягнути з контейнера якусь смакоту. З третьої спроби це їй вдається. Біля під’їзду на майже сухі лавочки сідають всюдисущі бабульки – пора обмити кісточки всім, хто пройде біля них. Незрозумілого кольору хрущовки старечими очима-вікнами виглядають, чи не йде краще майбутнє. Тут – домівка двадцяти тисяч представників роду людського. Це – Трускавець.
Зима, мороз. Закутуючи шарфом ніс та тупцюючи на місці, дівчина очікує на маршрутку, щоб вчасно добратися на роботу в інший кінець міста. Всюди вивіски «Просимо закривати двері!!!». Очищені від снігу та посипані піском вулиці зверхньо дивляться на тротуари, котрі ще чекають натруджених рук двірників. Голі дерева відмахуються від набридливого гайвороння, котре врешті-решт вирішує перебазуватися. Зажурено очікує на зміну пори року «Юзя», котра взимку стає самотньою, як ніколи. З вікон санаторію-тисячника відкривається чудесна панорама, котра переливається на світлі біло-барвистими цятками. Незакінчена будівля сиротливо споглядає на утеплені вікна та двері своїх сусідів і мерзлякувато щулиться під поривами пронизливого вітру. Вулицею проїжджає кінна карета – це зимовий Трускавець хочуть оглянути гості однієї з закавказьких республік. Хукає на посинілі руки бабця з якимось нехитрим крамом і дивиться, чи нема поблизу міліціонера чи охоронця. Прикрутив їм отой гад. Та буде весна. А тим часом з лунким гамором брила снігу скочується з похилого даху. Тут – славний курорт часів Австро-Угорщини, Польщі, Союзу, України. Це – Трускавець.
Весна-красна. Запах бузку розливається неземними пахощами та проникає у несміливо відчинені кватирки. Заповнюються дитячі майданчики, прибуває кількість відпочивальників, комунальники прибирають курорт після зими. Місто готується до Великодня – побілкою кімнат, коридорів, під’їздів, залатуванням ям на вулицях, підмальовуванням бордюрів та фасадів, гучним тріпанням хідників, килимів та паласів, гудінням пилососів, миттям вікон, викиданням непотрібних речей, які валялися десятиліттями на балконі. Немов заспана дівчина, котра зранку боїться глянути на себе в дзеркало, причепурюється та прихорошується Трускавець. І вже аж не може собою налюбуватися. Заквітчаний першими весняними квітами та вмитий ранньою росою, гордий своїми рівно підстриженими живоплотами та вичищеними до блиску туфлями, тротуарами, обличчями і автівками. Місто готується до свята, хоча на курорті кожен день – свято, відпочинок, прогулянки, атракції, забави. Закохані не можуть дочекатися, коли ж закінчиться Великий Піст, щоб відгуляти вже весілля та милуватися одне одним цілодобово. Натомість про цілодобову воду мріють старші. Грайливий весняний вітер голубить коси дівчинки і куйовдить чуприну хлопця, закидає порожній целофановий пакет на саму верхівку тополі, дражнячи педантичного двірника. На пішохідному переході круте авто зупиняється, галантно пропускаючи бабусю, котра з повними торбами йде з «Барвінку» додому. Тут – наше місто. Це – Трускавець.
Літо, осінь, зима, весна і знову літо, спека. Озеро чекає, щоб розкрити свої обійми для плавців. Ліс, котрий мовчазною стіною оточує Трускавець звідусіль, просить його не засмічувати. У підземних надрах проходить таємничий процес формування вод, котрі дають здоров’я, повертають надію, зберігають молодість. Трускавець – це розум лікаря, вмілі руки масажиста, важка праця будівельника, висока якість надсучасного обладнання, розкіш пропозиції, водночас і доступність, і гонір. Батьківщина «Нафтусі», славетний курорт, наша домівка. Наше місто Трускавець. І не лише про Київ можна заспівати «Як тебе не любити?».
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень