Як у Дрогобичі зник завод

Містечко Дрогобич за 100 км від Львова колись мало славу великого промислового центру. Втім, останні два десятиліття більшість заводів спіткала сумна доля руйнації та банкрутства. Інвестори зазвичай витискали з промислових об’єктів усі соки і кидали напризволяще. Підприємство, про яке йтиметься у цій публікації, ще ледь животіє, і там ще є що вкрасти…

Договір

Ще у 80-х роках на території Дрогобицького долотного заводу діяло, і доволі успішно, Дослідне виробництво. 200-250 людей виробляли породоруйнівний інструмент для шахт і підземних тунелів. Найбільшими клієнтами були німці. Юридично Дослідне виробництво було підпорядковане Спеціальному конструкторсько-технологічному бюро Львівського фізико-механічного інституту Академії наук України. Львівське керівництво не сильно брало участь у роботі виробництва. Мабуть, німецька сторона порахувала, що їй вигідно не просто купувати готове обладнання, а стояти біля витоків, вкладати у зарплату, сировину та забирати за собівартістю. Тож із настанням незалежності, у 1992 році на базі цього виробництва створили українсько-німецьке ТзОВ “ICM GMbH” (International Cutter Manufacturer GMbH) – “Міжнародне підприємство з виробництва бурового інструменту”. Засновниками виступили німецька фірма “Вірт” – 31 %, Дрогобицький долотний завод – 22,1 % і Львівський фізико-механічний інститут ім. Г.В. Карпенка Академії наук України (останнього іменували власником виробництва в договорі про створення нового ТзОВ) – 46,9 %. Кожен приніс свої вклади у нове підприємство. Долотний завод, зрозуміло, землю, а ще чотири станки і одне приміщення. Основні власники -інститут – матеріальні активи: цехи, обладнання, весь інвентар, сировину (600 тонн металу). Що ж приніс “Вірт”? Так зване “ноу-хау”. Розробки, креслення, навчання персоналу – так “ноу-хау” описане в додатку до договору.

Свідомо чи ні, але тут було допущено першу стратегічну помилку. Все це передали у статутний фонд підприємства як власність підприємства, хоча за законом не мали права цього робити. Майно було державне, а не Інституту, тож усі вклади мали надаватися лише в управління.

Земля

Долотний завод не був власником землі, тому не мав права вносити такий вклад у фонд підприємства навіть юридично. З 1996 року почалися конфронтації з новими власниками Долотного заводу. Нові господарі-акціонери приходили на “ICM GMbH” і висловлювали претензії – на якій підставі підприємство розташоване на чужій землі без права власності та договору оренди. Врешті 31% Долотного заводу забрав собі Фонд держмайна, адже вся та земля належала саме державі. Втім, у 2004 році Фонд держмайна продав свою частку “Вірту” за порівняно невеликі гроші – 1,214 млн грн (на той час частка Фонду вже зменшилась до 20,6 %). Причина – не мали змоги вкладати фінанси та не мали зиску від діяльності ТзОВ.

Новий об’єкт

З новими господарями Долотного заводу порозуміння не було, тож робочий колектив “ІСМ GMbH” вирішив збудувати новий об’єкт. Німецька сторона вперто не хотіла вкладати кошти у підприємство, мотивуючи це нестабільною політичною ситуацією. Тому реалізовувати задум щодо відселення почала самотужки українська сторона – власне робочий колектив і керівництво на місцях, адже львівський інститут і надалі мало брав участі у виробництві. Наприкінці 90-х ТзОВ викупило незавершене будівництво комунальної власності в іншій частині міста (вулиця Проектна в районі вулиці Самбірської) та почали там зводити новий сучасний завод для складного виробництва із повністю закритим циклом. Під це у 2004 році взяли кредит у “Райффайзен банк Аваль” (близько 1,4 млн. грн.). Заставою за кредит став цей же новий об’єкт. Як запевняють колишні працівники, будівництво об’єкта вдалося завершити приблизно на 85 %.

Розлучення

У 2009 році Львівський фізико-механічний інститут Академії наук України вирішив покинути ТзОВ. Причина – якщо одним словом, то “образився”. У листі колишньому (від української сторони) директорові заводу віце-президент НАН України Наумовець пояснює, що німецький учасник став мажоритарним і почав повністю ігнорувати інтереси, вимоги та бачення стратегії українського учасника, нехтувати фінансово-господарські питання. Коли Інститут захотів покинути ТзОВ “ІСМ GMbH”, йому на підставі результатів аудиторського звіту нарахували “грошовий еквівалент частки власності установи”… 54,5 тисячі гривень. Нагадаємо, це фактично за два заводи. Інститут отямився, від такого виходу відмовився, гроші повернув і звернувся в обласну прокуратуру з галасом: “Біда, німці вкрали завод”. Того ж року прокуратура області подала до суду в інтересах держави позов із вимогою: “Повернути майно в натурі”. Свідомо чи ні, але тут було допущено другу стратегічну помилку. Майно в натурі – це метал, готова продукція, інструмент, кошти на рахунках. Цього всього уже давно нема, все це вже давно було використане в процесі виробництва.

Ситуацію могла б порятувати експертна оцінка всього, що нині є на балансі ТзОВ. Так, у 2013 році Державна фінансова інспекція України провела перевірку фактів можливих порушень, допущених Інститутом. У своїх висновках КРУ наголошує, що під час виходу Інституту з ТзОВ потрібно було провести оцінку державного майна, як це передбачено ст. 7 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”. У 2009 році частка львівського інституту (читай – держави) становила менше, ніж на початку, – 43,6 % (як Ви зрозуміли, німецька сторона постійно підкуповувала нові акції). Суд тривав з 2009 по 2015 рік (лютий). Закінчився нічим – минув термін позовної давності.

Новий гравець

У 2011 році з переліку власників зникає фірма “Вірт”. Свою частку вони чи віддають чи перепродують іншій німецькій фірмі “IFМ Management GMbG”. Того ж 2011 року стається ще одна важлива подія. У Дрогобичі реєструється нове ТзОВ “Укрбурінструмент”. Створюється воно спільно із підприємством із Первомайська “Спецбуд”. “Спецбуд” був такою собі фірмочкою-посередником при великому державному заводі “Шахтобуріння”. “Спецбуд” закуповував для “Шахтобуріння” обладнання, яке випускав дрогобицький “ICM GMbH”.

Чим дивний дрогобицько-первомайський “Укрбурінструмент”? Принаймні три факти не можуть не заронити підозру. По-перше, підприємство зареєстроване за чужою адресою: м. Дрогобич, вул. Лесі Українки, 26, офіс 75. За адресою Лесі Українки, 26 розташована Дрогобицька філія ПАТ “Укрінбанк”, про якесь міфічне ТзОВ тут і не чули. Не знайшла його тут і податкова інспекція. По-друге, керівником та учасником дрогобицько-первомайського “Укрбурінструменту”, яка внесла до статутного фонду ТзОВ 3,5 млн грн, є громадянка Леся-Рома Кравченко, яка за сумісництвом є також директором… українсько-німецького заводу “ICM GMbH” (вона ще й викладач Дрогобицького університету). І по-третє, через півроку після створення “Укрбурінструмент” уклав договір з “ICM GMbH” про те, що оплачує непогашений кредит останнього (який той брав у 2004 році на будівництво і досі не віддав). Що ж він отримує натомість? Зрозуміло, заставу за кредит – новозбудований об’єкт виробництва на вулиці Проектній у Дрогобичі. Тіло кредиту в розмірі 1,4 млн грн “Укрбурінструмент” погасив (як щодо відсотків та пені – ще 1,1 млн грн – невідомо, є припущення, що їх банк вибачив, бо більше судових претензій не виставляє). Втім, новий об’єкт на Проектній досі залишається за “ІСМ”. Як-не-як, а Первомайськ тепер – окупована територія, а зі “Спецбуду” нещодавно в Росію вивезли 50 одиниць техніки. Можливо, за діями “Спецбуду” тепер пильно стежить СБУ. Можливо, ці обставини завадили завершити розпочате. Наразі між “ІСМ” та “Укрбурінструментом” є договір, за яким перший начебто має повернути другому сплачений ним борг до кінця 2015 року.

На те, як у Дрогобича цуплять завод, у 2013 році звернула увагу дрогобицька міліція. Проте невдовзі кримінальне провадження закрили. У травні 2014 року обласна прокуратура скасувала закриття цієї справи, але за рік справа знову не просунулася. І Державна фінансова інспекція України, і Фонд держмайна зійшлися в позиції: нерухомість, інвентар, сировину Львівський фізико-механічний інститут передав новоствореній комерційній структурі у власність із порушенням Указу Президента від 20.01.1992 року № 43 “Про забезпечення діяльності та розвитку Академії наук України”.

У приймальні Інституту нам лаконічно відказали, що ситуація з дрогобицьким заводом погана, просвітку в ній не видно, на запропонованих умовах вони не могли вийти з ТзОВ, справа перебуває в суді. Насправді ж суд закінчився ще у лютому 2015 року, але в інституті про це чомусь не знають…

Ірина Юзик, газета «Ратуша»

About WOLODYMYR

Błogosławieni którzy wprowadzają pokój, albowiem oni będą nazwani synami Bożymi.