Нещодавно у рамках проекту «Детальний огляд» для одного з туристичних порталів України довелося побувати у ролі відпочивальника на курорті Трускавець. Три дні проживання в одному з відпочинкових закладів курорту дали змогу подивитися на нього в абсолютно інакшому ракурсі. Те, що вдалося побачити очима відпочивальників, відверто вразило: річ у тім, що багато моментів в організації та розумінні відпочинку як такого нам, місцевим мешканцям, просто не збагнути.
Ранок першого дня перебування «на курорті» і я починаю розуміти, що Трускавець – це велика комунальна квартира. Не встиг розчинити вікно, щоб провітрити номер, як з вулиці просто шалено увірвалися звуки відбійних молотків, різних ріжучих інструментів тощо. Констатую: наш відпочинковий заклад розташований у самісінькому центрі курорту. Благо, що рятували так-сяк ситуацію пластикові вікна. Та все ж протягом робочого дня «спокій нам був забезпечений».
Відверто визнаю, раніше на такі моменти абсолютно не звертав ніякої уваги. Для мене це були звуки звичного живого міста, але, як виявилося, не для курорту. Будівельно-господарський гул йшов з різних куточків міста. І я можу лише поспівчувати тим, хто живе поряд з будівельним майданчиком чи біля господаря, який вирішив попиляти дерева в саду. Як тут бути, навіть важко сказати. Мабуть, усе-таки місцеві органи влади мали б якось регламентувати використання важкої будівельної техніки у центрі курорту. Тобто, очевидно мають бути розроблені певні правила та графіки використання тих чи інших техзасобів за певним графіком та календарним планом. А наразі будівельна «апітерапія» відпочивальникам забезпечена.
Наша команда під час даного проекту складалася також з мешканців Львова та Кишиніва. У перший же день перебування під час екскурсії містом ми забрели в торгівельний комплекс ТКС. Пустка, яка там панувала, також вразила. Юра з Молдови весь час мене перепитував чого ми туди поперлися, адже там немає що робити. Ось так по новому довелося глянути на проблему закриття верхнього бювету, який вистояв кризу буремних 90-х і сьогодні став символом занепаду курорту. Мені довелося в собі вмикати місцевого мешканця і аргументувати, що не все тут, на нагірній частині курорту, так погано. Врешті, поряд є дельфінарій, ну і при найгірших обставинах можна відвідати нічний клуб, який теж тут знаходиться.
Наступний момент, який би і не мав вражати, оскільки ми (місцеві) до цього звикли – це хамство обслуговуючого персоналу. У закладі, де нам довелося перебувати, частина персоналу з центральної України, а невелика частина місцевих. Такого контрасту я ще ніде не бачив. У звичній ситуації на запитання «чого ви хотіли?», або «що ви хочете?», мабуть би сформулював свої бажання. Та після «доброго дня, чим можу вам допомогти?» відверто у першому варіанті уже нічого не хочу. Виявляється, те, що ми, місцеві, вважаємо нормою, у світі вважається хамством. І як з цим боротися?…
Звісно, у нашій програмі були екскурсії. Звісно, обрав поїздку на Урич, оскільки хотілося оцінити роботу тамтешніх екскурсоводів. Та все ж дійшов до ще однієї негативної істини: туристичний розвиток регіону суттєво гальмують музеї краю, чи вірніше їх персонал своєю неадекватною поведінкою у стосунках з пресою. Про трускавецькі музеї мовчу, бо справді тут такого (про що далі розповім) не спостерігав, а ось виїзд на Тустань залишив дуже неприємні враження. Насамперед нас зустріла як на мене неаргументована вартість входу на територію комплексу (а саме 40 грн. з дорослого). Буквально тиждень тому повернулися з аналогічної поїздки в рамках проекту «Детальний огляд» з Ворохти та урочища Шандра. Під час цих поїздок відвідували водоспад «Жанецький Гук» та скелі Довбуша біля Бубнища. В’їзд на територію заповідних зон не перевищував 20 грн. з дорослої людини. А там куди цікавіше: і скельний комплекс в рази більший і набагато більше об’єктів для оглядин. Урич запропонував дерев’яні трапи, перекриття доступу до печер і екскурсію в музею з дріб’язком експонатів. Але вразило найбільше навіть не те, а як тут спілкуються з представниками ЗМІ. На пропозицію про інформаційну підтримку нам запропонували спочатку оплатити за вхід, а далі самостійно зв’язуватися з керівництвом. Тож про що йдеться? А йдеться про стратегічну PR-помилку у стосунках з ЗМІ. Музеям, враховуючи їх і так не кращий стан, як і усім туристичним об’єктам необхідна певна промоція для подальшого існування та розвитку. Якщо приватні музеї це розуміють і стараються заманити до себе якомога більше представників туристичних порталів і преси, то державні навпаки чомусь намагаються відганяти від себе тих, хто може вплинути на зростання їхньої аудиторії. Урич типовий цьому взірець. Зрозуміло, що після такої теплої зустрічі ідея запропонувати інформаційну підтримку майбутнього фестивалю зійшла нанівець.
Вечір, ми повертаємось у номери. Та раптом львів’яни запропонували усе таки дотримуватися традицій у наших поїздках і відвідати басейн або сауну. І ось тут ми зіткнулися ще з однією особливістю курорту Трускавець – складність в організації вечірнього відпочинку. Знову ж, у Ворохті все виглядало наступним чином: зайшли в інтернет, обрали першу сауну, зателефонували і вже за півгодини ми отримували омріяну насолоду, причому за адекватну вартість. Те що нам запропонував інтернет в Трускавці, або розташоване задалеко, або у вечірній час не працює, або прийом здійснюється за попереднім записом. І ось тобі на: з басейнами та сауною ніц не вийшло, проте виручив боулінг: три страйки знесли весь негатив як помахом руки.
До речі, таких ось дивних некомфортних моментів для відпочивальників у Трускавці вдосталь. Під час спілкування з сусідами по номеру з Кривого Рога довідуюсь про проблему пошуку банкоматів, яких тут недостатньо, про нічні заклади торгівлі і про нічні аптеки, яких також важко знайти. Можливість порівняти з іншими курортами карпатського регіону мою ілюзію зручного курорту Трускавець тріснула, рознесла вщент.
Якось мої публікації про курорт Трускавець завжди виходили занадто песимістичними. Насправді аналізуючи ситуацію малювалася така ось сумна картина. А насправді так не хочеться бути сумним прогнозистом, а писати про щось гарне та прогресивне. Та мушу констатувати, що починаючи з 2007 року відколи вийшла перша моя публікація про курорт, на жаль, передбачення та побоювання лише справджувалися. Та все ж під час даної поїздки можна було спостерігати і за певними як на мене позитивними тенденціями, що персонально мені вселяють неабиякий оптимізм у майбутнє курорту.
По-перше, це створені пішохідні зони в центрі курорту. На жаль, донедавна їх сприймав виключно негативно, оскільки вони стали елементом політичної боротьби. Та все ж навіть проста прогулянка від міської ради попри музей Михайла Біласа і до парку по зручній брукованій вуличці у розумінні відпочивальника – це вже відпочинкова зона, створена саме для нас, «відпочивальників», а відтак щось та й робиться на курорті для покращення побуту гостей.
По-друге, перекопаний курортний парк. З одного боку дискомфорт, та все ж таки, знову щось робиться.
А ось на третьому моменті хотілося б зупинитися детальніше. Декілька років тому уже ділився своїм баченням про орієнтацію курорту на середнього та бюджетного споживача. Навіть, пригадую, виношував ідею про якісний бюджетний відпочинок на курорті, адже специфіка міста та курорту, на моє переконання, саме диктує таку орієнтацію. Так от, рік тому на курортному ринку Трускавця з’явився саме такий оператор, який побудував концепцію роботи саме на орієнтації на якісний доступний відпочинок. І, як показав час, такий підхід не те що працює, а й демонструє непогані результати: у закладах цього оператора завжди є висока наповнюваність. Хоча орієнтація цього оператора насамперед на туристичні послуги, та все ж це нові групи відпочивальників на курорті, а відтак і прибутки. Якщо усе буде розвиватися конструктивно, можу прогнозувати, що уже незабаром на курорт Трускавець очікує велика переорієнтація бізнесу. Ну така природа наших людей, що допоки не побачать, доти не повірять. А далі зіграє провінційний інстинкт на «копіювання у сусіда» і все почне рухатися у природньому напрямку. Але чи так станеться, чи вистачить здорового глузду у керівників – про це дізнаємось уже незабаром.
Настав час повернення з курорту Трускавець. І, як не дивно, але повертаюся звідтіля оптимістом. Незважаючи на незручність, незважаючи на велику кількість маркетингових і менеджерських помилок, усе-таки спостерігаємо природній процес економічної доцільності: економіка так чи інакше робить свій природній відбір і він уже розпочався в Трускавці. Тож залишається тримати кулаки, аби чиясь «конструктивна рука» не розвернула його у «світле майбутнє».
Ярослав Баран
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень